Вирок № 92824320, 12.11.2020, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/590/19

н/п 1-кп/174/12/2020

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2020 року м.Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю: секретаря - Килинчук Л.Л.,

прокурорів - Дахно О.Ю., Михайлюка І.В.,

захисника - Богдан Л.М.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42016041220000008 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області, громадянина України, освіта повна вища, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працює на посаді слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області, зареєстрований по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_1 , станом на 02.02.2014, відповідно до наказу Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області № 32 о/с від 10.06.2013, працював на посаді старшого слідчого слідчого відділення Криничанського РВ ГУ МВС в Дніпропетровській області.

Наказом № 2404 від 01.10.2013 на ОСОБА_1 було покладено тимчасове виконання службових обов`язків слідчого слідчого відділення Вільногірського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Виконуючи свої службові обов`язки ОСОБА_1 у своїй діяльності керувався діючим на час вчинення кримінального правопорушення Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20 грудня 1990 року.

Відповідно до Закону України «Про міліцію» (в ред. Закону від 02.02.2014): міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (Стаття 1 Закону).

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань (Стаття 2 Закону).

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов`язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов`язаний назвати своє прізвище, звання та пред`явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт (Стаття 5 Закону).

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує у числі іншого, кримінальну процесуальну функцію (Стаття 7 Закону).

Відповідно до п.1 ч.1. ст.38 Кримінального процесуального кодексу України, в ред. від 02.02.2014, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи органів внутрішніх справ.

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч.1 статті 40 КПК України).

Слідчий уповноважений проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом (п.2 ч.2 ст.40 КПК України).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» № 3781-XII від 23 грудня 1993 року, в ред. від 02.02.2014, органи Внутрішніх справ є правоохоронними органами.

Таким чином, ОСОБА_1 постійно здійснював функції представника влади, тобто являвся службовою особою правоохоронного органу.

Відповідно до ст.84 КПК України в ред. від 02.02.2014, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Ст.85 КПК України передбачає, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду (ч.ч.1, 2 ст.95 КПК України).

Відповідно до ч.1 ст.104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

Ч.1 ст.99 КПК України передбачає, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до примітки до ст.358 Кримінального кодексу України у ред. від 02.02.2014 (Далі - КК України), під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи освідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Таким чином, протокол допиту, який міститься у матеріалах кримінального провадження, у розумінні до примітки до ст. 358 КК України, є офіційним документом.

Будучи службовою особою правоохоронного органу, ОСОБА_1 у лютому 2014 року скоїв умисний службовий злочин за наступних обставин.

30.12.2013 Вільногірським МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області за зверненням ОСОБА_2 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040150000776 з попередньою правовою кваліфікацією за ст. 356 КК України.

Проведення досудового розслідування з 03.01.2014 було доручено слідчому ОСОБА_1

Під час проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні, ОСОБА_1 , будучи службовою особою правоохоронного органу, діючи умисно, 02.02.2014, у період робочого часу - з 09.00 год. до 18.00 год., у невстановленому слідством місці, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 не визнана як потерпіла у кримінальному провадженні № 12013040150000776 від 30.12.2013, не допитувалась як потерпіла, умисно склав завідомо неправдивий офіційний документ - протокол допиту потерпілої ОСОБА_2 , датований 02.02.2014, особисто внісши в нього нібито свідчення потерпілої ОСОБА_2 , що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тобто вніс завідомо неправдиві відомості про обставини, які мають суттєве значення для встановлення істини у зазначеному кримінальному провадженні.

Дії ОСОБА_1 органом досудового слідства кваліфіковані по ч.1 ст.366 КК України, як складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину не визнав і показав, що в лютому 2014 р. дійсно працював т.в.о. слідчого СВ Вільногірського МВ, у нього в провадженні перебувало кримінальне провадження про заяві ОСОБА_2 . Під час проведення досудового розслідування ним була винесена постанова про визнання останньої потерпілою. Проведення слідчих дій ним погоджувалося з ОСОБА_2 в телефонному режимі, мав її номер телефону. 02.02.2014 р. ОСОБА_2 була запрошена разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 для допиту. Допит проводився в його службовому кабінеті. При допиті ОСОБА_2 та її чоловік сиділи за столом для відвідувачів приблизно в 2 м від його столу. Вона надала свої дані, пояснення, які записав, задавав уточнюючі питання, по завершенню допиту прочитав протокол в голос і передав його для ознайомлення ОСОБА_2 . Будь-яких неправдивих відомостей до цього протоколу не вносив, все викладене - це покази, надані ОСОБА_2 , її покази в протоколі фіксував власноручно, вносив записи до бланку протоколу допиту, складав протокол безпосередньо в її присутності, після ознайомлення з протоколом вона не вносила уточнень чи заперечень. До протоколу додавалася пам`ятка про права та обов`язки потерпілого, хто підписував пам`ятку, не пам`ятає. Не бачив, як ОСОБА_2 підписувала протокол і як саме відбулася передача йому протоколу після ознайомлення з ним ОСОБА_2 , не пам`ятає. Він палить, для цього виходив на вулицю у відведене місце, паління у нього займає приблизно 15 хвилин, не виключає, що коли виходив палити, залишав ОСОБА_2 в кабінеті в присутності інших працівників поліції, але як саме це відбулося, точно не пам`ятає, бо пройшло багато часу. Кабінет займав на той час разом із слідчим ОСОБА_4 , під час допиту потерпілої могли бути присутні інші працівники відділу. Інші працівники відділу могли мати доступ до матеріалів кримінального провадження, бо в кабінеті був не сам, сейф був один на двох, ділили його з ОСОБА_4 , іноді справи залишалися на столі. Не завершив розслідування даного кримінального провадження, бо по заяві ОСОБА_2 його було відведено від подальшого розслідування і справу передали іншому слідчому. Яке рішення прийнято по справі на даний час, не знає. 02.02.2014 р. - це вихідний день, неділя, однак на той час було багато роботи, працював і у вихідні дні, міг допитати потерпілу в неділю. Не виключає той факт, що міг не звернути увагу на відсутність підпису в протоколі допиту ОСОБА_2 після ознайомлення останньої з цим протоколом, але вона дуже скрупульозно до цього ставилася, тому вважає, що підписи були, але стверджувати цього не може, бо сплинуло багато часу. Вважає, що інша особа могла виконати підпис замість ОСОБА_2 у протоколі. У той день проводив допит ОСОБА_2 та її чоловіка, як по черзі, не пам`ятає, вони в кабінеті були присутні обидва. Можливо, якось переплутали протоколи, як були зроблені підписи, він не контролював. Не заперечує, що протокол допиту потерпілої складено та підписано ним як слідчим, однак при проведенні досудового розслідування не встановлено, чи була ОСОБА_2 у той день у відділку, хоча на той час відвідувачів реєстрували у відповідному журналі обліку та у приміщенні відділу здійснювалася відеофіксація. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявність у його діях прямого умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, неправдивих відомостей до протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р. не вносив, тому просить його визнати невинуватим та виправдати.

Свідок обвинувачення ОСОБА_2 показала, що в липні 2013 року звернулася до Вільногірського ВП з заявою про заволодіння її речами колишньою свекрухою ОСОБА_5 , були внесені відомості до ЄРДР, проведення досудового розслідування було доручено слідчому ОСОБА_1 Протягом 2014-2017 р.р. неодноразово зверталася до суду з заявами про оскарження дій слідчого ОСОБА_1 та його бездіяльності. Про існування протоколу її допиту у якості потерпілої від 02.02.2014 р. дізналася на одному із судових засідань, яке проходило у судді ОСОБА_6 , однак підпис на цьому протоколі їй не належав, тому звернулася з заявою про вчинення злочину ОСОБА_1 , оскільки саме він був слідчим по цій справі. В послідуючому була проведена експертиза, яка підтвердила, що підпис у протоколі її допиту їй не належить. Не пам`ятає, чи приходила до відділу поліції саме 02.02.2014 р., що було в цей день, не пам`ятає. Приходила на допит до слідчого ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_7 , однак дату не пам`ятає, пройшло багато часу. Іноді зі слідчим узгоджували дати, коли вона може прийти на допит з урахуванням роботи її та слідчого. 02.02.2014 р. - це вихідний день, неділя, вона в цей день, як правило, з міста виїжджає. В протоколі невірно зазначено, що ОСОБА_5 їй казала, що начебто їй дзвонила та повідомила про речі, а такого не було. Факт того, що ОСОБА_5 їй не дзвонила і не казала за речі, вона підтверджує. Висновок про те, що слідчий її не допитував 02.02.2014 року робить з того, що в протоколі не її підпис, а що саме відбувалося в той день, не пам`ятає. Коли приходила до слідчого, завжди відмічалася в журналі відвідувачів, де записувалася дата, її прізвище і час, після чого йшла до слідчого, а коли уходила з відділу, про це також робилася відмітка у журналі.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області № 24 о/с від 04.02.2014 р., ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого слідчого відділення Криничанського РВ ГУ МВС в Дніпропетровській області та призначено на посаду старшого слідчого слідчого відділення Вільногірського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області. (а.с.234 т.1)

Згідно з постановою слідчого ОСОБА_1 від 31.12.2013 року, ОСОБА_2 залучено до кримінального провадження № 12013040150000776 як потерпілу (а.с.141 т.1), 02.02.2014 р. потерпілій ОСОБА_2 вручена пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого (а.с.142 т.1) та в цей же день вона допитана як потерпіла (а.с.138-140 т.1).

Згідно з протоколом допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р., остання допитана по обставинам кримінального провадження слідчим ОСОБА_1 (а.с. 138-140 т.1).

Згідно висновку експерта № 355 -19 від 08.02.2019 р. з фототаблицею до нього, підписи від імені ОСОБА_2 в пам`ятці про процесуальні права та обов`язки потерпілого від 02.02.2014 р. в графах «Підпис», виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 . Вирішити питання, чи не виконані ці досліджувані підписи ОСОБА_1 , не надається можливим в зв`язку з тим, що підписи виконані з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 , в результаті чого ознаки почерку, притаманні виконавцю, в досліджуваних підписах не відобразилися. Рукописний текст заповнення бланку протоколу потерпілого від 02.02.2014 р., записи «слідчий ОСОБА_1 » та підписи від імені ОСОБА_1 , виконані ОСОБА_1 (а.с.216-230 т.1)

Згідно висновку експерта № 5826-18 від 21.11.2018 р. з фототаблицею до нього, підписи від імені ОСОБА_2 в протоколі допиту потерпілого від 02.02.2014 р. графах «Підпис» виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 . Вирішити питання, чи не виконані ці досліджувані підписи ОСОБА_1 , не надається можливим в зв`язку з тим, що підписи виконані з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 , в результаті чого ознаки почерку, притаманні виконавцю, в досліджуваних підписах не відобразилися. (а.с.188-196 т.1)

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Вислухавши обвинуваченого, захисника та прокурора, допитавши свідка сторони обвинувачення, дослідивши письмові докази та речовий доказ по справі, якими прокурор обґрунтовує доведення вини обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, та оцінивши досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 та наявність в його діянні складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому він підлягає виправданню по наступним підставам.

Так, об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи та може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч.1 ст. 366 КК України дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

Складання неправдивих документів - це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Склад злочину, передбачений ч.1 ст.366 КК України, є формальним і вчиняється лише з прямим умислом, тобто суб`єктивна сторона службового підроблення характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і, на думку суду, за наявності умов, зазначених у ст.367 КК України, може потягти за собою відповідальність за службову недбалість.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що виклад інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретним, тобто формулювання обвинувачення повинно включати всі обставини, які відповідають опису об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення в кримінально-правовій нормі, якою передбачена відповідальність за його вчинення .

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо.

Обвинувачення повинно бути конкретним, не містити будь-яких суперечностей та викладено зрозуміло, з метою уникнення порушення права обвинуваченого на захист, що визначено як національним законодавством, так і рішеннями Європейського суду з прав людини ( рішення ЄСПЛ у справі "Маттоціа проти Італії" від 25.07.2000 р.).

Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист обвинуваченого.

Стороною обвинувачення ОСОБА_1 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, що полягає в умисному складанні завідомо неправдивого офіційного документу - протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 та внесення в нього свідчень потерпілої ОСОБА_2 , що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тобто внесення завідомо неправдивих відомостей про обставини, які мають суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.

Факт складення та підписання протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р. як слідчим, обвинуваченим ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечується та підтверджується висновком експерта № 355 -18 від 08.02.2019 р.

Також, суд вважає встановленим, що даний протокол є офіційним документом, оскільки він містить зафіксовану на паперовому носії інформацію, яка може бути використана як документ - доказ у правозастосовчій діяльності факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування кримінального провадження, складений та посвідчений службовою особою правоохоронного органу, тобто відповідає критеріям, що встановлені приміткою до ст.358 КК України.

Разом з тим, обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 , є неконкретним, оскільки стороною обвинувачення не вказано, у чому саме полягала неправдивість відомостей, внесених обвинуваченим ОСОБА_1 до протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 , у чому саме викладені у вказаному протоколі відомості не відповідали дійсності та фактичним обставинам кримінального провадження, про які саме обставини йде мова, тобто об`єктивна сторона правопорушення, яке інкриміновано обвинуваченому, належним чином не конкретизована.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показала, що в протоколі її допиту як потерпілої слідчим невірно зазначено, що ОСОБА_5 їй казала, що начебто їй дзвонила та повідомила про речі, а такого не було. Факт того, що ОСОБА_5 їй не дзвонила і не казала за речі , вона підтверджує.

Втім із змісту протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р. (а.с.138-140 т.1) слідує, що « … ОСОБА_5 казала, що речі мої вона виставила на сходовий майданчик, та в неї їх немає. Як вона пояснювала, що вона мені телефонувала та хотіла повідомити, що нібито я можу забрати свої речі. Однак вказаного дзвінка не було. », вказані записи відповідають змісту показів свідка ОСОБА_2 про ці обставини у даному судовому засіданні, що дає суду підстави для висновку, що зазначені у вказаному протоколі відомості відповідали дійсності і фактичним обставинам кримінального провадження, в межах якого обвинуваченим складено протокол допиту потерпілої ОСОБА_2 , а тому не можуть бути розцінені як неправдиві, тому у цій частині покази свідка ОСОБА_2 суд оцінює критично.

При таких обставинах, суд дійшов висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, оскільки стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено наявності у нього прямого умислу як на складання завідомо неправдивого офіційного документу так і внесення до цього документу завідомо неправдивих відомостей, що полягає у включенні до офіційного документу інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, а стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_1 при складенні ним протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 завідомо усвідомлював неправдивий характер тих відомостей, які він вносив до цього протоколу, оскільки виходячи із змісту вказаного протоколу та показів свідка ОСОБА_2 в судовому засіданні, при складенні обвинуваченим 02.02.2014 р. протоколу її допиту як потерпілої, будь-якого перекручення фактів не відбулося, відомості, зазначені у протоколі, відповідали фактичним обставинам кримінального провадження, тому дії ОСОБА_1 не були спрямовані на навмисне складання завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до нього неправдивих відомостей, а внесення до офіційних документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення як такого.

Крім того, хоча мотиви та мета службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію вищевказаного кримінального правопорушення не впливають, оскільки є факультативними ознаками суб`єктивної сторони цього правопорушення, в обвинуваченні не зазначено та в судовому засіданні прокурором не наведено будь-якого логічного обґрунтування мотиву та мети вчинення ОСОБА_1 вказаного кримінального правопорушення.

Також, в обвинуваченні не зазначено спосіб вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, тобто не вказано, яким саме чином обвинуваченим було складено протокол (рукописно, надруковано тощо), хоча ці обставини є елементом механізму вчинення та об`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення.

До того ж, в силу приписів п.п.1, 2 ч.1 ст.91 КПК України, як спосіб вчинення кримінального правопорушення, так і мотив і мета його вчинення, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тягар якого, відповідно до ст.92 КПК України, покладено на слідчого та прокурора.

Крім того, стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що подія кримінального правопорушення мала місце саме 02.02.2014 р., а місце вчинення кримінального правопорушення не встановлено взагалі.

Так, особами причетними до події правопорушення, були обвинувачений ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_2 , перший стверджує, що допит, в ході якого ним було складено протокол допиту потерпілої ОСОБА_2 , відбувся саме 02.02.2014 р. у приміщенні його службового кабінету у Вільногірському ВП, свідок ОСОБА_2 факт підписання протоколу заперечує, що підтверджується висновком експертизи, однак зазначає, що у слідчого ОСОБА_1 була неодноразово, приходила до відділу поліції, зокрема і разом із своїм чоловіком, дату, коли це було, не пам`ятає, але припускає, що 02.02.2014 р. у ОСОБА_1 не була, бо це вихідний день і як правило, вона з міста виїжджає.

Разом з тим, доказів на підтвердження чи спростування вказаних тверджень обвинуваченого та свідка, стороною обвинувачення не надано, зокрема на підтвердження можливого відвідування свідком ОСОБА_2 відділку саме 02.02.2014 р., хоча за твердженнями як обвинуваченого так і свідка ОСОБА_2 , при кожному відвіданні відділу поліції, вона реєструвалася у журналі відвідувачів, а у відділку, за твердженнями обвинуваченого, велося відеоспостереження, а також не надано доказів можливості перебування обвинуваченого на роботі у вихідний день, яким було 02.02.2014 р. та проведення ним у цей день слідчих дій, що в цілому викликає сумнів у тому, що подія кримінального правопорушення мала місце саме 02.02.2014 р., як вказаного у обвинуваченні, а місце його вчинення органом досудового розслідування не встановлено взагалі, хоча як час, так і місце вчинення кримінального правопорушення, також є обов`язковими елементами об`єктивної сторони складу будь-якого кримінального правопорушення і відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.91, ст.92 КПК України, підлягають доказуванню стороною обвинувачення у кримінальному провадженні .

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений показав, що обставин підписання протоколу потерпілою не пам`ятає, але припускає, що міг у цей час виходити з приміщення кабінету палити на вулицю, залишивши ОСОБА_2 в кабінеті в присутності інших працівників поліції, а в послідуючому не звернути увагу на наявність підпису потерпілої у протоколі. Після його відведення від розслідування справи, передав матеріали іншому слідчому. Припускає, що підпис у протоколі допиту потерпілої могла виконати інша особа, могли щось наплутати.

Разом з тим, доказів на перевірку та спростування вказаних показів обвинуваченого стороною обвинувачення не надано, хоча досудове розслідування по даному кримінальному провадженню розпочато саме по факту підробки обвинуваченим підпису потерпілої ОСОБА_2 у вказаному протоколі (а.с.103 т.1), згідно з висновком експерта № 5826-18 від 21.11.2018 р. вирішити питання, чи не виконані підписи від імені ОСОБА_2 у протоколі її допиту ОСОБА_1 , не надалося можливим, інших доказів на підтвердження вчинення ним цих дій стороною обвинувачення не надано, як і доказів того, що органом досудового розслідування вчинялися дії, направлені на встановлення іншої особи, яка могла підробити підписи ОСОБА_2 у протоколі, тобто ці обставини органом досудового розслідування не встановлені .

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч.2 ст.55 КПК України, права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого, тому ОСОБА_2 на час складення обвинуваченим протоколу її допиту мала статус потерпілої, а доводи сторони обвинувачення в частині того, що ОСОБА_2 не була визнана потерпілою на час складення обвинуваченим протоколу її допиту, про що він достовірно знав, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1988 року (п.146) Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно до ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно до ч. 2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. У відповідності до ч. 4 цієї статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Згідно із статтею 368 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити низку питань, до яких зокрема, віднесені питання, чи містять діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять факт кримінального правопорушення (об`єкт, суб`єкт, об`єктивна й суб`єктивна сторона).

Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою ( п. 40 рішення у справі № 34006/06 від 25 лютого 2016 року «Зякун проти України», п. 54 рішення у справі № 75520/01 від 06 грудня 2007 року «Козинець проти України», п. 33 рішення у справі № 17969/09 від 10 грудня 2015 року «Тихонов проти України»).

В рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Зокрема стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Судом досліджено усі докази, надані стороною обвинувачення і клопотань про дослідження інших доказів, зокрема про допит інших свідків чи дослідження інших письмових доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, сторона обвинувачення не заявляла.

У відповідності до ст.373 КПК України, виправдовувальний вирок постановляється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що під час судового розгляду даного кримінального провадження стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, зокрема не доведено наявність у нього прямого умислу як на складання завідомо неправдивого офіційного документу так і внесення до цього документу завідомо неправдивих відомостей, не встановлено час, місце та спосіб вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, мотив та мету його дій, тому ОСОБА_1 підлягає виправданню на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, тобто за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.124 КПК України процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових почеркознавчих експертиз № 5826-18 від 21.11.2018 р. (а.с.186 т.1) та № 355-19 від 08.02.2019 р. (а.с.214 т.1), а всього 17446 грн. 00 коп., слід віднести на рахунок держави.

Речові докази по справі: протокол допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р., який знаходиться в матеріалах кримінального провадження (а.с.14-16 т.2) - слід зберігати там же.

Цивільний позов не заявлено.

Строки дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого у виді особистого зобов`язання та заходу забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади скінчилися і у встановленому порядку не продовжувалися.

Керуючись ст.ст. 17, 84, 86, 91, 92, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України , суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та виправдати у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Судові витрати на залучення експертів для проведення судових почеркознавчих експертиз № 5826-18 від 21.11.2018 р. та № 355-19 від 08.02.2019 р., а всього 17446 грн. 00 коп. - віднести на рахунок держави.

Речові докази: протокол допиту потерпілої ОСОБА_2 від 02.02.2014 р., який знаходиться в матеріалах кримінального провадження - зберігати там же.

На вирок протягом тридцяти діб з моменту його проголошення може бути подано апеляцію в Дніпровський апеляційний суд через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий - суддя: підпис А.А.Борцова