Ухвала суду № 92807839, 12.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

12 листопада 2020 року м. Київ № 640/27924/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї документи

ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої

служби Міністерства юстиції України

про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, в якій позивач просить

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про скасування записів за №1630770 та за №15665054, а також до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування запису про обтяження 20821069 (спеціальний розділ).

Розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 та додані до неї матеріали, слід зазначити наступне.

Так, в обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилається на те, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року у цивільній справі №757/25637/14-ц задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» та звернуто стягнення на прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Шполянський молокозавод» номінальною вартістю 0 грн 30 коп кожна, що складають 24,67% статутного капіталу, що належить на праві власності позивачу шляхом їх реалізації за ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності у ході виконавчого провадження для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в рахунок погашення заборгованості в розмірі 549 489 433,21 грн, на підставі якого видано виконавчий лист, який, відповідно, пред`явлено до примусового виконання.

В межах виконавчих проваджень з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа державним виконавцем були винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі яких до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно позивача зареєстровані публічні обтяження - арешт рухомого майна.

В подальшому, в межах виконавчих проваджень, виконавчі листи були повернуті стягувачеві, проте, повторно останнім до примусового виконання пред`явлені не були.

За твердженнями позивача, у зв`язку з не зняттям арешту з належного йому на праві власності майна, порушені його майнові права, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Наведене в сукупності свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

В свою чергу, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Тобто, для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на належне йому майно.

Таким чином, звернення до адміністративного суду з цим позовом спрямовано на захист цивільних (майнових) прав позивача, пов`язаних з реалізацією права власності на таке майно, тобто, фактично є різновидом негаторного позову.

Саме така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові №340/25/19 від 22 січня 2020 року та у суду в межах спірних правовідносин відсутні правові підстави для відступлення від неї.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

За таких підстав та з урахуванням того, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх майнових прав на майно, на яке постановою державного виконавця було накладено арешт, тобто, спір не стосується оскарження постанов державного виконавця про накладення арешту, приходжу до висновку, що вказаний спір не відноситься до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до Печерського районного суду міста Києва, тобто, до суду, який видав виконавчий лист.

Керуючись статтями 160-162, частинами 1, 6 статті 170, статтями 287, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна - відмовити.

2. Роз`яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.

4. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник