Рішення № 92806755, 12.11.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/3838/20

Чернігівський окружний адміністративний суд розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови виконати вимоги законодавства України і провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості з 14.05.2011.

3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

4. Встановити контроль за виконанням судового рішення, відповідно до статті 129-1 Конституції України.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що саме з вини відповідача з 14.05.2011 по день фактичної виплати донарахованих сум пенсії вона не отримала частину доходу (пенсії), на яку мала право, згідно судового рішення у справі №2-а-10449/11, що свідчить про наявність достатніх та необхідних правових підстав для отримання нею відповідної компенсації. Також позивач зазначила, що надмірна затримка у виконанні державою ухваленого проти неї судового рішення про зобов`язання вчинити на користь позивача певні дії викликає у неї почуття розпачу та відчай на душі. Вважає, що невиконання судового рішення призводить до втрати свого сенсу передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи. Враховуючи зухвалий характер і тривалість вчиненого правопорушення та подальше ігнорування відповідачем законодавства України, а також глибину завданих позивачу душевних страждань, при цьому виходячи із засад розумності та виваженості, позивач вважає достатньою та співмірною сатисфакцію відшкодування моральної шкоди - стягнення на її користь 2000,00 грн.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову.

Відповідачем, в установлений судом строк, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись не те, що ним виконано рішення Новозаводского районного суду м. Чернігова від 15.09.2011 №2-а-10449/11 в частині перерахунку пенсії позивача за період з 14.05.2011 до 22.07.2011 та нарахування доплати в розмірі 13460,69 грн, з урахуванням виплачених сум; подальше виконання рішення суду здійснювалось органам Казначейства згідно порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440. Щодо виплати компенсації частини доходів, відповідач вважає вимогу позивача необґрунтованою, оскільки у даних правовідносинах немає «несвоєчасної виплати нарахованої суми», так як саме на законодавчому рівні був врегульований порядок виплати за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Щодо питання виплати моральної шкоди відповідач наголошує на відсутність обґрунтувань заявленої суми. Щодо подання звіту про виконання судового рішення відповідач вказує на відсутність аргументів та доводів щодо можливого невиконання відповідачем прийнятого судом по даній справі рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком.

Рішенням Новозаводского районного суду м. Чернігова від 15.09.2011 №2-а-10449/11, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова щодо виплати ОСОБА_1 з 14.05.2011 року щомісячної державної (основної та додаткової) пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено статтями 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної (основної) пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії, передбаченого статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.05.2011 року, за виключенням фактично виплачених сум за вказаний період

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Новозаводському районі м. Чернігова - задоволено частково, а постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.09.2011 року - змінено, викладено абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції: зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно статей 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до вимог статей 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 14.05.2011 по 22.07.2011 року, з урахуванням проведених виплат».

Як випливає з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 28.08.2020 №2935-3048/П-02/8-2500/20 позивачу здійснено перерахунок пенсії за період з 14.05.2011 до 22.07.2011 та нараховано доплату в розмірі 13460,69 грн; подальше виконання рішення суду здійснювалось органом Казначейства згідно порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440.

Позивач в позовній заяві вказує, та підтверджує належними доказами факт того, що заборгованість у вигляді доплати в розмірі 13460,69 грн, була ним отримана 17.07.2020.

Вважаючи, що має право на проведення компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати відповідачем заборгованості з 14.05.2011 до її фактичної виплати, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Із наведеного вбачається, що дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави і механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу (пенсії) проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Приписи пункту 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-III та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зазначена правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України у постановах від 19.12.2011 у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, яка у подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 521/940/17 та від 24.01.2019 у справі №159/1615/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи відповідача, про відсутність «несвоєчасної виплати нарахованої суми», так як саме на законодавчому рівні був врегульований порядок виплати за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою є безпідставними, адже компенсація, передбачена Законом №2050-III, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не виконання рішення суду.

Суд зауважує, що обов`язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов`язки не виникають. Визнання судом протиправною бездіяльність відповідача з приводу не перерахунку позивачу пенсії та зобов`язання відповідача перерахувати пенсію підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов`язків у минулому. Отже немає жодних підстав вважати, що до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач діє правомірно та не допускає прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-III.

Аналогічна правова позиція висловлена і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №676/1557/16-ц (провадження № 14-197 цс 19), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що саме з вини відповідача позивач з 14.05.2011 по 17.07.2020 (день фактичної виплати донарахованих сум пенсії) не отримував частину доходу (пенсії), на який він має право, згідно з судовим рішенням у справі №2-а-10449/11, що свідчить про наявність достатніх та необхідних правових підстав для отримання ним компенсації, передбаченої вищенаведеними нормами права.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Твердження відповідача про те, що судове рішення, яким позивачу присуджено певні виплати, ним виконано, і тому, на думку відповідача, підстави для виплати позивачу компенсації, щодо якої він звернувся з даним позовом, відсутні, є необґрунтованими та порушують конституційне право позивача на компенсацію за допущене відповідачем порушення строків виплати частини його доходу (пенсії).

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь позивача моральної шкоди у сумі 2000,00 грн, то вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду (понад 7 років), шо викликало у позивача відчуття розпачу та відчаю.

Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджала отримати позивачу пенсійні виплати, присудженні судовим рішенням, протягом тривалого часу, що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення суду з вини відповідача, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, беручи до уваги поважний вік позивача, зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачами моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача є 2000 грн.

Також позивачем в позові заявлена вимога щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, при вирішенні якої суд зважає на те, що в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.

За вказаних обставинах суд вважає, що в задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду необхідно відмовити.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови виконати вимоги законодавства України і провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості з 14.05.2011 по 17.07.2020.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн 00 коп на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П`ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ - 21390940)

Суддя В.В. Падій