Рішення № 92827021, 28.10.2020, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/6/20

Провадження № 2/209/662/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

за участі: секретаря Кулік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року в розмірі 25709,01 грн. та понесені судові витрати..

На обґрунтування позову зазначено, що 13 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 010/0198/82/0261789. В подальшому між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення права вимоги №114/33, відповідно до умов якого до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року. Оригінал договору відступлення права вимоги зберігається у його сторін: АТ «Комерційний Індустріальний Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль».

25 квітня 2017 року між АТ «Комерційний Індустріальний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір відступлення права вимоги № 20170425, за умовами якого АТ «Комерційний Індустріальний Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні АТ «Комерційний Індустріальний Банк» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (портфель заборгованості).

Згідно п. 2.2 вказаного договору, відступлення права вимоги до зазначених в Попередньому реєстрі боржників, що є Додатком № 1 до договору, відбувається за умови виконання ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» п. 3.2. договору та з моменту підписання сторонами Реєстру (реєстрів) боржників, складених за формою, наведеною в Додатку №2 до договору.

Відповідно до Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року, витяг якого додається позивачем, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в розмірі 25709,01 грн., що є заборгованістю за основною сумою боргу, без нарахованих відсотків та пені.

У пункті 2.3 договору відступлення права вимоги було зазначено, що внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим договором, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заміняє АТ «Комерційний Індустріальний Банк» у кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог АТ «Комерційний Індустріальний Банк», включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Згідно п. 2.5 договору відступлення права вимоги, АТ «Комерційний Індустріальний Банк» гарантує, що на дату укладення договору права вимоги кредитні договори та договори забезпечення є дійсними.

На виконання п. 2.7 договору відступлення права вимоги, згідно вимог статей 512-514, 516 ЦК України, на адресу відповідача, що була зазначена в кредитному договорі, АТ «Комерційний Індустріальний Банк» направило повідомлення про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Згідно умов кредитного договору відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Проте, відповідач, припинивши повертати надані йому кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором, порушив умови кредитного договору.

З метою досудового врегулювання спору, у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору, позивач, який набув права грошової вимоги, направив відповідачу повідомлення про порядок погашення заборгованості по кредитному договору та включення персональних даних відповідача до бази персональних даних разом з вимогою про погашення загальної суми боргу. Але відповідач, не зважаючи на повідомлення, не виконав свого зобов`язання, бо після відступлення права вимоги не здійснив на користь позивача жодного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідач також не повертав кредитні кошти на рахунки первісних кредиторів, що мав би робити у випадку не отримання ним повідомлень про відступлення прав вимоги, що було б належним, у відповідності до ст. 516 ЦК України, виконанням зобов`язання.

Пунктом 3.4 договору відступлення права вимоги було передбачено, що у разі, якщо після дати відступлення прав вимоги первісний кредитор отримає будь-які грошові кошти від державної виконавчої служби на погашення заборгованості за кредитними договорами, первісний кредитор зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати надходження грошових коштів повідомити про це нового кредитора та здійснити переказ коштів на рахунок, вказаний новим кредитором. Якщо на поточний рахунок боржника у первісного кредитора, який використовувався боржником для погашення кредитної заборгованості за умовами кредитного договору, будуть зараховані кошти, первісний кредитор під час звернення божника до відділення, в якому відкрито поточний рахунок, зобов`язаний роз`яснити боржнику про відступлення права вимоги та необхідність подачі боржником платіжного доручення на перерахування коштів з його поточного рахунку на поточний рахунок нового кредитора, про що протягом 5 робочих днів повідомляє нового кредитора електронною поштою (пункт 3.5 договору відступлення права вимоги). Таким чином, у випадку сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитору, вони були б перераховані на рахунки позивача та зараховані на погашення кредитної заборгованості. Але, в порушення умов кредитного договору, не зважаючи на повідомлення, відповідач не здійснював платежі для погашення заборгованості за кредитним договором ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісних кредиторів. У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 25709,01 грн., яка є заборгованістю за основною сумою боргу. Посилаючись на статті 516, 530 610, 611, ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054, ст. 1082 ЦК України, правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, вважають, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року в розмірі 25709,01 грн.

Ухвалою судді від 24 квітня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

До судового розгляду справи від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, підписаний його представником ОСОБА_2 (а.с 68 - 70), де заначено, що згідно п. 9.1 укладеного ним кредитного договору від 13 березня 2012 року, йому був виданий картковий кредит з поточним лімітом 6500 грн. на строк 24 місяця, зі сплатою відсотків розмірі 36,9% річних, з кінцевою датою повернення кредитних коштів – 13 березня 2014 року (пункти 8.3, 8.4 договору). Він сумлінно виконував умови договору, регулярно сплачував обумовлену договором суму, що підтверджується копіями банківських квитанцій. 22 травня 2013 року між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно якої строк кредитного договору становить 48 місяців, з 22 травня 2013 року по 22 травня 2017 року з фіксованою процентною ставкою – 36,0% річних (п. 1.2 додаткової угоди). Пунктом 15.3 кредитного договору було передбачено, що банк має право відступити своє право вимоги за цим кредитним договором, повідомивши клієнта про цей факт, що має бути підтверджено поштовою квитанцією з відміткою поштового відділення за його поштовою адресою. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не повідомляв його про відступлення права вимоги за кредитним договором, а матеріали справи не містять поштової квитанції про це на виконання вимог п. 15.3 кредитного договору. Подання позивачем копії повідомлення від 12 травня 2017 року про передачу прав вимоги за кредитним договором від ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» до позивача не може вважатися вказаним доказом про його повідомлення, яке він не отримував. Копії договорів, які додані до позовної заяви: договір відступлення права вимоги № 114/33 від 25 квітня 2017 року, договір відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року складені однією датою і не містять жодного застереження про передачу права вимоги за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року, укладеного між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Витяг з реєстру боржників від 25 квітня 2017 року не містить підписів, печаток жодної із сторін, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом. Позовна заява подана 03 січня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, бо за укладеним ним з ПАТ «Райффайзен БАНК Аваль» кредитним договором пропущений строк позовної давності у зв`язку з його закінченням 22 травня 2017 року, а у зв`язку з передачею права вимоги строк сплинув 25 квітня 2017 року. Посилаючись на статті 73, 74, 76-79 ЦПК України, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, статі 256, 261, 267, 253, 266 ЦК України, постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14, вважає, що позивач пропустив трирічний строк по стягненню з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2012 року та додаткової угоди від 22 травня 2013 року та не має права вимоги до нього у зв`язку з відсутністю доказів передачі такого права вимоги за наданими ним договорами про відступлення права вимоги від 25 квітня 2017 року. Просить відмовити в задоволенні позову та застосувати до спірних відносин строк позовної давності.

Від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 82-85), де зазначено, що твердження відповідача, що вказані у відзиві на позовну заяву, не відповідають дійним обставинам справи, оскільки на підтвердження відступлення права грошової вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» по кредитному договору № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року представником позивача до позовної заяви додані копія витягу з договору відступлення права вимоги № 144/33, і цей доказ, згідно правової позиції, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 521/1573/14-ц (провадження № 61-478св18), є документом, що засвідчує права (вимоги), що були передані новому кредитору. На підтвердження відступлення права грошової вимоги від АТ «Комерційний Індустріальний Банк» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» по кредитному договору № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року позивачем до позову додана копія витягу з договору відступлення права вимоги № 20170425 та Витяг з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року. Хоча витяг з договору відступлення права вимоги, тобто частина документа, є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 95 ЦПК України та згідно правової позиції, висловленої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 09 жовтня 2017 року у справі 756/9536/16-ц, позивачем надається належним чином засвідчені копія повного тексту договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року та копія витягу з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року (перша сторінка, сторінка з інформацією про заборгованість відповідача, остання сторінка). Також позивач зазначає, що на виконання вимог ст. 517, ч.1 ст. 1082 ЦК України, позивач надіслав на адресу відповідача підписаний та засвідчений оригінал повідомлення від 12 травня 2017 року про відступлення права грошової вимоги по кредитному договору від імені ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та повідомлення про порядок погашення заборгованості по кредитному договору разом з вимого про погашення загальної суми боргу по кредитному договору від імені позивача. Посилаючись на ч.2 ст. 516 ЦК України та правову позицію Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, вважають, що навіть якщо відповідач не отримав письмові повідомлення про відступлення права вимоги, він повинний був виконати свої зобов`язанні за кредитним договором, сплативши кредитну заборгованість на рахунок попередніх кредиторів. Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, то пунктом 17.7 кредитного договору було передбачено, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконання цього договору, застосовується позовна давність тривалістю у сімдесят років.

Відповідач надав письмові пояснення, підписані його представником (а.с. 116-117), де зазначив, що в розрахунку позивача основна сума боргу (тіла кредиту) за кредитним договором від 22 травня 2013 року (додаткова угода) в розмірі 25709,01 грн. є необґрунтованою, бо в її складову покладено списання відсотків за використання кредитного ліміту, погашення заборгованості і пеня за прострочку за кредитом, розмір яких не доведений належними доказами. Відповідач надав суду докази погашення заборгованості, які не були враховані при поданні позову. Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов`язані, а сам позивач не надав суду належних та допустимих доказів переходу права вимоги за кредитним договором, а тому вимоги позивача є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У позовній заяві представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с 5 оберт), а також направив до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с. 98,100).

Відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Медведєва Л.В. в судове засідання не з`явилися. У направлених суду письмових поясненнях (а.с. 118) представник відповідача просила суд проводити судовий розгляд справи без її участі.

Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу в судовому засіданні за відсутності представника позивача, відповідача та його представника, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 13 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , на підставі його заяви – анкети для отримання карткового кредиту «Кредитна картка» (а.с. 25) було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 010/0198/82/0261789, який був особисто підписаний ОСОБА_3 (а.с. 8-17). Згідно умов цього кредитного договору банк на підставі заяви про відкриття поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, та випуск платіжних карток, яка є невід`ємною частиною договору, відкрив на ім`я відповідача поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів (платіжної картки) № НОМЕР_1 (п. 11 розділу І договору).

Розділом ІІ кредитного договору «Кредитування» було передбачено, що з 13 березня 2012 року відповідач мав право отримати, а Банк був зобов`язаний надати йому грошові кошти в розмірі та на умовах, встановлених у цьому розділі договору шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача з подальшим перерахуванням цих грошових коштів для здійснення платіжних операцій з карткового рахунку. Процентна ставка за користування кредитом за цим договором складала 36,9% річних, строк дії кредиту – 24 місяці, дата закінчення строку кредиту – 13 березня 2014 року, максимальний розмір кредиту – 50000 грн., поточний ліміт – 6500 грн. За користування кредитом відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти, що нараховуються за визначеною у п. 8.3 ставкою за строк фактичного користування кредитом.

22 травня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до кредитного договору № 010/0198/82/0261789, яка особисто підписана відповідачем (а.с. 17-19), за умовами якої були змінені умови кредитного договору, а саме: розмір поточного ліміту було збільшено до 11000 грн. максимальний розмір кредиту було збільшено до 200000 грн., строк дії договору – 48 місяців, який починається з 22 травня 2013 року та закінчується 22 травня 2017 року, процентна ставка – 36% річних.

Згідно п. 11.4 ст. 11 додаткової угоди погашення процентів за користування кредитом здійснюється шляхом договірного списання коштів в необхідній сумі з карткового рахунку в дату розрахунку процентних платежів, у тому числі за рахунок збільшення заборгованості за кредитом в рамках встановленого поточного ліміту. У випадку досягнення сумою заборгованості за кредитом розміру поточного ліміту, заборгованість за кредитом збільшується на суму заборгованості за нарахованими відсотками. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів клієнту.

Пунктом 11.5 ст. 11 додаткової угоди було передбачено, що клієнт зобов`язаний до 20 числа включно кожного місяця, наступного за місяцем користування кредитом, сплатити банку платіж в розмірі п`яти відсотків від власної заборгованості перед банком, але не менше 30 грн. або суми залишку власної заборгованості перед банком, якщо вона менше за зазначену суму. При цьому вищезазначена заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом, суми нарахованих процентів та інших платежів, не включає суму заборгованості за недозволеним овердрафтом та суму прострочених грошових зобов`язань клієнта за договором. Такі прострочені грошові зобов`язання, у тому числі заборгованість за недозволеним овердрафтом, мають бути сплачені клієнтом в повному обсязі негайно.

Відповідач зобов`язався здійснити остаточне погашення кредиту та процентів за користування ним не пізніше дати закінчення строку дії договору, а у випадках подовження строку кредиту, в останній робочий день строку дії кредиту (п. 11.8 статті 11 додаткової угоди).

Пунктом 11.7 ст. 17 додаткової угоди було встановлено, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням договору, застосовується строк позовної давності тривалістю сімдесят років.

Крім того, статтею 15 додаткової угоди було встановлено право банку без згоди відповідача, відступити свої права вимоги за договором будь-якій особі, і у цьому разі новий кредитор набуває усі права та обов`язки банку за договором, що стосуються умов кредитування, в повному обсязі, у тому числі право повернення кредиту, процентів за користування ним, неустойок. Банк повідомляє клієнта про факт відступлення права вимоги шляхом відправлення письмового повідомлення рекомендованим листом за адресою клієнта, зазначеною у договорі або повідомленою банку клієнтом.

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт укладення ним 13 березня 2012 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитного договору, а 22 травня 2013 року додаткової угоди до цього договору, факт отримання ним кредитних коштів, розмір відсотків за користування кредитом та строк дії договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч.2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Враховуючи, що відповідач за своєю ініціативою звернувся до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою – анкетою для отримання карткового кредиту «Кредитна картка», із зазначенням своїх персональних даних, підписав кредитний договір та додаткову угоду до нього, Тарифи продукту «Кредитна картка «Прозора» (а.с. 21), отримав кредитні кошти на картковий рахунок, суд вважає, що 13 березня 2012 року відповідач та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали кредитний договір, зміни до якого були внесені додатковї угодою від 22 травня 2013 року, тобто між банком та відповідачем було укладено двосторонній кредитний договір у письмовій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу України.

У статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по картковому рахунку відповідача (а.с. 34-35), ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у зв`язку з чим станом на 25 квітня 2017 року його прострочена заборгованість за кредитним договором склала 25709,01 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту.

У відзиві на позовну заяву, відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, вказує на те, що він сумлінно виконував умови кредитного договору, сплачуючи регулярно обумовлену договором суму, що підтверджується наданими ним квитанціями.

Судом перевірені зазначені квитанції та розрахунок заборгованості по картковому рахунку, із яких вбачається, що всі грошові кошти, що були сплачені відповідачем, згідно наданих ним квитанцій в період 2015-2016 рр. (а.с.72-76), зараховані банком на погашення заборгованості за кредитним договором, і останній платіж здійснений відповідачем 19 квітня 2016 року, тобто всі надані відповідачем докази на погашення заборгованості (квитанції) були враховані банком при розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, судом встановлено, що після 19 квітня 2016 року відповідач припинив погашати тіло кредиту та сплачувати нараховані банком відсотки за користування кредитним коштами, тобто припинив виконувати умови кредитного договору, строк дії якого був визначений сторонами до 22 травня 2017 року.

Що стосується заперечень відповідача щодо необґрунтованості нарахованого розміру заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в сумі 25709,01 грн. з посиланням на те, що банк до її складової поклав відсотки за користування кредитним лімітом, то ці заперечення не враховуються судом, бо пунктом 11.4 ст. 11 додаткової угоди до кредитного договору було передбачено, що погашення процентів за користування кредитом здійснюється шляхом договірного списання коштів в необхідній сумі з карткового рахунку в дату розрахунку процентних платежів, у тому числі за рахунок збільшення заборгованості за кредитом в рамках встановленого поточного ліміту. У випадку досягнення сумою заборгованості за кредитом розміру поточного ліміту, заборгованість за кредитом збільшується на суму заборгованості за нарахованими відсотками. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів клієнту.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого його заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 25 квітня 2017 року становила 25709,01 грн., яка є заборгованістю за основною сумою боргу.

25 квітня 2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення права вимоги №114/33 (а.с. 27-28, 106-112), відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як первісний кредитор, передає (відступає) ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» як новому кредитору, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (портфель заборгованості). Згідно Витягу з Реєстру боржників, в якому під № 453 міститься інформація про заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року, до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Як зазначив позивач у позові, оригінал договору відступлення права вимоги зберігається у його сторін: АТ «Комерційний Індустріальний Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль». Тому позивач при зверненні до суду з позовом надав витяг з Договору про відступлення права вимоги № 114/33, який є належним доказом на підтвердження переходу права грошової вимоги від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Комерційний індустріальний Банк», що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 521/1573 ц (провадження № 61-478св18), згідно якої «...Документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, що підтверджують факт виникнення та існування зобов`язальних правовідносин первісним кредитором та боржником, платіжні й інші фінансові документи...».

Проте, після вказаних у відзиві на позовну заяву тверджень відповідача про те, що позивач не надав доказів на підтвердження відступлення права грошової вимоги за договором № 114/33, незважаючи, що позивачем був наданий витяг з цього договору, позивач додатково надав суду належним чином засвідчену копію тексту договору з копією витягу з Реєстру боржників із зазначенням інформації за № 453 про заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 березня 2012 року (а.с. 106-113), які були отримані позивачем на письмовий запит, направлений до АТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що на підставі укладеного 25 квітня 2017 року договору відступлення права вимоги №114/33, до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року, укладеного відповідачем з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

25 квітня 2017 року між АТ «Комерційний Індустріальний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір відступлення права вимоги № 20170425 (а.с. 86-87), за умовами якого АТ «Комерційний Індустріальний Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні АТ «Комерційний Індустріальний Банк» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (портфель заборгованості).

Згідно п. 2.2 вказаного договору, відступлення права вимоги до зазначених в Попередньому реєстрі боржників, що є Додатком № 1 до договору, відбувається за умови виконання ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» п. 3.2. договору та з моменту підписання сторонами Реєстру (реєстрів) боржників, складених за формою, наведеною в Додатку №2 до договору.

Відповідно до Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року, витяг якого надано позивачем (а.с. 88-90), ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року в розмірі 25709,01 грн., що є заборгованістю за основною сумою боргу, без нарахованих відсотків та пені.

У пункті 2.3 договору відступлення права вимоги було зазначено, що внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим договором, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заміняє АТ «Комерційний Індустріальний Банк» у кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог АТ «Комерційний Індустріальний Банк», включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Згідно п. 2.5 договору відступлення права вимоги, АТ «Комерційний Індустріальний Банк» гарантує, що на дату укладення договору права вимоги кредитні договори та договори забезпечення є дійсними.

Суд вважає, що надані позивачем належним чином посвідчені копія витягу з договору відступлення прав вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року, та копія витягу з реєстру боржників є належними та допустимими доказами на підтвердження набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , оскільки ч.2 ст. 95 ЦПК України передбачено, що якщо для вирішення спору має значення частина документа, то подається засвідчений витяг з нього. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільний і кримінальних справ в ухвалі від 09 жовтня 2017 року у справі № 756/9536/16-ц, де зазначено: «...щодо доводів про не надання повного тексту договору факторингу, як боржнику, так і до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскаржуваний договір містить інформацію щодо великої кількості боржників, що є комерційною таємницею, розкриття якої має здійснюватися у визначеному законом порядку...».

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що 25 квітня 2017 року позивач на законних підставах набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року.

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

На виконання п. 2.7 договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2020 року, позивач 12 травня 2017 року направив відповідачу на адресу: вул. Ярославська, 52 в м. Кам`янське, що була вказана у кредитному договорі від 13 березня 2012 року, повідомлення від імені АТ «Комерційний Індустріальний Банк» про відступлення права вимоги за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с. 32), а також підписаний та засвідчений оригінал повідомлення від 12 травня 2017 року від імені ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» про порядок погашення заборгованості по кредитному договору № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року (а.с. 33), в якому відповідач повідомлявся про те, що ТОВ «ЄАПБ» отримало право вимоги заборгованості відповідача за кредитним договором, розмір якої станом на 25 квітня 2017 року складає 25709,01 грн., і вказану заборгованість необхідно сплатити за вказаними у повідомленні реквізитами на рахунок позивача на десятий день з дня отримання повідомлення.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , і що він не отримував ні від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ні від позивача повідомлень про відступлення права вимоги за кредитним договором, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення його про це відступлення.

Згідно ч.2 ст. 516 ЦПК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, враховуючи вимоги ч.2 ст. 516 ЦК України, суд не приймає до уваги ці заперечення відповідача, бо як було вказано вище, ОСОБА_3 припинив повертати кредитні кошти ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у квітні 2016 року, та не повернув кредитні кошти та проценти за користування ними первісному кредитору після відступлення права вимоги, до закінчення строку дії кредитного договору (22 травня 2017 року) та до теперішнього часу, тобто ОСОБА_1 , який наполягає на тому, що він не отримував повідомлення про відступлення права вимоги, не виконав свого обов`язку і перед первісним кредитором.

Також у відзиві на позовну заяву, відповідач просить застосувати до спірних відносин позовну давність, посилаючись на те, що за укладеним ним з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитним договором, пропущений строк позовної давності у зв`язку із закінченням строку дії договору 22 травня 2017 року, а у зв`язку з передачею права вимоги строк сплив 25 квітня 2017 року, а тому позовна заява, з якою позивач звернувся до суду 03 січня 2020 року, подана з пропуском строку позовної давності. Вважає, що умовами укладеного ним кредитного договору було визначено повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами періодичними щомісячними платежами, а тому позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів у разі неналежного виконання ним зобов`язання за кредитним договором повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, що на думку відповідача, узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.

Проте, зазначені вище посилання відповідача на встановлений у кредитному договорі порядок погашення кредиту шляхом внесення періодичних щомісячних платежів, суперечать умовам кредитного договору, оскільки кредитним договором не було передбачено повернення кредиту та сплату відсотків шляхом здійснення відповідачем щомісячних платежів у конкретній грошовій сумі (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування, а було передбачено, що грошові кошти надаються банком шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача з подальшим перерахуванням цих грошових коштів для здійснення платіжних операцій з карткового рахунку, а повернення кредиту та сплата відсотків відбувається шляхом сплати відповідачем банку до 20 числа включно кожного місяця, наступного за місяцем користування кредитом, платежу в розмірі п`яти відсотків від власної заборгованості перед банком, але не менше 30 грн. або суми залишку власної заборгованості перед банком, якщо вона менше за зазначену суму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року не встановлював окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, що було б підставою для обчислення початку перебігу позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу.

Як зазначено у пунктах 29-35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, «Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.».

Пунктом 17.2 додаткової угоди до кредитного договору го договору № 010/0198/82/0261789 було визначено, що договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до повного погашення клієнтом грошових зобов`язань за договором, якщо інше прямо не перебачено договором.

Таким чином, судом встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 окремо визначили строк кредитного договору, без встановлення терміну щомісячного виконання зобов`язання шляхом здійснення повернення кредиту та сплату відсотків щомісячними платежами у конкретно визначеній сумі упродовж строку кредитування, а тому до виниклих між сторонами правовідносин не застосовується позовна давність щодо щомісячних платежів за кредитним договором, як на цьому наполягає відповідач.

Враховуючи, що 12 травня 2017 року, після укладення договору відступлення прав вимоги, позивач направив відповідачу письмове повідомлення про повернення всієї суми боргу за кредитним договором, в якому вимагав від відповідача погасити заборгованість за кредитним договором на десятий день з дня направлення цього повідомлення, суд приходить до висновку, що 22 травня 2017 року позивач заявив про настання строку виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором, а тому саме з цього часу належить обчислювати початок перебігу позовної давності.

Позивач звернувся до суду з позовом 03 січня 2020 року, тобто в межах позовної давності, оскільки пунктом 11.7 ст. 17 додаткової угоди до кредитного договору № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року було встановлено, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням договору, застосовується строк позовної давності тривалістю сімдесят років.

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд вважає, що при укладенні кредитного договору ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , як сторони кредитного договору, досягли згоди про збільшення позовної давності до 70 років за всіма вимогами, що виникають з кредитного договору, оскільки така домовленість була укладена в письмовому вигляді у тексті кредитного договору, який був особисто підписаний відповідачем.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності за заявленому у цьому позові вимогами, а тому заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню і з нього на користь позивача має бути стягнуто 25709,01 грн. заборгованості за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року.

Відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюр, буд. 30, заборгованість за кредитним договором № 010/0198/82/0261789 від 13 березня 2012 року, укладеним з Акціонерним товариством «Рйффайзен Банк Аваль», в розмірі 25709,01 грн., яка є заборгованістю за основною сумою боргу, а також 1921,00 грн. сплаченого судового збору, а всього 27630,01 грн. (двадцять сім тисяч шістсот тридцять грн. 01коп.).

Повне судове рішення складено 12 листопада 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.