Рішення № 92799196, 12.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3825/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

05 травня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань або іншій рівнозначній посаді;

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 06.05.2020 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

12.05.2020 року (вх. №18307/20) від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань або іншій рівнозначній посаді з 03 квітня 2020 року;

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 квітня 2020 року по дату ухвалення рішення у справі .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку із недоліками Закону України «Про Державне бюро розслідувань», в редакції чинній на час призначення позивача на посаду в Державному бюро розслідувань, він був призначений на посаду слідчого, яка не була визначена Директором Державного бюро розслідувань, як посада, яка відносить до категорії осіб рядового або начальницького складу. Позивач прийняв присягу державного службовця відповідно до ст. 36 Закону України «Про державну службу». Отже, посада слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань є посадою державної служби відповідно до Закону України «Про державну службу».

У позові вказано, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» №2720-VІІ від 16.05.2019, який набрав чинності 22.05.2019 року, внесені зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Зокрема Законом №2720-VІІ від 16.05.2019 Про Державне бюро розслідувань» доповнено ст.14-1 «Присяга осіб рядового і начальницького складу Державного бюро* розслідувань» та ст. 14-2 «Спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу Державного бюро| розслідувань».

З посиланням на п.4 Порядку складання Присяги осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Директора Державного бюро розслідувань № 144 від 01.07.2019, п. 5, п. 8 ч. 1 ст. 12, ст. 14-2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.3 Наказу №194 від 19.08.2019 року, Перелік посад у центральному апараті та територіальних органах Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджений наказом Директора Державного бюро розслідувань № 194 від 19.08.2019, позивач вказує, що посаду слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, яку займав позивач, було визначено посадою начальницького складу Державного бюро розслідувань, що підлягає заміщенню.

З огляду на викладені обставини, наказом Директора Державного бюро розслідувань № 194 від 19.08.2019, який набрав чинності 30.08.2019, скорочено чисельність та штат державних службовців, зокрема посади державних службовців - слідчих Управління організації досудових розслідувань центрального апарату Державного бюро розслідувань, оскільки посаду слідчого визначено посадою Начальницького складу Державного бюро розслідувань, що підлягає заміщенню.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями п. 1 ч. 1, ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в реакції на час набрання чинності Переліком затвердженим Наказом № 194 від 19.08.2019 року, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, позивач вказує, що в порушення вимог ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, в редакціях на час скорочення посади державної служби - слідчого, Державне бюро розслідувань, з 30.08.2019 і до моменту видачі наказу про звільнення позивача, так і не попередило його про скорочення посади державної служби - слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань у зв`язку з визначенням наказом Директора Державного бюро розслідувань № 194 від 19.08.2019 посади слідчого посадою особи начальницького складу Державного бюро розслідувань, що підлягає заміщенню та наступне його вивільнення, Також, Державне бюро розслідувань не запропонувало позивачу іншу роботу відповідно до вимог ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України, в редакціях на час скорочення посади державної служби - слідчого Управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань.

Позивач вказує, що пунктом 4 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 в імперативному порядку встановлено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах на посади слідчих підлягають звільнення у разі визначення їх посади посадою рядового або начальницького, складу Державного бюро розслідувань. Переліком, затвердженим наказом Директора Державного бюро розслідувань № 1-94 від 19.08.2019, займана позивачем посада - слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань визначена посадою начальницького складу, що підлягає заміщенню. Отже, відповідно до п. 4 ч.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 позивач підлягав звільненню з посади з моменту набрання чинності Законом України № 305-ІХ від 03.12.2019, тобто з 27 грудня 2019 року.

У зв`язку з внесенням Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» 117-ІХ від 19.09.2019 змін до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» станом 27.12.2019, тобто на момент набрання чинності положень пункту 4 ч. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 стосовно необхідності звільнення або припинення повноважень працівників Державного бюро розслідувань у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, питання вивільнення державних службовців Законом України «Про державну службу» було не врегульовано.

Водночас, станом 27.12.2019, тобто на момент набрання чинності положень п.4 ч.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, діяла редакція ст. 49-2 Кодексу законів про працю України згідно з якою про наступне вивільнення працівників персоніфіковано попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Особливості звільнення вивільнення працівників, які мають статут державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» внесені до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до Кодексу Законів про працю України № 378-ІХ від 12.12:2019 набрали чинності лише 02.02.2020. Отож, до правовідносин про звільнення, на підставі п. 4 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, працівників Державного бюро розслідувань, які мали статус держаних службовців необхідно застосовувати редакцію ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, яка буда чинна станом на день набрання чинності Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, тобто станом на 27 грудня 2019 року.

Проте, як стверджує позивач, в порушення вимог п. 4 ч.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 та ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, в редакції станом на 27.12.2019, з моменту набрання чинності Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 і до моменту видачі наказу про звільнення позивача, Державне бюро розслідувань так і не попередило його про скорочення посади державної служби та наступне вивільнення на підставі п. 4 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з скорочення чисельності або штату державних службовців, через визначення посади - слідчого другого слідчого від ділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань посадою особи Начальницького складу, що підлягає заміщенню. Також, Державне бюро розслідувань не запропонувало позивачу іншу роботу відповідно до вимог ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України, в редакції чинної станом на 27.12.2019 року.

У позові також зазначено, що наказом тимчасово виконуючої обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 21 ДСК від 27.02.2020 затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік. Позивач 03.03.2020 отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердженню структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». У попередженні зазначено про скорочення посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього повідомлення. Також, у попередженні вказано, що позивач буде звільнений на підставі п. 1 ч. 1 сх. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Державне бюро розслідувань не запропонувало позивачу перелік вакантних посад слідчих відповідно до нового штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань.

Як стверджує позивач, положення ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції внесеними Законом України № 440-ІХ від 14.01.2020 не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки займана позивачем посада державного службовця - слідчого Управління організації досудових розслідувань центрального апарату Державного бюро розслідувань була скорочена через визначення її наказом Директора Державного бюро розслідувань № 194 від 19.08.2019, який набрав чинності 30.08.2019, посадою осіб начальницького складу Державного бюро розслідувань, що підлягає заміщенню, тобто до видачі наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структура центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Також, згідно з вимогами п. 4 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, позивач підлягав звільненню ще 27 грудня 2019 року. Отже, до правовідносин про звільнення позивача з займаної посади необхідно було застосувати ст. 49-2 Кодексу законів про працю України в редакції станом на 27.12.2019. За таких обставин, Державне бюро розслідувань при звільненні позивача порушило ст. 58 Конституції України, якою визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На думку позивача, визначене п.1 ч. І, ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» законодавче регулювання підстав припинення державної служби, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого ч. 1 ст. 8 Конституції України та ст. 43 Конституції України в частині порушення прав особи на працю та захисту від незаконного звільнення.

ОСОБА_1 зазначає, що він 31.03.2020 направив на адресу Державного бюро розслідувань заяву про призначення (переведення) його на будь-яку вакантну посаду слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань. Проте заява позивача не була розглянута, без будь-якого обґрунтування прийнятого рішення. В цілому рішення про звільнення слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань з урахуванням, збільшення граничної чисельність працівників державного органу викликає справедливі сумніви в їх законності та справедливості, та явно порушує ряд наведених вище норм та гарантій, передбачених Конституцією України, яка має вищу поряд з іншими нормативними актами дію. Також, застосування п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» до слідчих Державного бюро розслідувань порушує гарантії незалежності Державного бюро розслідувань, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а саме: забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників Державного бюро розслідувань, оскільки таким чином можливо усунути будь-якого слідчого від виконання своїх службових обов`язків щодо проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях. Крім цього, застосування положень п. 1 ч. 1, ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суперечать принципу державної служби, (який викладений у п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу», оскільки надає можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби надавати необґрунтовані переваги певним особам під час проходження державної служби.

У позові позивач також зазначає, що у виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань були відсутні повноваження звільняти позивача із займаної посади.

Як стверджує позивач, спірний наказ Державного бюро розслідувань № 223 - ос від 31.03:2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади виданий виконувачем обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколовим Олександром Володимировичем, який є заступником Директора Державного бюро розслідувань. Відповідно до інформації, яка 17.03.2020 розміщена на офіційному сайті Держаного бюро розслідувань, у зв`язку з призначенцям ОСОБА_2 . Генеральним прокурором, виконувати повноваження Директора Державного бюро розслідувань буде заступник Директора ОСОБА_3 . ОСОБА_3 приступає до виконання повноважень з 17.03.2020 відповідно до ч. 1 ст. 10, п. 2 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»

З посиланням на положення ч.1, ч.4 ст.10, ч.4 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», позивач вказує, що Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 був звільнений указом Президента України №960/2019 від 27.12.2019 на виконання вимог п. 2 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019. При цьому, на виконання п. 2 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019указом Президента України №961/2019 від 27.12.2019 ОСОБА_2 призначено тимчасово виконуючою обов`язків Директора Державного бюро розслідувань, а не Директором державного бюро розслідувань. Посада тимчасово виконуючого обов`язків Директора Державного бюро розслідувань не є тотожною посаді Директора Державного бюро розслідувань, оскільки була введена законодавцем з метою безперервної роботи державного органу на період проведення конкурсу на заміщення вакантної посади Директора Держаного бюро розслідувань відповідного вимог п. 2 ч.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019. Такий висновок узгоджується з такими положеннями Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019, зокрема - повноваження особи, яка тимчасово здійснює повноваження Директора Державного бюро розслідувань, припиняються у день призначення на посаду Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

З огляду на викладені обставини, вказує позивач, загальні положення Закону України «Про Державне бюро розслідувань» стосовно наслідків звільнення з посади Директора Державного бюро розслідувань, передбачені ч. 1 ст. 10, п, 4 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у вигляді виконання обов`язків Директора одним з його заступників не застосовуються до правовідносин звільнення з посади тимчасово виконуючого обов`язків Директора Державного бюро розслідувань, оскільки це різні посади. Фактично Закон України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачає порядку призначення виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань у разі звільнення з посади виконувача обов`язків Директора Держаного бюро розслідувань призначеного відповідно до вимог п. 2 ч. 3 розділу II «Прикінцеві та перевідні положення» Закону України № 305-IX від 03.12.2019. Застосування положень ч. 1 ст. 10, п. 2 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за аналогією є порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Суперечливою, на думку позивача, є позиція Державного, бюро розслідувань, що відповідно ч. 1 ст. 10, п. 2 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноваження Директора Державного бюро розслідувань виконує заступник Директора Соколов О.В., а не перший заступник Директора ОСОБА_5 .

Згідно з інформацією, яка 20.03.2020, розміщена на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції у першого заступника Директора Державного бюро розслідувань може виникнути потенційний конфлікт інтересів, якщо він виконуватиму обов`язки Директора. Такого висновку дійшло НАЗК, оскільки у складі Центрального апарату ДБР створено Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, яке відповідно до розподілу обов`язків підпорядковано тимчасово виконувачу обов`язків Директора Державного бюро розслідувань, а до призначення на посаду першого заступника Директора ДБР Бабіков О.П. був адвокатом одного з підозрюваних у кримінальному провадження, досудове розслідування якого забезпечували слідчі цього Управління. Такий висновок НАЗК є припущенням, оскільки не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

В силу положень п. 8 ч. 1 ст. З КПК України Директор або тимчасово виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань, не є керівником органу досудового розслідування. Отже, Директор або тимчасово виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань жодним чином не може вплинути на проведення досудового розслідування у кримінальних провадження, які розслідуються слідчими Державного бюро розслідувань. Крім цього, Закон України «Про запобігання корупції» містить розділ V, яким регулюються правовідносини запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Наприклад, ст. 32 Закон України «Про запобігання корупції» передбачає такий вид врегулювання конфлікту інтересів, як перегляд обсягу службових повноважень.

Позивач вважає, що наказ Державного бюро розслідувань № 223 - ос від 31.03.2020 про звільнення позивача, виданий заступником Директора Державного бюро розслідувань Соколовим О.В. за відсутністю відповідних повноважень.

На підставі викладеного, на думку позивача, наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Управлінні з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 18.05.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом також зобов`язано Державне бюро розслідувань надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали:

- штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2019 рік та на 2020 рік;

- довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 останні місяці перед звільненням із зазначенням середньоденної заробітної плати та фактично відпрацьованих позивачем днів.

26.05.2020 року (вх.№20240/20) від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів разом із додатками, згідно переліку, який у ньому викладено (т.1 а.с.113-122).

11.06.2020 року (вх. №22450/20) від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань №366-ос від 01.06.2020 року “Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 року №233-ос “Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань”;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань або іншій рівнозначній посаді з 02.06.2020 року;

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 червня 2020 року по дату ухвалення рішення у справі.

Ухвалою суду від 22.06.2020 року судом прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (від 11.06.2020 року вх. №22450/20) ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

Ухвалою суду від 10.07.2020 року судом вирішено розглядати справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в даній адміністративній справі на 12.08.2020 року о 09 год. 30 хв.

10.08.2020 року (вх.№ЕП/12128/20) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та подальшу участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

11.08.2020 року (вх.№31341/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено (т.1 а.с.170-270).

У відзиві вказано, що Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань, який розміщено на офіційному сайті Президента України за адресою: lttps://www.presidentgov.ua/docшnents/412020-32269. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 наказом Держаного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності. У подальшому наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 26.02.2020 № 47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями. У зв`язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом «Про затвердження Положення про Головне слідчу управління Державного бюро розслідувань» від 03.03.2020 № 53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного юро розслідувань. На підставі вище вказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» від 27.02.2020 № 21 ДСК, яким затверджено та введено в дію з 03.03.2020 штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік, внаслідок чого із штату скорочено посаду начальника слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), тобто, посада позивача та посади слідчих цього відділу

Таким чином, як стверджує відповідач, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»; внесено низку змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Змінено суб`єкта, який визначає його організаційну структуру. Президентом України затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

У відзиві відповідач зазначає на відсутність порушення прав позивача під час вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що не передбачено обов`язку суб`єктів пpизнaчeння пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну осаду державної служби у тому самому державному органі.

З посиланням на положення ч.5 ст.14 Закону України «Про державне бюро розслідувань», ч.1, ч.2 ст.1, ст.3, ч.3 ст.5, п.4 ст.83 Закону України «Про державну службу», Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12,2019 № 378-ІХ, ст.49-2 Кодексу законів про працю України в редакції вказаного Закону, ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ, відповідач вказує, що на час винесення відповідачем оскаржуваного наказу, норми частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення за згодою працівника на іншу роботу та частини другої статті 492 КЗпП України про переважне право залишення на роботі, на позивача, як державного службовця вже не поширювались. При цьому, статтею 87 Закону України «Про державну службу» не передбачено обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. Отже, як вказує відповідач, на підставі наведених правових норм у їх сукупності, із урахуванням останніх змін у законодавстві, законодавцем визначено, що в разі вивільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу тощо, роботодавець, керуючись зазначеними вище нормами, завданнями і принципами державної служби, може, а не зобов`язаний запропонувати працівнику (державному службовцю) іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Таким чином наділений дискреційними повноваженнями.

По суті, зазначено у відзиві, позивач оскаржує застосування встановленої Директору державного бюро розслідувань (в. о. Директора Державного бюро розслідувань) законодавством дискреції, не вказуючи при цьому, яку норму Закону порушено відповідачем, обмежившись тлумаченням нормативно-правового акта, виданого в межах дискреційних повноважень Директора Державного бюро розслідувань.

Як стверджує відповідач, імперативного зобов`язання у пропонуванні іншої рівнозначної посади державної служби або іншої роботи (посади у державній службі) норми статті 11 Закону України «Про державну службу» не містять. Приймаючи кадрове рішення щодо звільнення позивача, відповідач діяв у межах наданих йому статтею 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому у суду, як державного органу, відсутні підстави замінювати рішення, яке відноситься до компетенції відповідача. Тож процедуру звільнення позивача дотримано, що є безумовною, підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Щодо посилання позивача у позові на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 19.03.2020; 20.01.2020; 17.03.2020; 27.11.2019; 10.10.2019; 01.08.2018 у справах №№04/1542/16; 757/64567/16; 804/510/16; 826/12791/16; 826/2850/17; 826/16311/16 про обов`язок по працевлаштуванню працівнику власником з моменту попередження про вивільнення та інші висновки, то відповідач звертає увагу суду, що такі висновки Верховним Судом надано у зазначений постановах відносно спірних відносин, які виникли в 2016-2017 роках, тобто, до набрання чинності 02.02.2020 Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. А, також, до прийняття Верховною радою України Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративно реформи» від 14.01.2020 № 440-ІХ щодо внесення аналогічних змін у Закоц1 України «Про державну службу» від 10.12.2015, який набрав чинності 13.02.2020. Законодавець вказаними нормами зазначених Законів змінив порядок скорочення державних службовців, надавши можливість суб`єкту призначення можливість, а не обов`язок призначати на посади працівників. Тому, до даних спірних правовідносин вказані висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані.

У відзиві вказано, що кадрові рішення приймались з врахуванням ризиків етичної поведінки та вимог статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», згідно якої на службу до Державного бюро розслідувану приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

На думку відповідача, позивач не наводить суду реальних порушень його прав або інтересів відповідачем, не зазначає, які норми чинного законодавства Україні порушено відповідачем та яким нормативно-правовим актом його право підлягає захисту. 03.03.2020 позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби, що підтверджується письмовим попередженням про наступне вивільнення. У цьому попередженні зазначено про наступне скорочення займаної ним посади Державного бюро розслідувань, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. Також, у попередженні вказано, що позивач буде звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» звільнено ОСОБА_1 з посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Позивачу виплачена вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та здійснені всі інші виплати відповідно до вимог законодавства України.

З посиланням на ч.1 ст.10 Закону України «Про державне бюро розслідувань», відповідач зазначає, що оскільки, повторне призначення Указом Президента України тимчасово виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Законом №305-IX не передбачено, то застосовується процедура визначена частиною четвертою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». У зв`язку з тим, що на час звільнення тимчасово виконуючої обов`язки директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 , перший заступник Директора Державного бюро розслідувань перебував у відпустці та посада одного із двох заступників Директора Державного бюро розслідувань була вакантною, до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань, в силу вимог положень частини четвертої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» приступив заступник Директора державного бюро розслідувань ОСОБА_3 . При цьому, вимогами Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, іншими законами не визначено інших можливостей щодо продовження забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань, як державного правоохоронного органу з спеціальним статусом, передбачено лише виконання повноважень Директора і ротацію кожні 60 днів між заступниками Державного бюро розслідувань.

Враховуючи вище викладене, виконувач обов`язків Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 , в силу вимог частини четвертої статті 12 Закону України «Про державне бюро розслідувань», приступив до виконання повноважень Директора державного бюро розслідувань у порядку ротації на 60 днів. Таким чином, здійснює повноваження на підставі частини 4 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та у межах наданих повноважень статтею 10 Закону України «Про Державне бюро розсувань», з метою забезпечення організації діяльності державного правоохоронного органу, про що відкрито та прозоро повідомлялось на сайті Державного бюро розслідувань. На думку відповідача, питання щодо повноважень ОСОБА_3 відноситься до компетенційних спорів.

Зважаючи на вищевикладене, Державне бюро розслідувань просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

11.08.2020 року (вх.№31367/20) від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено (т.2 а.с.2-5.

В той же час, витребувані ухвалою суду від 18.05.2020 року штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2019 рік та на 2020 рік відповідачем до суду не надано, натомість лише зазначено, що вказані документи містять гриф “ДСК”, що позивачу необхідно обґрунтувати доцільність їх надання.

12.08.2020 року (вх. №31497/20) від позивача надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання у зв`язку із необхідністю надання часу для підготовки відповіді на відзив

Ухвалою суду від 12.08.2020 року судом:

- долучено до матеріалів справи клопотання позивача за вх. №31367/20 від 11.08.2020 року разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено, відзив на позовну заяву за вх.№31341/20 від 11.08.2020 року разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено;

- повторно зобов`язано Державне бюро розслідувань надати до суду у строк до 21.08.2020 року штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2019 рік та на 2020 рік.

- відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та подальшу участь у судовому засіданні в режимі відео конференції;

- задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого судового засідання задовольнити.

- продовжено строк підготовчого провадження у справі № 420/3825/20 по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на тридцять днів;

- відкладено підготовче засідання в даній адміністративній справі на 25.08.2020 року о 09 год. 30 хв.

18.08.2020 року (вх.№ 32427/20) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 12.08.2020 року (т.2 а.с.20-25).

20.08.2020 року (вх.№33001/20) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив разом із додатками, згідно переліку, який у ньому викладено (т.2 а.с.26-48).

У відповіді на відзив позивач вказує на необґрунтованість доводів, які викладені Державним бюро розслідувань у відзиві на позовну заяву.

20.08.2020 року (вх.№ЕП/12546/20) та 25.08.2020 року (вх.№ 33305/20) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання для надання часу для подання заяв по суті справи (т.2 а.с. 49-55).

Ухвалою суду від 25.08.2020 року судом долучено до матеріалів справи відповідь на відзив за вх.№33001/20 від 20.08.2020 року разом із додатками, згідно переліку, який у ній наведено та відкладено підготовче судове засідання по справі №420/3825/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на 08.09.2020 року о 12:00 год.

Станом на 08.09.2020 року витребуваних судом доказів та заперечень на адресу суду не надходило.

08.09.2020 року (вх.№ЕП/13834/20) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання (т.2 а.с.64-89).

Ухвалою суду від 08.09.2020 року судом відкладено підготовче судове засідання по справі №420/3825/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку на 21.09.2020 року об 11:30 год.

14.09.2020 року (вх.№15дск) до суду надійшли заперечення від відповідача з грифом «Для службового користування» (т.2 а.с.107-141).

Ухвалою суду від 21.09.2020 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання судом долучено до матеріалів справи вищевказані заперечення разом із доданими документами.

Вказані документи відповідно до вимог чинного законодавства зберігаються в матеріалах адміністративної справи №420/3825/20 у відповідному конверті.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 жовтня 2020 року 11.00 год.

19.10.2020 року (вх.№ЕП/17583/20) від позивача надійшло клопотання, в якому у зв`язку із посиланням карантинних заходів на території Одеської області та присвоєння «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки на території м.Одеси, для забезпечення безпеки учасників судового процесу та ефективного судочинства, позивач просить суд проводити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

До вказаного клопотання позивачем додані письмові пояснення.

20.10.2020 року (вх.№43666/20) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті, враховуючи запровадження та посилення протиепідемічних заходів у місті Одесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, /час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд ухвалив рішення про продовження розгляду, в тому числі, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та про долучення доказів в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.

26.10.2020 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача.

Ухвалою суду від 12.11.2020 року судом відмовлено у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (чинного станом на дату відкриття провадження по даній справі) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, судом приймається рішення по зазначеній справі у межах визначеного строку – 12.11.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, пояснень та наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступне.

Наказом Директора Державного бюро розслідувань № 184-ос від 19.11.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань (т.1 а.с.28, 236).

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 призначено на посаду за результатами конкурсу проведеного в порядку, передбаченому ч.3 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1069 від 20.12.2017.

21.11.2018 року позивачем складено присягу державного службовця (т.1 а.с.222).

03.03.2020 позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердженню структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» (т.1 а.с.29, 260).

У попередженні зазначено про скорочення посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього повідомлення.

Також, у попередженні вказано, що позивач буде звільнений на підставі п. 1 ч. 1 сх. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

31.03.2020 року позивач звернувся до виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Олександра Соколова із заявою, в якій просив призначити (перевести) його на будь-яку вакантну посаду слідчого центрального апарату (будь-якого підрозділу де є посада слідчого) Державного бюро розслідувань) (т.1 а.с.35, 262).

Вказана заява була направлена позивачем на адресу позивача рекомендованим повідомленням, що підтверджується копіями відповідного опису вкладення та фіскальних чеків (т.1 а.с.36-37) та отримано останнім 01.04.2020 року (а.с.38).

Наказом виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Олександра Соколова № 233-ос від 31.03.2020 відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (т.1 а.с.30).

Наказом виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Олександра Соколова № 366 - ос від 01.06.2020 року «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 року №233-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» (т.1 а.с.145, 268) відповідно до п.8 ч.1 ст.12 Закону України «Про державне бюро розслідувань», у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю працівника з 01.04.2020 року по 29.05.2020 року наказано п.26 наказу від 31.03.2020 року №233-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» викласти в такій редакції:

«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 01.06.2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби…».

Вважаючи наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби та наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань №366-ос від 01.06.2020 року «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 року №233-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Положеннями ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (ч.3).

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Водночас, 02.02.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019р. № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020р. №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13.02.2020р.

Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020р. №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми ч. 3 ст. ст.49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак доводи позивача з приводу невиконання обов`язку в частині працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Так, відповідно до статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Так, зокрема, до структури включено Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Третє управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів).

Також, у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.

Наказом Державного бюро розслідувань від 22.02.2019 року №265ДСК затверджено та введено в дію з 22.02.2019 року штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань з застосуванням змінених посадових окладів з 31.01.2019 року (т.2 а.с.123-132).

Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась змінена правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Статтею 91 Закону України «Про державну службу» визначено особливості проходження державної служби в окремих державних органах.

Особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері (ч.11 ст.91 Закону України «Про державну службу»).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі – у чинній редакції), систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1). Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки (ч.3).

З викладених норм вбачається, що працівники Державного бюро розслідувань є особами рядового і начальницького складу, державними службовцями та особами, які уклали трудовий договір (контракт).

При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:

1. Центральний апарат:

Головне слідче управління

Головне оперативне управління

Головне оперативно-технічне управління

Управління внутрішнього контролю

Управління забезпечення особистої безпеки

Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках

Управління правового забезпечення

Управління міжнародного співробітництва

Управління кадрової роботи та державної служби

Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації

Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку

Управління забезпечення діяльності

Управління інформаційних технологій

Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення

Патронатна служба.

2. Територіальні управління:

Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області

Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області

Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області

Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь

Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області

Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області

Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14 лютого 2020 року №42, затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності.

27 лютого 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» № 21ДСК (т.2 а.с.137), яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік (т.2 а.с.138-140).

У структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань створено Головне слідче управління до складу якого включені чотири Управління, а саме: Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та Управління з організації досудових розслідувань. В кожне з зазначених Управлінь входять відділи, зокрема, до Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, входять перший, другий та третій відділи та у кожному відділі створено посади слідчого, яка відноситься до посад державної служби.

Таким чином, з викладеного вбачається, що у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань такого управління, як Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції, до складу якого входило перше управління організації досудових розслідувань, де працював позивач, відсутнє, тобто фактично відбулась реорганізація Державного бюро розслідувань.

Окрім цього змінився правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Таким чином, у відповідача були наявні підстави для звільнення позивача як державного службовця з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

При цьому у відповідача був відсутній обов`язок пропонувати позивачу іншу посаду, оскільки приписами ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб`єкту призначення або керівнику державної служби надається право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Суд зазначає, норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

Водночас, як вже встановлено судом спірний наказ № 233-ос від 31.03.2020 року, яким відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (т.1 а.с.30) прийнято виконувачем обов`язків Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 .

Відповідно до відомостей з офіційного сайту Державного бюро розслідувань (https://dbr.gov.ua/management/sokolovov) є заступником Директора Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Так, частиною 1 статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що Директор Державного бюро розслідувань призначається на посаду Президентом України за поданням комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань (далі - Конкурсна комісія).

Директор Державного бюро розслідувань звільняється з посади Президентом України за наявності підстав, визначених частинами четвертою та п`ятою статті 10 цього Закону.

Пунктами 1,2,6 частини 1, частини 4 статті 12 вказаного Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина;

організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача в частині підписання оскаржуваного наказу не уповноваженою особою зазначив, що у зв`язку з тим, що на час звільнення тимчасово виконуючої обов`язки директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 , перший заступник Директора Державного бюро розслідувань перебував у відпустці та посада одного із двох заступників Директора Державного бюро розслідувань була вакантною, до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань, в силу вимог положень частини четвертої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» приступив заступник Директора державного бюро розслідувань ОСОБА_3 .

Водночас, жодних доказів на підтвердження факту перебування заступника Директора ДБР Бабікова О.П. у відпустці станом на момент прийняття оскаржуваного наказу до суду не надано.

Так, відповідачем не надано суду доказів призначення у вище встановленому порядку Соколова О.В. т.в.о Директора Державного бюро розслідувань, а відтак докази, що ОСОБА_3 є належною особою, яка станом на дату прийняття спірного наказу могла виконувати обов`язки Директора Державного бюро розслідувань, та приймати накази щодо звільнення осіб складу Бюро, матеріали справи не містять.

Отже, спірний наказ прийнято особою, в якої були відсутні відповідні повноваження.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби та, відповідно наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань №366-ос від 01.06.2020 року «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 року №233-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд вважає протиправним звільнення позивача, то ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій же посаді державної служби та у тому ж органі, з якого він був протиправно Згідно частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд зазначає що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку)..

Так, відповідно до п.2 Порядку Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п.4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. звільнений з 02.06.2020 року.

З наданої до суду копії довідки Державного бюро розслідувань №481/18.03/20 від 03.08.2020 року (т.1 а.с.210) судом встановлено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена за 2 останні місяці роботи, що передували звільненню 01.06.2020 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складає 63654,14 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 3105,08 грн.).

У розрахунку вказано, що заробітна плата позивача у лютому 2020 року склала 61258,00 грн. (відпрацьовано 20 днів), а у березні 2020 року склала 62945,33 грн. (відпрацьовано 20 днів)

Вимушений прогул з дати звільнення позивача по дату прийняття даного рішення складає 113 робочих дні (19+23+20+22+21+8).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 02.06.2020 року по 12.11.2020 року складає 350874,04 грн. (113 робочих дні х 3105,08 грн.).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2020 року по 12.11.2020 року, в сумі, визначеній на момент ухвалення судового рішення по даній справі з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Відповідно до пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань з 02.06.2020 року та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 63654,14 грн.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 25.04.2018 у справі 826/27339/15 висловлено позицію, що роботодавцеві надано право самостійно визначати чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань № 233 - ос від 31.03.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;

Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань №366-ос від 01.06.2020 року «Про внесення змін до наказу від 31.03.2020 року №233-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань».

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань з 02.06.2020 року.

Стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2020 року по 12.11.2020 року у сумі 350874,04 грн. (триста п`ятдесят тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні 04 копійки) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань з 02.06.2020 року та в частині стягнення з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період вимушеного прогулу з 02.06.2020 року по 12.11.2020 року у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 63654,14 грн. (шістдесят три тисячі шістсот п`ятдесят чотири гривні 14 копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне бюро розслідувань (вул. Симона Петлюри, 15,м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 41760289);

Суддя Корой С.М.

.