Ухвала суду № 92801881, 11.11.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/3219/20

Провадження № 1-кс/524/2984/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року слідчий суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Предоляк О.С., при секретарі судового засідання Тараненко А.Г., за участю адвоката Репала Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Репала Д.О. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження № 12020170090001387 від 22.04.2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

До провадження слідчого судді надійшло вказане клопотання, подане в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 червня 2020 року за клопотанням слідчого СВ Кременчуцького ВП ГУ НП в Полтавській області Пітоні Д.О. про арешт майна, внесене у кримінальному провадженні №12020170090001387 від 22.04.2020 року.

Обґрунтовуючи клопотання, власник майна зазначає, що 28 жовтня 2020 року звернувся до Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області із заявою про визнання потерпілим у кримінальному провадженні 12020170090001387 за заявами ОСОБА_2 про вчинення кримінальних правопорушень відносно нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 .

04 листопада 2020 року у встановленому чинним законодавством порядку через Приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Прядун А.В. отримана Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна /Номер інформаційної довідки 231011165/, з якої він дізнався, що 01 червня 2020 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі №524/3219/20 задоволено клопотання слідчого СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області та накладено арешт на нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що заявник у кримінальному провадженні ОСОБА_2 повідомив до правоохоронних органів неправдиву інформацію та ввів слідчого в оману, оскільки не зазначив, що першопричиною припинення його права власності є кредитна заборгованість і невиконання умов договору іпотеки, що дало підстави реалізувати Іпотекодержателю предмет іпотеки за наступних обставин.

11 березня 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (код ЄДРПОУ: 34001693), правонаступником якого є ПУАТ «Фідобанк», ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №014/6212/4/11406 (далі по тексту - кредитний договір). Згідно п. 1.1. кредитного договору Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору, надає Позичальнику кредит в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США 00 цент, (надалі - кредит), зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 10.03.2018р. (включно), із сплатою 12,5% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між Відкрите акціонерне товариство «Ерсте Банк» (код ЄДРПОУ: 34001693), правонаступником якого є ПУАТ «Фідобанк», та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № 014/6212/4/11406 від 11 березня 2008р., посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, Ганночкою О.В. «11» лютого 2008р. і зареєстрований за № 3975, за яким в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 450,2 кв.м., належне йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 згідно договору купівлі-продажу №11 від 15 липня 20,04р. укладеного між Фондом міського майна Кременчуцької міської ради, та ОСОБА_2 , згідно з Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та наказом Фонду міського майна Кременчуцької міської ради від 15.07.2004р. №69.

В лютому 2009 року ОСОБА_2 передав ВАТ «Ерсте Банк» оригінали документів на зазначене нерухоме майно, передане в Іпотеку, а саме: договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу № 11 від 15 липня 2004р., укладеного між Фондом міського майна Кременчуцької міської ради та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, Веселовським А.Г. за реєстровим № 7458, за яким він став власником нежитлової будівлі площею 444,4 кв.м (теплиця літ. «Е» будівель школи-ліцею №4), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (після присвоєння поштової адреси - АДРЕСА_3 ; технічний паспорт на вищевказану будівлю; свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , виданого 10.08.2004 р.

ОСОБА_2 умисно не виконував свої зобов`язання перед банком та не погашав заборгованість за кредитом та відсотками, яка збільшувалася щомісячно.

У подальшому у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги 29.09.2014р. між ПУАТ «Фідобанк» (правонаступником ВАТ «Ерсте Банк») та ТОВ «Фінансова Компанія «Вендор» укладено договір № 7 відступлення прав вимоги за договором іпотеки. Відповідно до умов цього договору ПАТ «Фідобанк» передало, а ТОВ «Фінансова компанія Вендор» отримало всі права за договором іпотеки, в тому числі право вимоги за вказаним вище іпотечним договором, що укладений в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №014/6212/4/11406 між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 .

За договором відступлення права вимоги, серія та номер: 698, виданий 18.05.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., (відомості нотаріусом внесено до державного реєстру 20.05.2015р.) право вимоги за іпотечним договором відступлено новому кредитору ТОВ «Фінанс Транс Груп».

03 березня 2016 року ТОВ «Фінанс Транс Груп» на адресу ОСОБА_2 направлено іпотечне повідомлення (вимогу), в якій зазначалося, що станом на 01 березня 2016 року він має непогашену заборгованість за кредитним договором у сумі 290354,17 доларів США, що еквівалентно 7867756,90 грн. Боржника ОСОБА_2 таким чином офіційно повідомлено про наявність заборгованості та заявлено вимогу погасити її протягом 30 днів. Також ОСОБА_2 роз`яснено, що у випадку не виконання вимоги про погашення заборгованості, буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 450,2 км. та частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділена в натурі і приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об`єкт нерухомості. Вказане повідомлення отримане ОСОБА_2 18 квітня 2016 року, що підтверджується відомостями з АТ «Укрпошта».

У встановленому законом порядку за договором факторингу № 12 укладеним «09» лютого 2017р. між ТОВ «Фінанс Транс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Інновація», та Договором про відступлення права за Договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. «11» лютого 2008р., зареєстровано в реєстрі за № 3975 й додатковою угодою до нього, останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_2 кредитним договором № 014/6212/4/11406 від 11 березня 2008 р. й усіма додатковими угодами до нього, договором іпотеки від 11 березня 2008р.

10 липня 2017 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, право власності на нерухоме майно перейшло від ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» до ТОВ «Верум нерухомість».

10 жовтня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно перейшло від ТОВ «Верум нерухомість» до ОСОБА_1 . Факт повного розрахунку за майно підтверджується нотаріальною заявою директора ТОВ «Верум Нерухомість» ОСОБА_3 .

11 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено у встановленому законом порядку договір дарування, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 відомо про те, що ОСОБА_2 за рахунок неповернутих ним кредитних коштів здійснив реконструкцію нерухомого майна та його площа збільшилася. Проте, такі дії ОСОБА_2 є неправомірними та не призводять до виникнення його права власності на нерухоме майно, оскільки прямо суперечать умовам підписаного ним же договору іпотеки від 11 березня 2008 року. Так, пунктом. 4.1.7 договору іпотеки від 11 березня 2008 року встановлено, що Іпотекодавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язаний здійснювати поточний, а у разі необхідності - капітальний ремонт Предмета іпотеки (нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 ). Пунктом 4.1.8. договору іпотеки імперативно встановлена заборона проведення будівельних робіт відносно предмета іпотеки, окрім передбачений пунктом 4.1.7 цього договору.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» зі змінами, внесеними Законом України № 2478-VIII від 03.07.2018, який на підставі п. 2 Розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 застосовується до відносин за посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. «11» лютого 2008р. і зареєстрованим за № 3975 Договором іпотеки № 014/6212/4/11406 від 11 березня 2008 р., за яким в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки реконструйовано або щодо нього проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

ОСОБА_2 не має прав на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 як до реконструкції площею 450,2 кв.м., так і після реконструкції і введення в експлуатацію нежитлового приміщення вже площею 1107,1 кв.м., оскільки він не повернув отримані у кредит грошові кошти, що дало право юридичній особі, яка набула право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від Банку – ТОВ «Фінансова Компанія «Вендор» розпорядитися цими приміщеннями в порядку ст. 5 Закону України «Про іпотеку» зі змінами, внесеними Законом України № 2478-VIII від 03.07.2018, який на підставі п. 2 Розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 застосовується до відносин за Договором іпотеки № 014/6212/4/11406 від 11 березня 2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. «11» лютого 2008р. і зареєстрованим за № 3975, за яким в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, зі змінами, внесеними Законом України № 2478-VIII від 03.07.2018, який на підставі п. 2 Розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 застосовується до відносин за Договором іпотеки № 014/6212/4/11406 від 11 березня 2008 р. Тому, всі переходи права власності на нерухоме майно не порушують права ОСОБА_2 . Більше того, реконструкція предмета іпотеки та збільшення його площі не призводить до виникнення у ОСОБА_2 права власності на реконструйований об`єкт, оскільки він належить Іпотекодержателю та наступним власникам на підставі договору іпотеки та закону України «Про іпотеку».

У своєму клопотанні звертає увагу на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні триває, жодній особі про підозру у вчиненні злочину не повідомлено, версія заявника у кримінальному провадженні ОСОБА_2 про те, що він є потерпілим від неправомірних дій, а нерухоме майно є предметом вчинення злочину, - належним чином не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами. Більше того, позиція ОСОБА_2 є недобросовісною поведінкою та порушенням принципу ОСОБА_4 , оскільки до правоохоронних органів він повідомив одну інформацію, а у позовній заяві у цивільному спорі – іншу, тому оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності на даній стадії досудового розслідування завданням кримінального провадження з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданням цього кримінального провадження, вважає дане клопотання про скасування арешту обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Слідчий до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлений належним чином.

Вислухавши думку адвоката Репала Д.О., який у судовому засіданні клопотання підтримує та просить його задовольнити, слідчий суддя, дослідивши додані до клопотання матеріали та матеріали досудового розслідування, які обґрунтовують доводи клопотання, приходить до наступного.

Положенням п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що учасниками кримінального провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Вказане клопотання подане належною особою, виходячи з матеріалів, долучених до нього, а відтак є прийнятним до розгляду слідчим суддею.

Правові підстави для накладення арешту на майно визначені ст. 170 КПК України.

Така підстава для арешту майна, як наявність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину, закріплена у п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 170 КПК України, з огляду на які арешт може бути накладено на майно будь-якої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Отже, згідно ст. 170 КПК України в редакції чинній на час розгляду даного клопотання, арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

При розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею накладено арешт на нерухоме майно з метою забезпечення збереження речового доказу.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Наряду із цим, ст. 9 Конституції України проголошує, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно, починаючи з 11 вересня 1997 року Україна є підписантом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї, а тому усі національні органи України зобов`язані дотримуватися вимог даної Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в мирне володіння майном є неприпустимим та вважається порушенням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна віднесено до заходів забезпечення кримінального провадження, тому, для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов`язково повинна бути наявна обґрунтована підозра. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Натомість, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвал про накладення арешту на майно та її законності, що мало місце і є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює доводи клопотання в частині обґрунтованості підстав для скасування раніше накладеного арешту.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

17 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №461/233/17-ц, провадження № 14-326цс18 (ЄДРСРУ № 77361936) вказала, що зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

В свою чергу 27 березня 2019 року в рамках справи № 202/1452/18, провадження № 14- 559цс18 (ЄДРСРУ № 81139238) Велика Палата Верховного підтвердила раніше сформовану правову позицію та зазначила, що у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.

Викладені особою, яка звернулась із клопотанням, доводи та додані до клопотання матеріали, з урахуванням того, що досудове розслідування не завершено, підозра нікому не пред`явлена, переконують в необґрунтованості накладеного арешту та в тому, що на даний час в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, з огляду на наступне.

В даному випадку слід врахувати те, що надані особою, яка звернулась із клопотанням матеріали свідчать про те, що арешт накладено на об`єкт нерухомості громадський будинок (будівля адміністративного, спортивно-оздоровчого та житлового призначення), загальною площею 1107,1 кв.м, опис: Будівля адміністративного, спортивно-оздоровчого та житлового призначення (літера Г), складова частина: підвал (літера «Гп»), за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5310436100:08:005:0208, власником якого є ОСОБА_1 , з позбавленням права відчуження та розпорядження до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку, з метою збереження речового доказу, на даний час не знаходять свого підтвердження, оскільки фактично арешт накладено на майно потерпілого, який законно набув право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості.

Отже, у даному випадку, враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеженого права особи та наслідки застосованого заходу з фабулою кримінального правопорушення, слід дійти висновку про необхідність скасування застосованого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, виходячи з необхідності та розумності в застосуванні до майна особи такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, відсутні правові підстави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 41, 129-1 Конституції України, ст. 2, 9, 16, 131, 132, 167, 170-175, 309, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання адвоката Репала Д.О. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження № 12020170090001387 від 22.04.2020 року, – задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м.Кременчука від 01.06.2020 року на об`єкт нерухомості громадський будинок (будівля адміністративного, спортивно-оздоровчого та житлового призначення), загальною площею 1107,1 кв.м, опис: Будівля адміністративного, спортивно-оздоровчого та житлового призначення (літера Г), складова частина: підвал (літера «Гп»), за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5310436100:08:005:0208, власником якого є ОСОБА_1 .

Копію ухвали направити слідчому, прокурору та заінтересованим особам.

Негайне виконання даної ухвали покласти на слідчого, прокурора.

Згідно ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, заперечення проти даної ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя О.С. Предоляк