Рішення № 92829658, 12.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Справа № 160/9270/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить визнати протиправним незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 12.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» на посаді головного бухгалтера; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 12.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» на посаді головного бухгалтера; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням зазначеного стажу та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів з 01.05.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2020 року позивач звернулась із заявою для призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з необхідними документами. Відповідач відмовив у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що стаж її роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком є достатнім для призначення пенсії. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано відповідачу у 15 денний термін надати відзив на позовну заяву.

23.09.2020 року відповідач подав відзив на позов, у якому зазначає, що з урахуванням наданих документів, страховий стаж позивача становить 23 роки 2 місяці 14 днів. У зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 27 років, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до рішення Головного управління від 20.07.2020 року №0400-0306-8/58299. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

26.10.2020 року позивачем було надано відповідь на відзив, в якій вона проти відзиву звперечувала та просила задовольнити позов з підстав, зазначених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

15.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України оформленого протоколом від 20.07.2020 року №0400-0306-8/58299 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

23.07.2020 року позивачеві було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки на підставі наданих документів страховий стаж для призначення пенсії становить 23 роки 2 місяці 14 днів. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» стаж необхідний для призначення пенсії у 2020 році складає 27 років. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років у призначенні пенсії відмовлено відповідно протоколу від 20.07.2020 №0400-0306-8/58299.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні періодів роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 12.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» на посаді головного бухгалтера та призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України №1058-IV.

Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії є відсутність у неї визначеного законом стажу - 27 років.

При цьому, згідно листа відповідача від 20.07.2020 розрахований Управлінням страховий стаж позивача становить 23 роки 2 місяці 14 днів без урахування періодів роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року та з 12.01.1995 року по 01.08.1996 року.

В свою чергу, відповідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 за спірний період, встановлена наступна праця позивача:

Запис №8: 07.05.1990 рік прийнята за переведенням на посаду провідного єкономіста в НВО «Плаз» наказ від 07.05.1990 №29к;

Запис №10: 12.01.1995 рік звільнена за переведенням на посаду головного бухгалтера в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» наказ від 12.01.1990 №2к;

Запис №11: 16.01.1995 рік прийнята за переведенням на посаду головного бухгалтера в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» наказ від 16.01.1990 №1-ок;

Запис №12: 16.01.1996 рік переведена на посаду заступника директора з фінансів та економіки наказ №1-ок від 06.01.1996;

Запис №13: 01.08.1996 рік звільнена за переведенням в КНПП «Аско-Сплав» наказ №8-ок від 01.08.1996.

Всі записи у трудовій книжці позивача повні та здійснені без помарок та виправлень, отже підтверджують періоди роботи позивача в НВО «Плазма» з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року, та з 16.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації підприємства і це не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.8 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що обов`язок здійснення записів у трудовій книжці покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису, або вчинення запису не в повному обсязі не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Однак, в даному випадку судом не було встановлено недоліків у оформленні трудової книжки позивача.

Окремо суд звертає увагу, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (з 01.01.2004), а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004 року) – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058.

Отже, страховий стаж у спірні періоди роботи позивача у період 1990-1996 роки, має обчислюватись на підставі документів наданих пенсіонером, основним з яких являється трудова книжка.

При цьому, несплата внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування роботодавцем за позивача в певні періоди, не може бути підставою для відмови у зарахуванні до стажу таких періодів, оскільки відповідальність за своєчасність сплати таких внесків покладається на роботодавця, а не на працівника.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не було зараховано до загального стажу позивача періоди її роботи з 07.05.1990 по 12.01.1995 в НВО «Плазма» та з 16.01.1995 по 01.08.1996 в ВКФ ТОВ «Асконім ЛТД», та відно необхідність зарахування таких періодів до її стажу.

При вирішенні позовних вимог та обранні належного засобу відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про визнання протиправним незарахування до загального стажу періодів роботи позивача, зобовязати зарахувати такі періоди та призначити пенсію.

Однак, відповідачем за результатами розгляду звернення позивача прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, вимоги про скасування якого позивачем заявлено не було.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи певні періоди та необхідність їх зарахування, суд вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу є необґрунтованим, передчасним, та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію - з 01.05.2020р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

В даному випадку, відповідачем не зараховано до страхового стажу певні періоди роботи позивача та не розраховано такі періоди у їх числовому вирізі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 періоди роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 16.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD», та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Щодо вимоги позивача відносно виплати суми компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 вищезазначеного Закону передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з підпунктами 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пункт 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат передбачає, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до пункту 4 вищезазначеного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно з пунктом 5 цього Порядку, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені. В даному випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин суд доходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,80 грн., сплата якого підтверджується квитанцією від 10.08.2020 року.

Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Визнати протиправним незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 16.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» на посаді головного бухгалтера.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.05.1990 року по 12.01.1995 року в НВО «Плазма» на посаді провідного економіста та з 16.01.1995 року по 01.08.1996 року в ВКФ ТОВ «Асконім LTD» на посаді головного бухгалтера, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2020 року про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованого стажу.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12 листопада 2020р.

Суддя С.І. Озерянська