Рішення № 92798502, 12.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 листопада 2020 року Справа № 280/4002/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Військової частини А1987 (69068, с. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298)

третя особа Військова частина А2176 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ: 26614018)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини А1987 (далі по тексту, відповідач), третя особа Військова частина А2176, в якому позивач просить суд

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби;

- зобов`язати військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби;

- зобов`язати військову частину А1978 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби, виходячи з розміру індексів споживчих цін для визначення суми компенсації заробітної плати, починаючи з 24 травня 2020 року по момент фактичного розрахунку;

- стягнути з військової частини А 1978 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 24 травня 2020 року по момент фактичного розрахунку.

Ухвалою суду 22 червня 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 01 липня 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року строк для усунення недоліків адміністративного позову ОСОБА_1 продовжено до 17 серпня 2020 року.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 18 серпня 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою судді від 25 серпня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 21 вересня 2020 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, та з 24 травня 2020 року наказом командира військової частини А2176 від 15 травня 2020 року №98 виключений із списків військової частини, у зв`язку із звільненням з військової служби в запас, відповідно до підпункту “а” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Проте позивач зазначає, що станом на день його звільнення зі служби, ВЧ А2176 не розрахувалась з позивачем в частині виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна. Вказує, що 18 травня 2020 року ним на ім`я командира ВЧ А2176 подано рапорт з проханням виплати компенсацію неотриманого речового майна, проте, у червні 2020 року позивачем отримано листа від ВЧ А1978, яка здійснює забезпечення ВЧ А2176, в якому позивачу відмовлено у виплаті компенсації замість неотриманого речового майна, оскільки така компенсація нараховується за наявності календарної вислуги більше 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримано під час проходження служби в повному обсязі. Позивач вважає, що йому протиправно відмовлено у виплаті компенсації неотриманого речового майна, оскільки на день звільнення з військової служби позивач мав календарну вислугу років у Збройних Силах України більше 5 років. Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Військової частини А1978 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№40851 від 04 вересня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що наказом Міністерства оборони України №306 від 10 червня 2019 року “Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232” затверджено зміни до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період згідно яких особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більш ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримано під час проходження служби в повному обсязі. Відповідач вказує, що на час звернення до командування військової частини загальний термін служби за контрактом позивача складав 4 роки та 7 днів, що є менше ніж 5 років та не дає права нарахування компенсації за неотримане речове майно. Також, відповідач вказував і на відсутність підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходу. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення (вх.№44205 від 22 вересня 2020 року), в яких зазначено, що відповідно до пункту 4 розділу 3 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. Третя особа зазначила, що оскільки позивач має термін служби у ЗСУ 4 роки 07 днів, а тому не набув право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене та у зв`язку з відсутністю клопотань, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини 4 статті 229 КАС України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2176 Міністерства оборони України.

Наказом командира ВЧ А2176 від 15 травня 2020 року №98 (по стройовій частині) з 24 травня 2020 року виключено ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення (з продовольчого забезпечення з 16 травня 2020 року).

ОСОБА_1 18 травня 2020 року звертався з рапортом про виплату компенсації неотриманого речового майна до командира командира ВЧ 1978, яка здійснює заходи щодо речового забезпечення ВЧ А2176.

Листом ВЧ А1978 від травня 2020 року №1978/ позивачу надано відповідь, у якій повідомлено про відсутність підстав для виплати компенсації неотриманого речового майна, оскільки загальний термін служби за контрактом складає 4 роки та 07 днів, що є менше ніж 5 років та не дає змоги нарахувати заборгованість за не отримане речове майно в період проходження служби.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у виплаті компенсації за неотримане речове майно став висновок відповідача про те, що відповідна компенсація може нараховуватись виключно у разі наявності у військовослужбовця календарної вислуги не менше 5 років, а оскільки позивач не має достатньої кількості вислуги років, то відповідно і не має права на отримання компенсації вартості неотриманого речового майна.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”.

Виходячи зі змісту вказаних норм, військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього, у разі наявності такого права, за умови подання відповідного рапорту, яким висловлюється волевиявлення на отримання такої компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подавав командиру ВЧ А1978 рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, проте виплата такої компенсації у встановленому порядку та строки проведена не була.

При цьому, суд зауважує, що ані відповідач, ані третя особа, під час розгляду справи не надали суду доказів того, що ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби був у повному обсязі забезпечений речовим майном, відповідно до закріплених норм, а лише вказували на відсутність права на отримання компенсації, у зв`язку із недостатністю календарної вислуги років.

Разом з тим, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно, у зв`язку із відсутністю календарної вислуги більше 5-ти років, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.

Отже, Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, як затверджена наказом Міністерства оборони України, визначено, що компенсація вартості неотриманого речового майна військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

В даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.

Згідно частиною 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, суд до спірних правовідносин застосовує Порядок №178, як нормативний акт вищої юридичної сили, а не наказ Міністерства оборони України на який посилається відповідач.

Крім того, у відповідності до наказу № 98 від 15 травня 2020 року позивачу визначено календарну вислугу років у Збройних Силах України на день звільнення 06 років 01 місяць 00 днів.

Під час прийняття рішення, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладеного у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №803/1135/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17.

Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.

За таких обставин, з метою повного захисту прав та законних інтересів позивача, а також з метою остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане від час проходження військової служби, виходячи з розміру індексів споживчих цін для визначення суми компенсації заробітної плати, починаючи з 24 травня 2020 року по момент фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Так, позовні вимоги в зазначеній частині обґрунтовані положеннями Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та положеннями Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Аналогічні положення містить і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Отже, компенсації відповідно до зазначеного Закону та Порядку підлягають лише ті доходи, які не носять разового характеру.

В даному випадку, позивач просить виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із несвоєчасною виплатою компенсації вартості неотриманого речового майна.

Суд зазначає, що відповідно до статті 12 Закону №2011, у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Разом з тим, дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та носить одноразовий характер, а тому на зазначену виплату не розповсюджуються положення Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

За таких обставин, оскільки виплата з якою пов`язана вимога про нарахування втрати частини доходів носить разовий характер, то відповідно позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини А 1978 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 24 травня 2020 року по момент фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

При цьому, для точного визначення визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши положення статтей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Встановлено, що станом на час ухвалення оскаржуваного судового рішення відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому й не може задовольнити позовні вимоги про стягнення таких сум.

Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1987 (69068, с. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298), третя особа Військова частина А2176 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ: 26614018), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1978 (69068, с. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошової компенсації вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби.

Зобов`язати військову частину А1978 (69068, с. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298)нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12 листопада 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов