Рішення № 92807413, 11.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року м. Київ № 640/13832/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Київській області від 12.06.2020 № 166 о/с в частині звільнення зі служби в поліції; поновити його на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області; постанову в частині поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустити до негайного виконання; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби в органах Національної поліції України.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що Головним управлінням виконано вимоги діючого законодавства щодо попередження позивача про наступне звільнення та ознайомлено його з вакантними посадами, від зайняття яких останній відмовився, а тому наказ про звільнення є правомірним.

В судовому засіданні 22.10.2020 представники сторін заявили клопотання про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом оголошено про здійснення подальшого судового розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 06.11.2015, з 07.11.2015 продовжив проходження служби в Національній поліції, а 20.04.2017 призначений на посаду заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 21.03.2019 №146 о/с позивача звільнено зі служби в поліції.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2020 у справі № 320/3273/19 майора поліції ОСОБА_1 (0117621) поновлено на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання ГУНП в Київській області з виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Вказане рішення суду виконано шляхом винесення наказу ГУНП в Київській області від 27.03.2020 № 94 о/с.

Разом з тим, наказом від 12.06.2020 № 166 о/с «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання, 13.06.2020 звільнено зі служби в поліції за п.4 ч.1 ст.77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Вказаний наказ прийнято на підставі акта із попередженням щодо можливого вивільнення із займаної посади від 13.04.2020 № 989/109/12 та акта пропонування вакантних посад від 04.05.2020 № 1161/109/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня2015 року № 580-VIII(далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

За приписами ч. 1 ст. 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків.

Відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Щодо тверджень позивача про звільнення його без дотримання двомісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення, судом встановлено наступне.

За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Судом установлено, що відповідачем попередження про наступне можливе вивільнення складено 13.04.2020, а наказ про звільнення прийнято 12.06.2020 з датою звільнення з 13.06.2020.

Так, відповідно до ч.1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

На підставі ч.1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно з ч.1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КАС України процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Частиною 3 ст. 120 КАС України визначено, що строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього цього строку.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Таким чином, якщо розраховувати, що перебіг двомісячного строку розпочався з наступного дня після попередження про вивільнення 14.04.2020, і спливає у відповідне число останнього місяця строку, тобто двомісячний строк з цієї дати закінчився 14.06.2020 (перший день звільнення).

Згідно частини 3 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Оскільки 14.06.2020 закінчився двомісячний строк з моменту попередження про наступне вивільнення, відповідачем правомірно винесено наказ від 12.06.2020 № 166 о/с про звільнення позивача з 13.06.2020 (останній робочий день), отже без порушення двомісячного строку з моменту прийняття попередження про наступне вивільнення.

Як убачається з матеріалів справи, у зв`язку зі зміною в організаційній структурі поліції, та відповідних структурних підрозділах Головного управління Національної поліції в Київській області (наказ Національної поліції України від 28.12.2019 № 1350 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції») ОСОБА_1 направлено лист від 16.04.2020 з попередженням про можливе вивільнення із займаної посади з 13.06.2020 згідно з п.1 ст.40 та ст.49-2 КЗпП України, ст. 68, 77 п.1 пп.4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

Разом з тим, слід наголосити, що вказаний лист було направлено з повідомленням про вручення, при цьому до матеріалів справи не долучено зворотного повідомлення про фактичне отримання попередження про вивільнення позивачем.

Також, до суду не надано інших доказів ознайомлення позивача з попередженням.

Таким чином, відповідачем не дотримано вимог ч.1 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» в частині належного персонального письмового попередження про можливе звільнення за 2 місяці до видачі оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Окрім цього, слід наголосити, що як зазначає відповідач, позивача було 13.06.2020 попереджено про наступне вивільнення з роботи, разом з тим суд зазначає, що позивачу не було запропоновано роботу за відповідною посадою чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу.

При цьому, в позовній заяві позивач звертає увагу, що вперше належним чином його попереджено про вивільнення саме 04.05.2020, коли і запропоновано вакантні посади. Такі дії відповідача є порушенням приписів ст. 49-2 КЗпП України.

Стосовно твердження позивача про нездійснення відповідачем дій щодо пропонування рівнозначної посади, суд зазначає наступне.

Наведені норми спеціального законну доповнюються положеннями законодавства про працю, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, зокрема нормами Кодексу законів про працю України.

Так, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, зокрема, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

З огляду на відсутність в Законі України «Про Національну поліцію» спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, попередження про можливе звільнення має бути оголошене одночасно із запропонуванням відповідних вакантних посад, оскільки лише у такий спосіб можливо забезпечити право особи щодо вільного вибору посади, прийняття рішення про подальше проходження служби в органах Національної поліції та дотримання встановленого ст. 68 ЗУ «Про національну поліцію» строку попередження.

З матеріалів справи установлено, зокрема відповідями на адвокатські запити позивача, викладеними відповідачем у листах від 21.04.2020 № 117аз/109/12 та від 23.04.2020 № 137аз/109/01/23-2020, що відповідно до наказу Національної поліції України від 28.12.2019 № 1350 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції», відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання не існує у зв`язку із його реорганізацією (зміною його назви) у відділ організаційного забезпечення місць тимчасового тримання осіб цього ж Головного управління, а також те, що з 25.03.2020 по 16.04.2020 скорочення чисельності штату працівників відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання та відділу організаційного забезпечення місць тимчасового тримання осіб ГУНП в Київській області не відбулося.

Враховуючи такі обставини, позивач подавав рапорт від 15.04.2020 про переведення його на посаду заступника начальника відділу організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання осіб ГУ НП у Київській області.

Однак, листом від 06.05.2020 № 1192/109/12 управління кадрового забезпечення за дорученням керівництва ГУ ГП в Київській області розглянуло рапорт від 15.04.2020 та повідомило, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва позивача поновлено на неіснуючих посаді та відділі, оскільки відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання не існує у зв`язку із його реорганізацією (зміною його назви) у відділ організаційного забезпечення місць тимчасового тримання осіб ГУНП в Київській області. А посада заступника начальника відділу організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання осіб на даний час вже невакантна.

Згідно з акта від 04.05.2020 позивачу запропоновано три вакантні посади зі штату ГУНП в Київській області, а саме старший інспектор з особливих доручень відділу організаційної діяльності груп реагування УПД, старшого слідчого з особливо важливих справах організаційно-методичного відділу слідчого управління ГУНП у Київській області та старшого інспектора з особливих доручень відділу конвойної служби УПД, від яких позивач відмовився.

Разом з тим, рапортом від 19.05.2020 позивач повідомив відповідача про те, що оскільки в період з 05.05.2020 по 18.05.2020 інших вакантних посад йому не було запропоновано, інформував про те, що із запропонованою посадою (04.05.2020) старшого інспектора з особливих доручень відділу конвойної служби УПД ГУ НП у Київській області згоден.

При цьому, листами від 29.05.2020 № 71аз/109/12 та від 04.06.2020 № 74аз/109/12 відповідач повідомив, що у період з 04.05.2020 по 22.05.2020 відсутні обліки щодо вакантних посад.

Листом від 11.06.2020 № Ш-571 позивача проінформовано, що оскільки останній відмовився від запропонованих вакантних посад 04.05.2020, то юридичних підстав щодо повторного пропонування йому посад немає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Аналізуючи положення вказаних нормативних актів суд виходить з того, що Закон № 580-VIII є спеціальним у спірних правовідносинах і не містить визначення поняття «рівнозначна посада». Однак відповідно до положення частини першої статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Суд наголошує, що відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 № 142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» займана посада позивача, з якої останнього було звільнено у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, є вищою за посади, які було запропоновано позивачеві, а отже не є рівнозначними та, як наслідок, однаковими за окладами, що відповідачем не спростовано.

З цього приводу суд зауважує, що відповідачем не надано доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача із іншими поліцейськими, які були залишені на службі в поліції внаслідок або скорочення штатів, або переведені на рівнозначні посади, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, що передбачено ч.5 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію».

Окрім цього, суд зазначає, що при прийнятті попередження про звільнення ОСОБА_1 , відповідач не здійснив належних заходів щодо пропонування вакантних рівнозначних посад, чим також позбавив можливості з урахуванням часу вибору з більшої кількості вільних посад для подальшого проходження служби позивачем.

Також, з матеріалів справи убачається, що позивач вказував на бажання продовжувати службу в органах поліції та надавав відповідачу вагому кількість як запитів з проханням надати відомості щодо всіх наявних посад, так і рапортів з проханням надати можливість для подальшого проходження служби.

Таким чином, посилання відповідача у відзиві на відсутність доказів, що позивач виявляв бажання продовжувати службу на будь-якій іншій посаді в ГУ НП у Київській області ОСОБА_1 , є необґрунтованим та неприйнятним.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) колегія суддів зазначила, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Натомість, ГУНП в Київській області за період з 05.05.2020 по 12.06.2020 іншої пропозиції позивачу не пропонувало, доказів відсутності вакантних посад за вказаний період відповідно до кваліфікації позивача до суду не надано.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача - ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання на підставі п.4 ч.1 ст.77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Головним управлінням Національної поліції в Київській області проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому спірний наказ від 12.06.2020 № 166 о/с підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" та якої не дотримався відповідач.

Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що нормами Закону України "Про Національну поліцію" не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач звільнив позивача з порушенням порядку установленого законом, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов`язаний поновити його на попередній посаді.

Таким чином, слід поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У справі № 814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Так, зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції.

Порядок № 260 визначає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 26 квітня 2019 року в справі № 815/1829/17.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 03.08.2020 № 515, виданої Головним управлінням Національної поліції в Київській області, середньомісячне грошове забезпечення складає 14 910,37 грн, до виплати - 14 686,71 грн, середньоденне грошове забезпечення - 552,24 грн, до виплати -543,95 грн.

Враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2020 (день звільнення) по 11.11.2020 (дата ухвалення судом рішення) становить: 543,95 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 151 к.д. (кількість днів вимушеного прогулу) = 82 136,45 грн, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 (сума вказана з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів).

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на службі в поліції на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 14 686,71 грн без утримання обов`язкових платежів. (сума вказана з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів)

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Позивач у позові зазначив, що діями відповідача, які полягали у неправомірному звільненні з роботи, спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку з неправомірною поведінкою та порушенні законних прав ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Проте, позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди та доказів того, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою.

Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також за відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 90, 139, 243, 245, 246, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Київській області від 12.06.2020 № 166 о/с «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання з 13.06.2020 на підставі п.4 ч.1 ст.77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області з 14.06.2020.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного з 14.06.2020 по 11.11.2020 в розмірі 82 136,45 грн (вісімдесят дві тисячі сто тридцять шість гривень 45 копійок) (сума вказана з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів).

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Київській області та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14 686,71 грн (чотирнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 71 копійок) (сума вказана з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів) допустити до негайного виконання.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Судові витрати розподілу не підлягають.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108616)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України.

Суддя Н.М. Шевченко