Рішення № 92799394, 12.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року Справа № 480/5626/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в спрощеному позовному провадженні у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0563 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини А0563 (далі - відповідач, ВЧ А0563), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.07.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.07.2018; визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.07.2018; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.07.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А0563, наказом командира від 03.07.2018 виключений зі списків особового складу. Позивач є учасником бойових дій з лютого 2015 року. При цьому з моменту отримання відповідного статусу до звільнення зі служби ОСОБА_1 не використовував додаткову пільгову відпустку як учасник бойових дій. Крім того при звільненні, компенсація за невикористану відпустку виплачена не була у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Також позивач зазначає про те, що з 01.01.2016 йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення до моменту звільнення, у зв`язку із чим просить зобов`язати ВЧ А0563 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.07.2018.

Відповідач подав до суду відзив, у якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні та зазначив, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки передбачена Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для такого виду додаткової відпустки як відпустки військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я. Крім того в особливий період, відповідно до закону, додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, а оскільки позивач не мав права на вказану додаткову відпустку, він також не має права на отримання грошової компенсації за таку відпустку. У 2016 році індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась, оскільки в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації у 2016 році у Міністерства оборони України не було. Виплата суми індексації грошового забезпечення може здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на вказані цілі. У січні 2016 військовослужбовцям було підвищено рівень грошового забезпечення за грудень 2015 року у зв`язку із чим Департаментом фінансів Міністерства оборони були надані роз`яснення щодо припинення нарахування індексації до окремого роз`яснення.

Також представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався при звільненні зі служби, тобто у 2018 році, а до суду звернувся з порушенням шестимісячного строку.

Ухвалою від 04.09.2020 судом відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ А0563, наказом від 02.07.2018 № 27-РС звільнений з військової служби, а наказом від 03.07.2018 № 137 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с. 6).

Позивач є учасником бойових, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 11.02.2015 (а.с. 5).

Листом від 03.08.2020 № 1017 ВЧ А0563 роз`яснила позивачу, що з урахуванням положень п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. При цьому оскільки Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачена відпустка учасникам бойових дій, грошова компенсація за таку відпустку не може бути виплачена (а.с. 7-8).

Крім того, листом від 03.08.2020 № 1018 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що з 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовців було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів преміювання. Департамент фінансів Міністерства оборони, як головний розпорядник бюджетних коштів, надав роз`яснення про відсутність фінансових ресурсів на виплату протягом 2016-2018 років індексації грошового забезпечення, а тому підстави для нарахування та виплати такої індексації відсутні (а.с.9).

Вирішуючи спір по суті вимог, суд зазначає наступне.

Пункт 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про відпустки" визначає види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином позивач, як учасник бойових дій мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вказуючи про невиплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, відповідач посилається на п. 19 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" яка виключає надання щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період.

Суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими, оскільки норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Не звернення позивача із заявами про отримання додаткової відпустки або грошової компенсації за таку відпустку не позбавляє відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 15.06.2019.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін).

Таким чином суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання його нарахувати і виплатити зазначену компенсацію.

Щодо позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частинами 2-3 вказаної статті передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Не нарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.

В даному випадку, позивач має право на індексацію грошового забезпечення та виплату належних йому сум, оскільки питання індексації заробітної плати врегульовано КЗпП, Законом України "Про оплату праці", Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, з 01.01.2016 до моменту звільнення зі служби, індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась з огляду на відсутність відповідного фінансування.

Однак, враховуючи відповідний обов`язок по нарахуванню та виплаті індексації, незалежно від наявності фінансових ресурсів та бюджетних призначень, не нарахування та не виплата ОСОБА_1 суми індексації з 01.01.2016 по 03.07.2018 є протиправною бездіяльністю з боку ВЧ А0563 в частині забезпечення належного рівня грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 03.07.2018. Суд також вважає за необхідне зобов`язати ВЧ А0563 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 03.07.2018.

Щодо зауважень представника відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За ч. 3 вказаної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

З огляду на висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України, індексація є складовою заробітної плати (в даному випадку грошового забезпечення військовослужбовця) у зв`язку із чим строк звернення до суду із вимогами про стягнення сум індексації не обмежуються строками звернення, в тому числі встановленими ст. 122 КАС України.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини А 0563 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0563 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А 0563 (42704, Сумська область, м. Охтирка, пров. Штагера, 14, код ЄДРПОУ 08124500) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.02.2015 по 03.07.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.07.2018.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0563 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 03.07.2018.

Зобов`язати військову частину А 0563 (42704, Сумська область, м. Охтирка, пров. Штагера, 14, код ЄДРПОУ 08124500) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 03.07.2018.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12.11.2020.

Суддя С.М. Гелета