Рішення № 92829046, 12.11.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6387/20

Провадження № 2/344/2397/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Бухвак І.С.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , представника Відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі – «Відповідач») про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в розмірі 48 354 грн. 64 коп. на утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач в добровільному порядку не сплачував визначені судовим рішенням аліменти, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 48 354,64 грн.

Відтак, оскільки Відповідач належним чином не виконує обов`язок щодо сплати присуджених йому до виплати аліментів на утримання дитини, у зв`язку з чим на даний час утворилася заборгованість зі сплати аліментів, неустойку внаслідок чого вона просить стягнути з Відповідача.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали і просила їх задовольнити.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, як зазначив представник Відповідача, ОСОБА_5 добровільно виплачував аліменти на утримання дитини, придбавав дитині необхідні речі. Крім того, станом на момент розгляду справи вся сума заборгованості погашена Відповідачем.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою Відповідача, пояснила суду, що ОСОБА_5 періодично передавав їй гроші на сплату аліментів, однак Позивач ОСОБА_1 відмовлялася їх отримувати.

Заслухавши та проаналізувавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).

Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі – «СК України») визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 з 10 березня 2012 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Шлюб між Позивачем та Відповідачем розірвано, що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року (а.с.10).

У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

За рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2014 року місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , після розірвання шлюбу між Позивачем та Відповідачем, визначено разом з матір`ю.

Малолітня ОСОБА_7 постійно проживає з Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем обов`язку щодо утримання дитини ОСОБА_1 зверталася до суду з позовами про стягнення аліментів та про збільшення розміру аліментів.

Так, Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.12.2014 р. у справі №344/14573/14-ц стягнуто з Відповідача аліменти на користь Позивача на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/7 частини від доходу ОСОБА_4 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17.09.2019 р. у справі №344/10474/149 змінено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.12.2014р. у справі 344/14573M 4-ц, та стягнуто з Відповідача на користь Позивача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , щомісячно аліменти в розмірі 1 200 грн. до досягнення нею повноліття.

Як зазначила Позивач в судовому засіданні, зазначені судові рішення, які набрали законної сили, Відповідач не виконує, у зв`язку з чим у нього утворилася відповідна сума заборгованості, яка за період з вересня 2014 року по травень 2020 року, яка становить 48 354 грн. 64 коп., що підтверджується відповідними розрахунками державного виконавця (а.с. 19, 25).

При цьому, Суд звертає увагу на те, що належних доказів, які б спростовували вірність даних розрахунків державного виконавця, представником Відповідача суду надано не було.

Посилання на ту обставину, що Відповідачем сплачувалися аліменти на користь безпосередньо Позивача шляхом надання їй відповідних коштів, не підтверджуються жодними належними засобами доказування.

При цьому, самими поясненнями свідка підтверджується те, що вона грошей на аліменти безпосередньо Позивачу не передавала, а про факт сплати аліментів їй відомо лише зі слів Відповідача.

Враховуючи наявність заборгованості зі сплати аліментів, Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з Відповідача пені за прострочення сплати аліментів.

У відповідно до статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справах № 6- 1477цс 15, 6-1477цс15 з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України, пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, за який не сплачено аліменти.

Згідно з правовою позицією Великої палати Верховного суду, висловленій у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18): «Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату

аліментів має розраховуватися за формулою:

?р=(А 1 ?1%?Q1)+(A2?l%o?Q2)+ ..........(An?l%?Qn), де:

?р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати

аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший

місяць;

А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

А n - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму».

Згідно проведеного Позивачем розрахунку (а.с. 26-27), вірність якого не спростовано представником Відповідача, розмір пені за заборгованість Відповідача по сплаті аліментів становить 381 933 грн. 73 коп., що перевищує суму заборгованості за період з 2014 року по 2020 рік, яка становить 48 354 грн. 64 коп.

Оскільки статті 196 СК України передбачено стягнення неустойки (пені) у розмірі не більше 100 відсотків заборгованості, то позовні вимоги пред`явлено про стягнення з Відповідача неустойки (пені) в сумі 48 354 грн. 64 коп.

В матеріалах справи відсутні належні докази виникнення заборгованості не з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, тобто Відповідача.

Зокрема, представником Відповідача не надано доказів на підтвердження того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо.

Посилання на тяжкий матеріальний стан, як на підставу звільнення від сплати неустойки або зменшення її розміру, не підтверджується належними засобами доказування.

При цьому, та обставина, що станом на час розгляду справи Відповідачем погашено всю суму заборгованості зі сплати аліментів, не є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006року №3 «Про застосування судом окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Суд також звертає увагу на те, що предметом даного цивільного позову є позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, і підставою для стягнення такого виду пені відповідно до вимог статті 196 СК України є наявність заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а стягненню з Відповідача підлягає сума неустойки (пені) по несплачених (невчасно сплачених) аліментах в розмірі 48 354,64 грн.

Щодо клопотання Позивача про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу, то суд зазначає нступне.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію про надання правничих послуг на суму 4000 грн.

Враховуючи визначені ч.4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, суд вважає за доцільне стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн., оскільки саме такий розмір витрат на правничу допомогу, на думку Суду, відповідає вищезазначеним критеріям.

Судовий збір слід розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, Суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 150, 180, 185, 196 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 133, 141, 210, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів – задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , суму неустойки (пені) по несплачених (невчасно сплачених) аліментах в розмірі 48 354,64 грн.

3. Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_1 , на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок UА 908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106, код ЄДРПОУ суду 02891693) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2020 року.

Суддя Домбровська Г.В.