Рішення № 92780356, 15.10.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2020 року м. Рівне №460/4126/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання А.А. Головатчик та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: не прибула, відповідача: представник Кректун О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

04.06.2020 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила в суд позов до Прокуратури Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та про зобов`язання нарахувати таку вихідну допомогу в сумі 25089,75 грн.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 30.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №460/4126/20. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено відкрите судове засідання на 30.07.2020.

Судове засідання 30.07.2020 відкладено на 15.09.2020 за клопотанням позивача.

Ухвалою від 08.09.2020 суд відклав розгляд справи з 15.09.2020 на 24.09.2020 з огляду на те, що згідно наказу Рівненського окружного адміністративного суду №126-к від 07.09.2020 головуюча суддя з 14 по 18 вересня 2020 року братиме участь в підготовці суддів окружних адміністративних судів для підвищення кваліфікації без відбуття у відрядження в онлайн режимі за місцем роботи, з увільненням від виконання обов`язків судді.

В судовому засіданні 24.09.2020 оголошено перерву у зв`язку тим, що на дату його проведення сторона відповідача не отримала відповідь на відзив.

В судове засідання 15.10.2020 позивач не прибула, причини не прибуття не повідомила. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином. За відсутності підстав для відкладення судового розгляду, суд ухвалив про розгляд справи у відсутності позивача.

Також в судовому засіданні 15.10.2020, відповідно до письмового клопотання позивача та за згодою відповідача, змінено назву відповідача у справі з Прокуратури Рівненської області (код ЄДРПОУ 02910077) на Рівненську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02910077).

В судовому засіданні 15.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно з позовною заявою та відповіддю на відзив позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що з 29 вересня 2005 року по 4 травня 2020 року вона проходила службу в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах. Наказом №355к від 30.04.2020 її звільнено з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04.05.2020. Одночасно зазначеним наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури було доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу кошти при звільненні. Втім, ознайомившись із змістом розрахункового листа, позивач виявила, що в ньому відсутня інформація щодо нарахування вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог ст.44 КЗпП України. При цьому, зауважувала, що за статтею 44 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, зокрема, у тому випадку, коли трудовий договір припиняється на підставах, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України. В свою чергу, як вбачається зі змісту пункту 1 статті 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації орану прокуратури в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), підстави для звільнення, зазначені в наведених нормах, є тотожними. В свою чергу, частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП України і ними не встановлено жодних обмежень щодо виплат вихідної допомоги при звільненні. За наведеного вважає, що відповідач був зобов`язаний нарахувати і виплатити вихідну допомогу при звільненні, як це передбачено статтею 44 Кодексу Законів про працю України.

Згідно з відзивом на позов та усними поясненнями представника в судовому засіданні, сторона відповідача позов не визнає. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014, який містить в тому числі спеціальні норми щодо проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії тощо. Норми вказаного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. На момент звільнення ОСОБА_1 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019, відповідно до якого статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Отже, зазначена правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання. За наведеного, сторона відповідача просила відмовити в позові ОСОБА_1 повністю.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом прокурора області №355к від 30.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 травня 2020 року (а.с.10).

Наказ видано на підставі рішення кадрової комісії №2 від 09.04.2020 №267 та відповідно до статті 11, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Цим же наказом Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Рівненської області велено провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити їй компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період роботи з 29.09.2017 по 28.09.2018 в кількості 15 календарних днів, за період роботи з 29.09.2018 по 28.09.2019 в кількості 30 календарних днів, за період роботи з 29.09.2019 по 04.05.2020 в кількості 27 календарних днів.

Розрахунок по цьому наказу з позивачем проведений своєчасно і в повному розмірі (а.с.11-13).

Разом з тим, не є спірною та обставина, що при звільненні відповідач не нараховував та не виплачував позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

При цьому, сторона позивача доводила про існування у неї права на таку вихідну допомогу, покликаючись на те, що підлягали застосуванню норми КЗпП України, позаяк нормами спеціального законодавства питання виплати такої допомоги не врегульовано і, в той же час, застосування відповідних загальних норм трудового законодавства спеціальним не заборонено. В обґрунтування своєї позиції покликалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2019 у справі №823/263/16, від 17.10.2018 у справі №823/276/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16.

Сторона відповідача, в свою чергу, доводила про відсутність у позивача відповідного права, покликаючись на пріоритетність норм Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 на нормами КЗпП України. В обґрунтування своєї позиції покликалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Підпунктом 41 пункту 21 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю Україні, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За нормою пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

А відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених , зокрема, у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, якою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, підстави звільнення, зазначені у цій нормі, тотожні підставам звільнення, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в той час, як КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері публічної служби прокурорів.

Кодекс законів про працю України є нормативно-правовим актом, який містить систематизовані норми трудового права, що є загальними для усіх трудових правовідносин.

За загальним правилом, при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

В той же час, при відсутності колізій, і у тих випадках, коли норми спеціального права не регулюють певну частину правовідносин, то до такої частини застосовуються норми загального права.

Відповідно, положення КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби застосовуються субсидіарно, тобто тоді, коли спеціальним законодавством не встановлено інше.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства - Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд зауважує, що зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 в Закон України «Про прокуратуру» та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Фактично, Закон України «Про прокуратуру» при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону встановлює обмеження у вигляді не поширення відповідних положень КЗпП України лише щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Таким чином, жодного обмеження, щодо застосування статті 44 Кодексу законів про працю України наразі не встановлено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, у постанові від 17.10.2018 у справі №823/276/16. Аналогічна позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 11.10.2018 у справі №823/244/16.

За правилами ж частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Що стосується покликання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, то суд зауважує, що за вказівкою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17) суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Зважаючи на те, що відповідач не нарахував і не виплатив позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні, то підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання такої бездіяльності протиправною.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з довідкою Прокуратури Рівненської області №18-387 від 10.06.2020, середня заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення становила 25089,75 грн. (а.с.63).

За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставин в їх сукупності суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та для повного та належного захисту порушених прав та інтересів позивача покладає на відповідача обов`язок не лише нарахувати, а й виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 25089,75 грн.

За наведеного позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відтак суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077, вулиця 16 Липня 52, місто Рівне, 33028) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 25089,75 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Рівненської обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 21 жовтня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко