Рішення № 92807052, 26.10.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/8993/19

Провадження № 2/185/871/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Павлоградської міської ради, про поділ майна подружжя, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про визнання права власності.

встановив:

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить поділити між ними спільне майно подружжя, наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0720 гектарів, яку передано для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованих по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1212400000:02:016:0019); визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0720 гектарів, яку передано для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованих по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1212400000:02:016:0019). Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, за час перебування у якому придбали житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Взаємної згоди про поділ майна сторони не досягли, в зв`язку із чим позивач був змушений звернутися до суду.

17 грудня 2020 року відповідачем подано зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просить: визнати за нею право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/3 частку земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:02:016:0019, площею 0, 0720 гектарів, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частку земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:02:016:0019, площею 0, 0720 гектарів, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частку земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:02:016:0019, площею 0, 0720 гектарів, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірні житловий будинок і земельна ділянка були придбані за рахунок коштів, які були отримані відповідачем за первісним позовом від продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Зазначена квартира належала на праві спільної часткової власності відповідачу за первісним позовом, її доньці ОСОБА_5 , а також дітям позивача та відповідача - ОСОБА_4 та донці ОСОБА_3 , розмір частки кожного – 1/4. Позивач за первісним позовом грошових коштів на придбання спірного житлового будинку і земельної ділянки не вкладав.

Позивач за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, в задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити.

Відповідач за первісним позовом та її представник просили відмовити у задоволенні первісного позову, позовні вимоги, викладені в зустрічній позовній заяві просили задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Павлоградської міської ради в судове засідання не з`явився, згідно висновку вих. № 1301/0/2-20 від 09.06.2020 року вважає за доцільне поділити житловий будинок та земельну ділянку, розташовані на АДРЕСА_1 в рівних частинах між гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 та їх дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_8 показала, що знала позивача та відповідача до укладення їх шлюбу, оскільки ходили в одну церкву. До заміжжя у відповідача була трикімнатна квартира. Після одруження родина позивача та відповідача деякий час проживали у квартирі відповідача, потім вони її продали та купили будинок. За чиї конкретно кошти позивач та відповідач придбали будинок свідку невідомо, проте знає точно, що перед цим вони продали квартиру відповідача. Позивач на той час працював підприємцем, його діяльність була пов`язана з металом, а його батько мав борги.

Свідок ОСОБА_9 показала суду, що позивач є колишнім чоловіком її матері, а відповідач - її матір`ю. Свідок проживала разом зі своєю матір`ю в квартирі АДРЕСА_2 . Після того як свідку виповнилося вісімнадцять років, вона вийшла заміж та проживала потім окремо. Зазначену квартиру відповідач продала за 6000 доларів США, придбавши в подальшому будинок на АДРЕСА_1 за 4500 доларів США. Свідок кошти за продаж квартири не отримувала.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що знає позивача та відповідача, оскільки разом ходили до однієї церкви. У відповідача була трикімнатна квартира, а грошима керував позивач за первісним позовом, який був підприємцем. У батька позивача були борги. Після того як позивач розрахувався з боргами батька, позивач з відповідачем переїхали з квартири до будинку. Свідок допомагав робити ремонт у цьому будинку. Будинок купувався з коштів, які відповідач отримала як задаток за продаж квартири.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, ознайомившись з письмовими доказами, повно та всебічно дослідивши всі обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Павлоградської міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року (справа № 185/6610/16-ц) розірвано шлюб, зареєстрований 05 жовтня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відділом реєстрації актів громадянського стану Павлоградського міського управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом № 645 (а.с.14). Рішення набрало законної сили

Судом встановлено, що відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 16 вересня 2005 року, посвідченого нотаріусом Першої Павлоградської держнотконтори Шкицькою Ю.А. та зареєстрованого в реєстрі № 1-4166 (а.с.15). Також, згідно копії договору купівлі-продажу приватизованої земельної ділянки від 16 вересня 2005 року відповідачу за первісним позовом належить приватизована земельна ділянка, площею 0,0720 гектарів, яку передано для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованих по АДРЕСА_1 (а.с.17).

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України (далі - СК України) власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Статтею 60 СК України передбачено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Суд критично відноситься до пояснень свідків, які не дали суду однозначних свідчень про те, що кошти, витрачені на придбання спірного житлового будинку та земельної ділянки були отримані за рахунок продажу квартири, яка належала відповідачу за первісним позовом та її дітям.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

З огляду на викладені обставини вбачається, що спірні житловий будинок та земельна ділянка придбані під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вищевказаних положень сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя, а презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачем за первісним позовом належними та достеменними доказами не спростовано.

Суд вважає покази свідків щодо передачі коштів в рахунок оплати нерухомого майна недопустимим доказами. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пояснення відповідача щодо отримання авансу за продаж квартири для придбання будинку та земельної ділянки нічим крім показів свідків не підтверджено.

Крім того, виходячи з умов договорів купівлі-продажу квартири, будинку та земельної ділянки вбачається наступне.

Згідно п.6 договору купівлі-продажу житлового будинку від 16 вересня 2005 року продаж будинку вчиняється за 10933 грн, з яких 1700 грн отримано продавцями від покупця до підписання цього договору та є попередньою платою, а залишок суми 9233 грн. буде отримано через місяць після підписання цього договору, але не пізніше 16 жовтня 2005 року (а.с.15). Схожі умови відстрочення оплати за земельну ділянку містяться й у п. 3 договору купівлі-продажу приватизованої земельної ділянки від 16 вересня 2005 року, де також зазначено, що остаточний розрахунок повинен бути проведений не пізніше 16 жовтня 2005 року (а.с.17).

Договір купівлі-продажу квартири було вчинено 20 жовтня 2005 року, тобто вже після спливу кінцевих строків розрахунків за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. Отже, доводи відповідача про те, що будинок та земельна ділянка були придбані за кошти від продажу її квартири не відповідають умовам, які містяться у зазначених вище договорах.

Відповідачкою ОСОБА_11 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження доводів та обставин, зазначених нею у зустрічній позовній заяві та у запереченнях.

Суд не може погодитися з висновку органу опіки та піклування щодо порядку розгляду суду, оскільки останній не обґрунтований, не мотивований та не відповідає нормам діючого законодавства.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України, (ст.68 СК України).

За приписами ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом сумісної власності подружжя, частки майна є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. ( ст.70 СК України).

За приписами ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача за первісним позовом знайшли своє підтвердження в дійсних обставинах справи, позовні вимоги не суперечать діючому законодавству, а тому вважає за необхідне поділити спільне майно, визнавши за кожним з подружжям право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 . При цьому, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,141,263,265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Павлоградської міської ради, про поділ майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідними побутовими спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідними побутовими спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,072 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1212400000:02:016:0019.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,072 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1212400000:02:016:0019.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 887,61 грн.

Відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про визнання права власності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05 листопада 2020 року.

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, код ЄДРПОУ 04052229, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 95.

Суддя М. М. Перекопський