Рішення № 92785072, 09.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2020 року м. Київ № 640/19354/20

Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Компанії «ЕЙР ФЛІТ МЕНЕДЖМЕНТ С.А.Л» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа», Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась компанія "ЕЙР ФЛІТ МЕНЕДЖМЕНТ С.А.Л" (Ліванська Республіка, м. Бейрут, Чіах-Парт, 21, Ріал Істейт, 4641/Чіах, номер реєстрації 1805463) з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича (01001, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 10, цокольний поверх), треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Авіа» (03036, м. Київ, пр-т Повітрофлотський,79, код ЄДРПОУ 37063765), Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Браво» (04416, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 7, оф. 309, код ЄДРПОУ 32259588), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2020 №60946140;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про арешт майна від 13.05.2020 №60946140;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про опис та арешт майна від 21.07.2020 №60946140.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що приватним виконавцем порушено ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, та з порушенням строку для пред`явлення виконавчого документу, що в сукупності свідчить про протиправність прийняття оскаржуваних постанов.

Ухвалою суду від 20 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що при прийнятті оскаржуваних постанов, приватний виконавець керувався нормами чинного законодавства, а пред`явлення виконавчого напису до виконання відбулось в межах визначеного строку. Просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа - ТОВ «Мастер-Авіа» надало свої пояснення щодо поданого адміністративного позову, відповідно до яких третя особа заперечує проти задоволення позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

ТОВ «Авіакомпанія Браво» свої пояснення відносно заявленого адміністративного позовну суду не надало.

Не погоджуючись із винесеними постановами, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішені якого суд виходить із наступного.

Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень.

Поряд з цим, Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

За частиною 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відтак, враховуючи наведені вище вимоги закону, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону №1404).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404).

Згідно витягу з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Ляпін Д.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Таким чином, відповідач мав право здійснювати дії, пов`язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м. Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.

Згідно пункту 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Судом встановлено, що згідно Єдиного реєстру приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Ляпіна Дмитра Валентиновича є місто Київ.

Позивач зазначає, що відкриття виконавчого провадження було вчинено відповідачем не за місцем знаходження боржника юридичної особи та не за місцем знаходження її майна.

Суд, проаналізувавши наявні матеріалами справи, не погоджується із даним твердженням позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для визначення місця виконання виконавчого документу є місцезнаходження майна боржника.

Абзацом 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (в редакції наказу Мінюсту №2832/5 від 29.09.2016 року) визначено, що у разі пред`явлення виконавчого документу до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках у банках або інших фінансових установах) знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Як вбачається із заяви третьої особи до приватного виконавця Ляпіна Д.В про відкриття виконавчого провадження, місце знаходження майна боржника, відповідно до п. 1.3.3 іпотечного договору №2914 від 24.09.2018 року, вказано: Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 79.

До того ж, вказані інформація міститься у виконавчому написі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А № 18 від 08.01.2019 року, що стало підставою для відкриття виконавчого провадження № 60946140.

Суд зазначає, що на час розгляду даної справи виконавчий напис № 18 від 08.01.2019 року є чинним, що позивачем не заперечувалося.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на наявність угоди про базування літаків, як достовірну інформацію щодо місцезнаходження майна боржника, з огляду на наступне.

Вказана угода, відповідно до абзацу 6 п. 2.4 Аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України, затверджених наказом Мінтрансзв`язку №433 від 14.04.2008, є господарським договором, укладеним між суб`єктами господарювання (у даному випадку між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» і ТОВ «Авіакомпанія Браво») і не може бути доступною інформацією, оскільки містить комерційну інформацію.

Крім того, суд звертає увагу, що приватний виконавець фактично не може здійснити перевірку місцезнаходження майна до відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до п. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження було відкрито за місцезнаходженням майна боржника, а саме - повітряних суден.

Позивач зазначає, що приватним виконавцем було прийнято виконавчий документ до виконання поза строком його пред`явлення.

Суд не погоджується із таким твердженням позивача, вважає його необґрунтованим і таким, що спростовується наявними в матеріалах справи документами.

Судом встановлено, що виконавчий напис було вчинено нотаріусом 08.01.2019 року.

Враховуючи, що строк пред`явлення вказаного виконавчого напису зазначений у самому тексті напису, а саме - 1 рік з моменту його вчинення, останнім днем пред`явлення його до виконання є 08.01.2020 року включно.

Представник стягувача звернувся до приватного виконавця 08.01.2020 року, про що свідчить штамп з номером вхідної кореспонденції на заяві про відкриття виконавчого провадження, тобто в останній день зазначеного строку.

Таким чином, пред`явлення виконавчого напису до виконання відбулось в межах визначеного законом строку.

Крім зазначеного, позивач вказує на те, що відповідачем була порушена процедура відкриття виконавчого провадження, а саме, відповідач не повідомив позивача про початок виконавчого провадження, що є підставою для скасування всіх виконавчих дій, вчинених в межах виконавчого провадження № 60946140.

Суд не приймає вказані аргументи позивача в якості обґрунтування позовних вимог, з огляду на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими, в зв`язку із наступними обставинами.

Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом приписів пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Позивач зазначає, що приватний виконавець не повідомив останнього про початок виконавчого провадження.

Суд зазначає, що матеріали справи містять докази направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача до Ліванської Республіки, а саме конверт з відміткою штемпеля ПАТ «Укрпошта» та повідомлення про вручення поштового повідомлення від 10.01.2020 року, проте, вказаний лист повернувся без отримання боржником.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Відтак, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документів.

В зв`язку із наведеним, суд вважає, що відповідачем було вчасно, відповідно до вимог чинного законодавства, повідомлено позивача про початок виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи, виконавчий напис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу від 08.01.2019 року містить всю, визначену згадуваною статтею Закону України «Про нотаріат», інформацію щодо стягувача та боржника, суми стягнення та скріплений підписом та печаткою нотаріусу.

Частинами 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

З системного аналізу викладеного вбачається, що інформація, зазначена у виконавчому написі нотаріусу, є достовірною, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов`язку державного виконавця проводити перевірку даних, зазначених, зокрема, у виконавчому написі нотаріусу.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 09.01.2020 про відкриття виконавчого провадження №60946140 відповідачем не порушено норми Закону України «Про виконавче провадження».

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії можуть бути оскаржені, зокрема, у судовому порядку.

Крім того, правомірність виконавчого напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу від 08.01.2019 року не є предметом розгляду даної справи.

В зв`язку із тим, що за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про правомірність винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2020 року ВП №60946140, інші постанови, винесені на її підставі, зокрема про арешт майна від 13.05.2020 і про опис та арешт майна від 21.07.2020 є правомірними і скасуванню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна від 13.05.2020 і про опис та арешт майна від 21.07.2020, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову компанії "ЕЙР ФЛІТ МЕНЕДЖМЕНТ С.А.Л" (Ліванська Республіка, м. Бейрут, Чіах-Парт, 21, Ріал Істейт, 4641/Чіах, номер реєстрації 1805463) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа