Рішення № 92819152, 22.09.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47708/19-ц

Категорія 75

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

22 вересня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Соколова О.М.

при секретарі - Проскурні А.Г.

справа № 757/47708/19-ц

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог на те, що з березня 2012 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Наказом від 20.07.2016 року № 1/ос з Позивачем продовжено трудові взаємовідносини ввиробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». 17.07.2017 року, позивача було звільнено із займаної посади, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. На день звільнення позивача йому була нарахована, але не виплачена, заробітна плата за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 49 181,45грн. Позивач вказує, що зазначена заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч.1 ст. 47 та ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. На підтвердження своєї позиції надає Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце день і час розгляду справи повідомлений належним чином, проте подав заяву в якій просив позов задовольнити в повному обсязі, та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився про місце день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, причини неявки суду не повідомив.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з березня 2012 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року №200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Крім того, відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06.2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця».

Наказом від 20.07.2016 року № 1/ос з Позивачем продовжено трудові взаємовідносини ввиробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Наказом №58-ДН Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року, встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з0-00 годин 20.03.2017 року.

В наказі зазначалося, що на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.

17.07.2017 року наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 217-ос Позивач звільнений з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

На день звільнення Позивача із виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 49 181,45грн.

Дані обставини справи підтверджуються копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 18-21) та копією наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 17.07.2017 року № 217-ОС (а.с. 35).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій розрахунку заробітної плати позивача за період червень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 49 181,45грн.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі,середній заробіток за час затримки та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням терміну її випати.

Тому, заявлені позовні вимоги про стягнення зазначеної заборгованості підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки.

Суд також приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, оскільки дослідивши матеріали справи, зокрема наявність належним чином заповненої трудової книжки позивача та виданого наказу (розпорядження) про його звільнення з роботи від 17.07.2017 року № 217-ОС. Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, що свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий позивачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

При розрахунку суми середнього заробітку, суд погоджується з позицією представника позивача, стосовно необхідності стягнення середнього заробітку, який підлягає стягненню в порядку ст. 117 КЗпП України.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд, вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у загальному розмірі 12 315,86 грн.

Згідно з частиною першою ст.5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, виходячи з вище викладеного, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення прав позивача на своєчасне отримання ним належних до сплати йому коштів.

Відповідач не надав жодних доказів виплати позивачу заборгованості по заробітній платі.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки при поданні позову до суду позивач відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від його сплати, згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,22 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 49181 грн. 45 коп. (сорок дев`ять тисяч сто вісімдесят одна грн. 45 коп.)

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2016 року по 22.09.2020 року у розмірі 148 190,32 грн. (сто сорок вісім тисяч сто дев`яносто гривні 32 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2017 року по 12.02.2020 року у розмірі 235 274,24грн. (двісті тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 24 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 12 315,86 грн.(дванадцять тисяч триста п`ятнадцять).

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 2305, 20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815 )

Суддя О.М.Соколов