Рішення № 92793383, 03.11.2020, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/2223/20

Провадження № 2/484/1025/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2020р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі : головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання –Бикова О.П.

за участю прокурора - Шевченко О.В.

представника відповідача - Бабкової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську в порядку загального позовного провадження справу за позовом позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області Залуцького С.В. в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся в суд з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року та витребування земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4825483800:02:000:0186 площею 1,7330га, розташовану в межах території Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

В обґрунтування вимог прокурор посилається на те, що вказаним вище наказом затверджений проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та надана йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу державним реєстратором 18.03.2019р. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. В подальшому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2019р. відчужив її на користь ОСОБА_2 . Вказує, що наказ 1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року належить визнати незаконним та скасувати, а земельну ділянку повернути у державну власність, оскільки ОСОБА_1 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки, оскільки він вже раніше використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі для даного виду використання. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну передачу одного виду використання, він не мав права на її відчуження, внаслідок чого ОСОБА_2 придбав її в особи, яка не мала права на отримання та відчуження, тому підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь держави.

Ухвалою від 13.07.2020р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 31.07.2020р., наданий відповідачам строк для надання відзиву.

29.07.2020р. до суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив, до якого додана інформація про направлення його копій іншим учасникам процесу 27.07.2020р. та 28.07.2020р.

31.07.2020р. підготовче засідання відкладене за клопотанням прокурора для ознайомлення з відзивом на позов.

07.08.2020р. від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 21.09.2020року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 16.10.2020 року на 13:00 годину.

Через неявку представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та відповідача ОСОБА_2 розгляд спарви відкладений на 02.11.2020р.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представника ОСОБА_1 адвокат Бабкова О.С. позовні вимоги визнала в повному обсязі та не заперечувала проти їх задоволення, вказуючи, що ОСОБА_1 повторно реалізував своє право на отримання безоплатно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явились, хоча про місце, день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином. Причини неявки суд не відомі. Клопотання та заяви від вказаних осіб не надходили.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надав суду відзив, в якому просив відмовити в задоволені позову в частині визнання недійсним наказу 1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року, оскільки ч.6ст. 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік документів, які подають разом із заявою заінтересованої особи, а ч. 7 цієї ж статті встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні такої заяви, отже видаючи вказаний вище наказ, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області діяло відповідно до законодавства. Крім того, зазначений наказ прийнятий управлінням під впливом навмисного, цілеспрямованого введення в оману щодо фактів та обставин, які мають істотне значення та які вплинули на його прийняття. Крім того, рішення управління є актами індивідуальної дії та вичерпують себе в момент прийняття.

Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази дійшов наступного.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес. Окрім того, суспільний інтерес полягає у поверненні земельної ділянки у розпорядження держави, що є умовою реалізації функцій держави із забезпеченням громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей усіх громадян використати своє право на приватизацію землі.

Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Держгеокадастр як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно відчужило земельну ділянку державної власності. При цьому Держгеокадастр не вжило заходів до виявлення та усунення вказаного порушення закону, та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є відповідачем у справі. Отже, суд вважає, що представництво інтересів держави прокурором в даному випадку є належним та обґрунтованим.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).

Частиною 6 ст. 118 ЗК України, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Згідно заяви ОСОБА_1 без зазначення дати, копія якої додана до позову, він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Також, у поданій заяві ОСОБА_1 вказав, що правом на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню не використовував.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 серпня 2018 р. №5390/0/14-18-СГ наданий ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, орієнтовним розміром 2,00га ріллі із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 березня 2019 року 1494/0/14-19-СГ затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 1,7330 в тому числі ріллі площею 1,7330га (кадастровий номер 4825483800:02:000:0186) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825483800:02:000:0186 зареєстровано за ОСОБА_1 18.03.2019р. за номером 179152154854 та згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 26.07.2019р. приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Цихонєю В.А., продана ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Також, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звертався 06.04.2018р. до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області 17 травня 2018 року надало ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність та, в подальшому, наказом передало у власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства кадастровим номером 4825485100:01:000:0855 ( наказ № 7526/0/14-18-СГ від 31.10.2018року ).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825485100:01:000:0855 на підставі наказу № 7526/0/14-18-СГ від 31.10.2018року зареєстровано за ОСОБА_1 29.11.2018р. за номером 1711228648254.

Отже, судом встановлено, що на час видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказу №1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року ОСОБА_1 уже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Згідно з ст.ст. 13-14 Конституції України, земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони з об`єктами права власності Українського народу. Від Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним багатством, що перебуває під охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою включно відповідно до закону.

Так, відповідно до ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частиною 1 статті 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

При цьому ст. 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими особами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

Отже, суд вважає, що оскільки вказана земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, тому може бути витребувана у ОСОБА_2 , як у добросовісного набувача.

При цьому, суд згідно положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року, слід вказати наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57).

На думку суду вимога про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1494/0/14-19-СГ від 11 березня 2019року не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, оскільки такий наказ є актом ненормативного одноразового характеру, який вичерпав свою дію, та така вимога на є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У пунктах 85, 86 постанови від 14.11.2018 р. у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди мають відмовляти у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, позовні вимоги належать частковому задоволенню лише в частині витребування спірної земельної ділянки у останнього власника, а судові витрати підлягають пропорційному розподілу відповідно до частини задоволених позовних вимог в порядку, передбаченому ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

витребувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4825483800:02:000:0186 площею 1,7330га, розташовану в межах території Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

В задоволенні позову в частини визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1494/0/14-19-СГ від 11.03.2019р. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі по 1051 (одній тисячі п`ятдесят одній)грн. з кожного.

Місцезнаходження прокуратури: вул..І.Виговського, 18, м.Первомайськ, Миколаївська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910048.

Місцезнаходження Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області: просп. Миру, 34, м. Миколаїв, м.Первомайськ, Миколаївська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39825404.

Місце проживання відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Н.А.Медведєва

Повне судове рішення складене 11.11.2020р.