Вирок № 92803134, 12.11.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №149/1062/20

Провадження №1-кп/127/516/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача Бернади Є. В.,

суддів: Романчук Р.В., Шлапака Д.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Атаманової Г.І.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

сторони захисту: адвоката Матяша Д.Ю., обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2020 р. за № 12020020330000061, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Уланів Хмільницького району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2020 близько 14.00 год. ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем проживання у приміщенні будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , розпочав словесний конфлікт з дружиною ОСОБА_3 та тещею ОСОБА_4 , який переріс в активну суперечку.

У ході зазначеної суперечки ОСОБА_2 , відчуваючи свою явну перевагу перед присутніми, демонструючи свою фізичну силу, наніс один удар ОСОБА_4 кулаком правої руки по спині, після чого ліг спати.

В подальшому, 02.02.2020 близько 06.30 год. ОСОБА_2 прокинувся та, зрозумівши по відсутності пари взуття, що ОСОБА_4 знаходилась на території вищевказаного домогосподарства, маючи умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті останній, вийшов з будинку на вулицю, замкнувши вхідні двері будинку ззовні. Після цього, побачивши ОСОБА_4 біля будинку, підійшов до неї та раптово, несподівано для останньої, наніс один удар кулаком правої руки в обличчя, від якого ОСОБА_4 впала на землю. Не зупиняючись, ОСОБА_2 почав наносити удари ногами по різним частинам тіла потерпілої.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій у вигляді смерті людини та бажаючи їх настання, ОСОБА_2 взяв у руки цеглину, яка знаходилась поруч на землі, та умисно завдав один удар в голову ОСОБА_4 , яка лежала на землі. Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_4 , незважаючи на намагання останньої захистити руками життєво важливі органи, завдав множинні цілеспрямовані удари цеглиною в голову потерпілої, чим спричинив відкриту черепну-мозкову травму у вигляді: ран, синців та саден на голові; крововиливів в м`які тканини голови; субдурального та субарохноїдального крововиливів головного мозку; забою речовини головного мозку; багато-фрагментарних переломів кісток мозкового та лицевого відділів черепа з руйнуванням речовини головного мозку, від якої ОСОБА_4 померла на місці події. Зазначена відкрита черепно-мозкова травма утворилась від багаторазової дії (не менш як п`яти ударів) твердого тупого предмета (предметів), який має прямокутні кути, належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 від виявленої відкритої черепно-мозкової травми. Між відкритою черепно-мозковою травмою та смертю ОСОБА_4 є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Після того, як ОСОБА_2 побачив, що ОСОБА_4 не подає ознак життя, останній припинив наносити удари, викинув цеглину та залишив місце скоєння злочину.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, однак від надання суду показань відмовився, скориставшись положеннями статті 63 Конституції України.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що обвинувачений ОСОБА_5 – чоловік його сестри. Померла – його мати.

02.02.2020 близько 06.20 год. до нього зателефонувала племінниця ( ОСОБА_6 ) та повідомила, що її батько б`є бабусю цеглиною по голові. Він одразу викликав поліцію та поїхав до матері. Коли приїхав, мати вже була мертвою, а ОСОБА_5 сидів у поліцейському автомобілі.

Обставини вчинення кримінального правопорушення йому невідомі.

Мати постійно скаржилась йому, що ОСОБА_5 зловживає алкогольними напоями, після чого б`є її та виганяє з хати. У матері постійно виникали конфлікти із зятем, однак причини таких конфліктів йому невідомі.

Йому відомо, що ОСОБА_5 хворіє на епілепсію.

Просив суд суворо покарати ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що обвинувачений ОСОБА_5 – її чоловік. Померла була її матір`ю. Вони всі разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

02.02.2020 близько 06.00 год. її мати вийшла на вулицю до вбиральні, ОСОБА_5 вийшов за нею, зачинивши двері ззовні. Згодом хтось з дітей закричав, що батько б`є бабусю по голові. Вона розбила шибку, щоб вибратись через вікно, оскільки ОСОБА_5 зачинив їх у хаті. Однак, коли вона вибралась на вулицю, мати вже була мертвою, з розбитою головою.

ОСОБА_5 наносив її матері тілесні ушкодження цеглою.

Напередодні зазначеної події між її чоловіком та матір`ю відбулась сварка. Під час сварки ОСОБА_5 погроз не висловлював, тілесних ушкоджень не наносив. Всі пішли спати, тому конфлікт було вичерпано, однак ОСОБА_5 всю ніч не спав.

Між чоловіком та матір`ю періодично виникали конфлікти. Також мали місце випадки, коли ОСОБА_5 наносив тілесні ушкодження її матері. Матір боялась ОСОБА_7 .

Її мати могла випити, однак алкогольними напоями не зловживала. Напередодні події мати не вживала алкогольних напоїв.

ОСОБА_5 хворіє на епілепсію, проте перед наведеною вище подією в нього нападів не було.

Поліцію спочатку викликала її донька, а згодом і вона сама, коли виявила тіло матері.

Судом відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань було досліджено й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-протокол огляду місця події від 02.02.2020, відповідно до якого оглянуто територію домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксовано обстановку на території домогосподарства, розташування трупа ОСОБА_4 , виявлені на трупі ушкодження, розташування цегли червоного кольору із наявним на ній нашаруванням рідини бурого кольору, зафіксовано бризки рідини бурого кольору на поверхнях, розташованих неподалік трупа; під час огляду вилучено змиви з поверхонь, що містять сліди рідини бурого кольору та цеглу червоного кольору;

-протокол огляду від 02.02.2020, згідно з яким в період часу з 12.00 до 12.30 год. в приміщенні моргу КНП «Хмільницька ЦРП» зафіксовано одяг, в який одягнутий труп та вилучено його, а також виготовлено змиви з рук, зрізи нігтів та волосся з голови трупа;

-протокол отримання зразків для експертизи від 02.02.2020, відповідно до якого для проведення експертизи у ОСОБА_2 відібрано біологічні зразки, а саме зрізи з обох рук нігтів, змиви з обох рук та зразок букального епітелію;

-протокол отримання зразків для експертизи від 11.02.2020, відповідно до якого для проведення експертизи у ОСОБА_2 відібрано зразки крові;

-копію лікарського свідоцтва про смерть від 02.02.2020, згідно з яким констатовано смерть ОСОБА_4 у зв`язку з відкритою черепно-мозковою травмою;

-висновок експерта № 13 від 04.03.2020, відповідно до якого при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_4 виявлено відкрито черепно-мозкову травму у вигляді: ран, синців та саден на голові, крововиливів в м`які тканин голови, субдорального та субарахноїдального крововиливів головного мозку, забою речовини головного мозку, багатофрагментарних переломів кісток мозкового та лицевого відділів черепа з руйнуванням речовини головного мозку; вказана відкрито-черепна травма утворилась від дії (ударів) твердого тупого предмета (предметів), належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння; зазначена травма виникла від багаторазової дії (не менше як п`ять ударів) твердого тупого предмета (предметів), який має прямокутні кути;

-висновок експерта № 375 від 11.02.2020, згідно з яким при судово-медичній експертизі крові трупа ОСОБА_4 наявність метилового, етилового спиртів, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;

-висновок експерта № 224 від 17.02.2020, відповідно до якого зафіксовано підсумки мікроскопічного дослідження шматочків внутрішніх органів трупа ОСОБА_4 ;

-висновок експерта № 18, 19, 20 від 03.03.2020, відповідно до якого при дослідженні фрагментів шкіри від трупа ОСОБА_4 виявлено п`ять пошкоджень, які мають ознаки забитих та могли утворитись від ударної дії тупим предметом (предметами) з ребром; при проведенні кольорової хімічної реакції на залізо в ділянках пошкоджень характерного для його наявності блакитно-зеленого забарвлення не виявлено – реакція Перльса негативна; при дослідженні фрагмента склепіння черепа виявлено шість переломів, які утворилися від ударної дії твердого тупого предмета (предметів); судячи з характеру та локалізації зазначених пошкоджень, мало місце не менше п`яти ударних дій в ділянку голови;

-висновок експерта № 95 від 06.03.2020, згідно з яким визначено групи крові ОСОБА_2 та трупа ОСОБА_4 ; в плямах на сорочці та куртці, що вилучені під час огляду трупа, встановлено наявність крові людини, при серологічному дослідженні якої виявлені ізогемаглютинини анти-А та анти-В, антигени А та В не встановлені, що не виключає можливість походження крові від потерпілої ОСОБА_4 , натомість походження крові на вказаних об`єктах від ОСОБА_2 виключається;

-висновок експерта № 64 від 19.03.2020, відповідно до якого про дослідженні плям на цеглині, вилученій під час огляду місця події, знайдена кров людини, походження слідів якої може бути від будь-якої однієї чи кількох людей з групою крові О(І) з ізогемаглютинінами анти-А, анти-В ізосерологічної системи АВО, у тому числі і від потерпілої ОСОБА_4 не виключається;

-висновок експерта № 97 від 06.03.2020, згідно з яким в плямах зі змивом з металевого перекриття ями та з дерев`яних дверей, вилучених під час огляду місця події, встановлено наявність крові людини групи О з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В, що не виключає походження її від потерпілої ОСОБА_4 ; в плямах зі змивом з поверхні грунту (калюжі), вилученому при огляді місця події, встановлено наявність крові людини, при серологічному дослідженні якої встановлено лише антиген Н, що не виключає можливості приналежності крові у вказаному об`єкті до групи О з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В, що не виключає походження її від потерпілої ОСОБА_4 ;

-висновок експерта № 96 від 12.03.2020, відповідно до якого в плямах на штанах, що належать ОСОБА_2 , встановлено наявність крові людини групи О з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В, що не виключає походження її від потерпілої ОСОБА_4 ; в плямах на куртці, гумових чоботах, що належать ОСОБА_2 встановлено наявність крові людини, яка може відноситись до групи О з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В, що не виключає походження її від потерпілої ОСОБА_4 ; в плямах на штанах, кофті, куртці, що належать ОСОБА_2 , встановлено наявність крові людини, при визначені групової належності якої виявлено лише антиген Н, що не виключає можливості її походження від потерпілої ОСОБА_4 ;

-висновок експерта № 99 від 06.03.2020, згідно з яким в плямах на змивах рук ОСОБА_2 встановлено наявність крові людини, при визначенні групової належності якої встановлено антигени А, В, Н та ізогемаглютинини анти-А та анти-В, що не виключає походження її від потерпілої ОСОБА_4 ;

-висновок експерта № 66 від 17.03.2020, згідно з яким при дослідженні піднігтьового вмісту правої руки ОСОБА_2 виявлено епітеліальні клітини та кров людини, визначено групову належність виявленої крові та встановлено, що виявлено кров може бути змішаною та належати ОСОБА_2 та трупу ОСОБА_4 ; при дослідженні піднігтьового вмісту лівої руки ОСОБА_2 виявлено кров людини, статеву та групову належність якої не встановлено у зв`язку з надзвичайно малою кількістю виявленої крові, а також відсутністю збережених, придатних для дослідження ядер;

-протокол проведення слідчого експерименту від 04.02.2020, відповідно до якого в період часу з 16.35 до 16.56 год. ОСОБА_2 розповів та показав на місці події механізм та локалізацію тілесних ушкоджень, нанесених ним потерпілій ОСОБА_4 , вказав місце розташування цеглини до та після нанесення тілесних ушкоджень, а також напрямок, в якому зник з місця вчинення кримінального правопорушення;

-висновок судово-психіатричного експертизи № 287 від 27.05.2020, відповідно до якого ОСОБА_2 в період вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв органічний розлад особистості внаслідок епілепсії з легкими змінами, проте він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними в цей період; на даний час ОСОБА_2 також виявляє зазначений розлад та може усвідомлювати свої дії та керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 не потребує; ОСОБА_2 за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; під час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_2 в стані фізіологічного афекту не перебував.

Аналізуючи показання потерпілого, свідків, надані суду докази, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до частини першої статті 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 22 КПК с торони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

При цьому частиною шостою статті 22 КПК регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Зі змісту частини третьої статті 26 КПК випливає, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Крім того, частиною першою статті 337 КПК регламентовано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Оцінка показань потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також інших наданих сторонами кримінального провадження доказів судом має здійснюватися відповідно до приписів статті 94 КПК. Слід при цьому зауважити, що зі змісту пунктів 1 та 2 частини першої статті 91 КПК випливає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до частини другої статті 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до зазначених приписів кримінально-процесуального закону, аналізуючи показання потерпілого, свідків та надані стороною обвинувачення докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 02.02.2020 на спецлінію «102» тричі, а саме о 06.28, 06.47 та 06.56 год. надходило повідомлення про вчинення вбивства за адресою: АДРЕСА_1 .

02.02.2020 слідчим СВ Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Бахновським Я.С. проведено огляд місця події, в ході якого на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 виявлено труп ОСОБА_4 . Також під час огляду місця події було виявлено цеглу червоного кольору із наявним на ній нашаруванням рідини бурого кольору та бризки рідини бурого кольору на поверхнях, розташованих неподалік трупа, які в подальшому було вилучено.

Відповідно до частини першої статті 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Як суд зазначив вище, розгляд кримінального провадження судом здійснено з дотриманням приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 КПК. Сторона захисту в судовому засіданні допустимість зазначеного протоколу не заперечувала, а тому відомості, зазначені у протоколі огляді місця події, мають бути оцінені згідно з приписами частини першої статті 94 КПК.

Верховний Суд (далі – ВС) у постанові від 05.09.2019 (справі № 518/203/17) дійшов висновку, що оскільки місце виявлення трупа вважається місцем події, незалежно від того, де настала смерть людини, його огляд є невідкладною слідчою дією, яка не потребує попереднього дозволу слідчого судді, а тому протокол такого огляду не може бути визнаний недопустимим доказом за цієї підстави.

Суд також враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 31.10.2018 (справа № 399/273/16-к), відповідно до якого виклик поліції та повідомлення інших осіб про вчинення злочину на території домоволодіння особи свідчить про добровільну згоду на проникнення до домоволодіння та виключає визнання отриманих доказів недопустимими з підстави відсутності такої згоди.

Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть від 02.02.2020, наявною в матеріалах кримінального провадження, смерть ОСОБА_4 настала у зв`язку з відкритою черепно-мозковою травмою.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні, скориставшись положеннями статті 63 Конституції України, від надання показань суду відмовився. Однак винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю. При цьому суд враховує досліджений в судовому засіданні відеозапис проведення слідчого експерименту на місці події за участю обвинуваченого ОСОБА_2 , під час проведення якого останній показав на місці події механізм та локалізацію тілесних ушкоджень, нанесених ним потерпілій ОСОБА_4 . Суд враховує, що під час проведення зазначеного слідчого експерименту ОСОБА_2 чітко вказав на кількість завданих ударів та розмежував спосіб їх нанесення.

Вирішуючи питання щодо оцінки відомостей, отриманих в ході проведення зазначеного слідчого експерименту, суд вважає за доцільне зауважити таке.

ВС у постанові від 14.09.2020 (справа № 740/3597/17) звернув увагу, що приписи частини четвертої статті 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому статтею 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі статтею 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.

Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.

Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК.

Саме тому, під час дослідження в судовому засіданні протоколу проведення слідчого експерименту та перегляду відеозапису зазначеної процесуальної дії судом прийнято до уваги лише ту частину, де обвинувачений відтворював обстановку і обставини вчинення інкримінованого йому злочину. Та частина слідчого експерименту, де обвинувачений надавав слідчому відповідні показання судом до уваги не приймалась. Отже, відомості, зазначені у протоколі слідчого експерименту та відеозаписі проведення цієї процесуальної дії, в частині відтворення обвинуваченим обстановки та обставин події мають бути оцінені судом відповідно до приписів частини четвертої статті 94 КПК.

На підтвердження причетності обвинуваченого ОСОБА_2 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення сторона обвинувачення посилалась на показання потерпілого та свідка, допитаних безпосередньо в судовому засіданні. Зокрема, потерпілий ОСОБА_1 суду повідомив, що 02.02.2020 близько 06.20 год. до нього зателефонувала його племінниця та повідомила, що її батько ( ОСОБА_5 ) б`є бабусю цеглиною по голові. Коли він приїхав, мати вже була мертвою, а ОСОБА_5 сидів у поліцейському автомобілі. Пояснення потерпілого ОСОБА_1 повністю узгоджуються з поясненнями, наданими свідком ОСОБА_3 , яка суду повідомила, що 02.02.2020 близько 06.00 год. ОСОБА_4 вийшла на вулицю до вбиральні, ОСОБА_2 вийшов за нею, зачинивши вхідні двері до будинку ззовні аби перешкодити ОСОБА_3 та її малолітнім дітям вийти на вулицю. Згодом ОСОБА_3 почула, як хтось з дітей закричав, що батько б`є бабусю по голові. Щоб вибратись на вулицю, свідок розбила шибку, однак, коли вона пролізла через вікно на вулицю, мати вже була мертвою, з розбитою головою. Також ОСОБА_3 повідомила суду, що ОСОБА_2 наносив ОСОБА_4 тілесні ушкодження цеглою.

Зазначені обставини узгоджуються з наданими стороною обвинувачення рядом висновків судово-медичних експертиз, проведених під час досудового розслідування.

Зокрема згідно з висновком експерта № 13 від 04.03.2020 при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_4 виявлено відкрито черепно-мозкову травму. Експертами під час проведення зазначеного дослідження встановлено, що вказана травма виникла від багаторазової дії (не менше як п`ять ударів) твердого тупого предмета (предметів), який має прямокутні кути.

Відповідно до висновку експерта № 18, 19, 20 від 03.03.2020 при дослідженні фрагментів шкіри від трупа ОСОБА_4 виявлено п`ять пошкоджень, які мають ознаки забитих та могли утворитись від ударної дії тупим предметом (предметами) з ребром; при дослідженні фрагмента склепіння черепа виявлено шість переломів, які утворилися від ударної дії твердого тупого предмета (предметів), судячи з характеру та локалізації зазначених пошкоджень, мало місце не менше п`яти ударних дій в ділянку голови.

Суд також враховує, висновки експертів № 95 від 06.03.2020 та № 96 від 12.03.2020, якими визначено групи крові ОСОБА_2 та трупа ОСОБА_4 . Зі змісту зазначених висновків випливає, що в плямах на сорочці та куртці, які належали потерпілій ОСОБА_4 встановлено наявність крові людини, при серологічному дослідженні якої виявлені ізогемаглютинини анти-А та анти-В, антигени А та В не встановлені, що не виключає можливість походження крові від потерпілої ОСОБА_4 . Аналогічний результат аналізу плям на штанах, куртці та гумових чоботах, що належать ОСОБА_2 , що також не виключає походження виявлених слідів крові від потерпілої ОСОБА_4 .

При цьому, суд зважає на висновок ВС, зроблений у постанові від 20.12.2018 (справа № 556/483/17), відповідно до якого вилучення під час освідування особи її одягу, на якому є очевидні та доступні для поверхневого огляду сліди кримінального правопорушення, не має наслідком недопустимість доказу через відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей, оскільки підміна процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого суперечить завданням кримінального провадження.

Згідно з висновками експертів № 64 від 19.03.2020 та № 97 від 06.03.2020 досліджено змиви з плям бурого кольору на цеглині, металевому перекритті, дерев`яних дверях, а також з поверхні ґрунту, виявлено кров людини, походження якої від потерпілої ОСОБА_4 також не виключається.

Сліди крові, походження якої також не виключаються від ОСОБА_4 , виявлено в змивах рук ОСОБА_2 (висновок експерта № 99 від 06.03.2020) та в піднігтьовому вмісті правої руки ОСОБА_2 (висновок експерта № 66 від 21.02 – 17.03.2020), які були відібрані в останнього під час огляду місця події.

Отже, враховуючи вищезазначені докази в їх сукупності, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджено, що причиною настання смерті ОСОБА_4 були саме протиправні дії ОСОБА_2 , що полягали у нанесенні останній тілесних ушкоджень.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_2 суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» звернуто увагу на те, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (частина друга статті 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

У постанові від 26.06.2014 (справа № 5-10кс14) ВСУ зазначив, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Аналогічний висновок було зроблено і ВС у постанові від 21.06.2018 (справа № 263/8377/16-к).

У постанові від 17.12.2019 (справа № 756/10059/17-к) ВС зазначено, що питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Крім цього, у постанові від 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС зазначено, що відповідно до частини першої статті 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом – завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

ВС роз`яснив, що при цьому визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

У постанові від 20.12.2018 (справа № 753/14222/14-к) ВС зазначено, що хаотичний, нецілеспрямований характер заподіяння тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність умислу на вбивство.

Як було встановлено судом, смерть ОСОБА_4 настала внаслідок спричинення їй відкритої черепно-мозкової травми. Проведеними у кримінальному провадженні судово-медичними експертизами встановлено, що вказана відкрита черепна травма утворилась внаслідок багаторазової дії (не менше як п`ять ударів) твердого тупого предмета (предметів), який має прямокутні кути. При дослідженні фрагмента склепіння черепа померлої було виявлено шість переломів, які утворилися від ударної дії твердого тупого предмета (предметів), та судячи з характеру та локалізації зазначених пошкоджень, мало місце не менше п`яти ударних дій в ділянку голови.

Під час проведення огляду місця події було виявлено та вилучено цеглу червоного кольору зі слідами речовини бурого кольору. Як було встановлено згодом, наявна на цеглині речовина бурого кольору є кров`ю людини, походження якої від ОСОБА_8 не виключається.

Суд враховує, що під час проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, ОСОБА_2 в присутності свого захисника на місці події у чіткій послідовності відтворив обставини, які мали місце 02.02.2020. Зокрема, обвинувачений відтворив механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4 та їх локалізацію. Також під час проведення слідчого експерименту було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 наніс ОСОБА_4 перший удар кулаком правої руки в лобну ділянку голови, від чого потерпіла впала на землю. Після цього ОСОБА_2 , перешкоджаючи потерпілій піднятись, взяв цеглу, яка лежала поруч та наніс нею удар в лобну ділянку голови ОСОБА_4 . В подальшому, обвинувачений цілеспрямовано наніс 4-5 ударів в скроню потерпілої.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 перед вчиненням інкримінованого йому кримінального правопорушення, з метою уникнення перешкод у його скоєнні з боку дружини – ОСОБА_3 та їхніх малолітніх дітей, зачинив останніх у хаті. Слід також зауважити, що в судовому засіданні було встановлено, що тривалий час між обвинуваченим ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_4 були конфліктні стосунки.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні посилався на наявність у обвинуваченого психічних розладів у зв`язку з епілептичними нападами. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні було проведено судово-психіатричну експертизу. Зі змісту висновку проведеної у справі судово-психіатричної експертизи (висновок № 287 від 27.05.2020) випливає, що ОСОБА_2 в період вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв органічний розлад особистості внаслідок епілепсії з легкими змінами, проте він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними в цей період; на даний час (тобто час проведення дослідження) ОСОБА_2 також виявляє зазначений розлад та може усвідомлювати свої дії та керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 не потребує; порушення сприйняття у ОСОБА_2 не виявлено, продуктивність безпосереднього запам`ятовування достатня, мислення послідовне; ОСОБА_2 за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; під час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_2 в стані фізіологічного афекту не перебував; у ОСОБА_2 немає ознак підвищеного навіювання, підвищеної схильності до фантазування та брехні.

Отже, аналізуючи надані сторонами кримінального провадження докази згідно з приписами статті 94 КПК з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд доходить до переконання, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом доведено в судовому засіданні, що при спричиненні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 обвинувачений діяв саме з метою спричинення смерті потерпілій.

Тому, враховуючи вищевикладене, здійснивши судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої статті 337 КПК, тобто в межах пред`явленого обвинувачення, суд вважає, що дії ОСОБА_2 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК, за ознаками умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблено ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив особливо тяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, однак об`єктивні ознаки щирого каяття під час судового розгляду кримінального провадження судом не встановлені. Захисник обвинуваченого – адвокат Матяш Д.Ю. – в судовому засіданні послався на те, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи, однак документально дана обставина стороною захисту не підтверджена. Клопотань про сприяння судом підтвердженню наявності в обвинуваченого інвалідності, стороною захисту заявлено не було.

Згідно з характеристикою за підписом сільського голови ОСОБА_2 зауважень від виконкому сільської ради не мав, скарги на нього не надходили, проте мав неодноразові приводи до поліції за вчинення правопорушень. Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, однак з 03.09.2013 по 17.09.2013 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: «Епілептична хвороба, частота генералізованих нападів 1-2 рази на місяць. Легкий когнітивний розлад». Як вже суд зазначив вище, в ході проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи встановлено, що ОСОБА_2 як на момент вчинення інкримінованого йому злочину, так і на час проведення експертизи міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Отже, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З огляду на викладене, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відомості, що характеризують його особу, приписи статей 50, 65 КК, думку потерпілого щодо виду та міри покарання для обвинуваченого, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК суд не вбачає, оскільки зазначена норма застосовується у разі призначення покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. Тому, зважаючи на приписи статті 87 Кримінально-виконавчого кодексу України, строк відбування призначеного покарання необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, частиною п`ятою статті 72 КК визначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. Отже, строк перебування обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою з дня затримання, тобто з 02.02.2020, по день набрання вироком законної сили необхідно зарахувати йому до строку покарання.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими представником сторони обвинувачення ухвалами слідчого судді від 03.02.2020 та 04.02.2020 на речові докази у кримінальному провадженні накладено арешти, які необхідно скасувати.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати потрібно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України до строку покарання строк перебування під вартою з 02.02.2020 по день набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 10.01.2021.

Речові докази:

- змиви речовини бурого кольору з поверхні металевого перекриття ями, дерев`яних дверей, ґрунтового покриття, цеглину червоного кольору із наявними на них нашаруваннями речовини бурого кольору, які передано на зберігання до камери зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області - знищити;

- куртку матерчату чорного кольору, светр на блискавці у камуфляжі, штани матерчаті, утеплені марки «Adidas» чорного кольору, чоботи гумові зеленого кольору, зі слідами речовини бурого кольору, які вилучені в ОСОБА_2 , що зберігаються у камері зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області – знищити;

- сорочку білого кольору та утеплену куртку темного кольору зі слідами речовини бурого кольору, вилученої з трупа ОСОБА_4 , що зберігаються у камері зберігання речових доказів Хмільницького ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області – знищити.

Арешт, накладений на зазначені речові докази, на підставі ухвал слідчих суддів Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03.02.2020 та 04.02.2020 – скасувати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому, захиснику та прокурору копія вирок вручається негайно після його проголошення.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: