Ухвала суду № 92780105, 10.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10147/20

У Х В А Л А

10 листопада 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву про усунення недоліків позовної заяви за вхід. № 46763/20,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції в Одеській області, третя особа: Суворовська державна податкова інспекція Північного управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області в якому позивач просить:

визнати незаконними дії відповідача, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області при здійсненні виконавчого провадження ВП №45031022 та визнати незаконними і скасувати:

постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коваленко В.О. від 10 жовтня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП №45031022 за виконавчим листом №2-а/1570/8954/2011;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 03 березня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 про опис та арешт майно боржника, ТОВ « Александрія Нова» - 86/100 (вісімдесят шість сотих) частки будівлі столової загальною площею 1 466,7 кв. м., що знаходиться за адресою м. Одеса, Миколаївська дорога, 253;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 17 березня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 - про призначення суб`єкта оціночної діяльності - Консалтингову компанію «Бюро оцінки Стефанович» - для здійснення оцінки майна;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 16 серпня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 про призначення суб`єкта оціночної діяльності - для проведення оцінки арештованого майна – TOB «Інвестиційно-консалтингове бюро «Тріада»;

визнати незаконною передачу старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєвим В.О. 86/100 (вісімдесят шість сотих) частки будівлі столової, що знаходиться за адресою м. Одеса, Миколаївська дорога, 253 та належала на праві власності боржнику, ТОВ « Александрія Нова» - ОФ ДП «Сетам» ( 65070, м.Одеса, вулиця Інглезі, 15) - для реалізації через електронні торги з порушенням норм статті 366 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 48 Закону України « Про виконавче провадження» та пункту 3 розділу І Порядку реалізації арештованого майна затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за №2831/5 за оцінкою, здійсненою ТОВ «Інвестиційно-консалтинговим бюро «Тріада» 04 вересня 2017 року;

визнати незаконною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка проявилась в не роз`ясненні боржнику, ТОВ « Александрія Нова» (боржнику в рамках виконавчого провадження ВП №45031022) його прав, згідно Закону України «Про виконавче провадження»;

визнати незаконним та не чинним Висновок про вартість майна, який міститься у Звіті про незалежну оцінку належних на праві приватної власності ТОВ «Александрія Нова», 86/100 ( восьмидесята шести сотих) частки будівлі столової., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , складеному 04 вересня 2017 року ТОВ «Інвестиційно-консалтинговим бюро «Тріада».

Ухвалою суду від 12.10.2020 року адміністративний позов залишений без руху, зокрема, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

05.11.2020 року на виконання ухвали суду надійшла заява про усунення недоліків, яка обґрунтована наступним.

ОСОБА_1 , не являюсь учасником виконавчого провадження, і особою, яка залучалась до проведення виконавчих дій.

Однак, оспорюваними мною рішеннями, діями та бездіяльністю державного виконавця порушено особисті права та законні інтереси.

«Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій».

Тоді як - не будучи ні учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучалась до проведення виконавчих дій - не мала можливості та не могла дотепер ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження.

До того ж - пунктом 1 частини 2 вищезазначеної статті 287 КАС України (як зазначено судом) визначено, що «Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав».

Таким чином - початок течії строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою законодавець пов`язує не з датою винесення відповідачем, (державним виконавцем) оспорюваного рішення чи здійснення оспорюваної дії (бездіяльності), а - з моментом, коли особа дізналась про порушення її прав.

Про порушення прав ОСОБА_1 дізналась 28 вересня 2020 року, а позовну заяву до суду подано 06 жовтня 2020 року (в межах 10-денного строку з моменту, коли я дізналась про порушення своїх прав).

При цьому - згідно норм діючого законодавства ОСОБА_1 не повинна була дізнатись про порушення прав та законних інтересів в більш ранній час.

Таким чином, десятиденний строк встановлений приписами ст. 287 КАСУ, для пред`явлення адміністративного позову сплинув не від 3-х до 7-х років з огляду на оскаржуваний процесуальний документ та дії», а 08 жовтня 2020 року - через два дні після звернення до суду з позовною заявою.

Крім того, ОСОБА_1 , вказує, що звернулась до суду з позовною заявою у повній відповідності до норм діючого процесуального законодавства, яке пов`язує початок обчислення строку звернення до суду не з оспорюваною позивачем подією, а з датою, коли особа дізналася або мала дізнатись про порушення її прав.

Таким чином - при зверненні до суду з даною позовною заявою, не пропущено визначений законом строк для звернення з позовною заявою до адміністративного суду.

Розглянувши подану заяву суддя приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається із поданого адміністративного позову предметом розгляду у вказаній справі є ВП №45031022 за виконавчим листом №2-а/1570/8954/2011, яке відкрито 14.10.2014 року і процесуальні рішення прийняті в рамках ВП №45031022 у період з 14.10.2014 по 16 серпня 2017рр.

Отже, десятиденний строк встановлений приписами ст. 287 КАСУ, для пред`явлення вказаного адміністративного позову сплинув від 3-х до 7-х років з огляду на оскаржуваний процесуальний документ та дії.

Адміністративний позов зареєстрований 06.10.2020 р. за вхід. №10013/20.

У поданій заяві за вхід. № 46763/20 від 05.11.2020 р., позивач вказує, що звернулась до суду з позовною заявою у повній відповідності до норм діючого процесуального законодавства, яке пов`язує початок обчислення строку звернення до суду не з оспорюваною позивачем подією, а з датою, коли особа дізналася або мала дізнатись про порушення її прав.

Отже, при зверненні до суду з даною позовною заявою, не пропущено визначений законом строк для звернення з позовною заявою до адміністративного суд

Суддя не приймає визначені заявницею доводи, у заяві та вдруге, роз`яснює наступне.

Вказана справа, у відповідності до глави 11 КАС України, належить до окремих категорій термінових справ, порядок та строки розгляду якої визначені ст. 287 КАС України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Законодавець передбачає у статтях 114, 116, 117, 141 Цивільного кодексу України, статтях 3, 10, 11 Закону України “Про господарські товариства” правові засади статусу учасника товариства з обмеженою відповідальністю.

Учасник товариства з обмеженою відповідальність завжди асоціюється із самим товариством. Між господарським товариством і його учасником виникають взаємні правові зв`язки, які називають корпоративними (особливий вид цивільних відносин). Саме із виникненням корпоративних відносин можна пов`язати правовий статус учасника певного конкретного товариства з обмеженою відповідальністю.

Із ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” вбачається, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” та частини першої ст. 113 Цивільного кодексу України вже сформований статутний капітал ділиться на частки між учасниками. Тому учасник товариства обов`язково володіє часткою у статутному капіталі. Із частки у статутному капіталі товариства випливають правомочності на участь цієї особи в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації останнього, а також інші правомочності.

У підсумку вбачається, що учасником господарського товариства (у тому числі ТОВ) є особа, що набула частку у статутному капіталі ТОВ, та володіє комплексом правомочностей (корпоративними правами), що пропорційний до її майнового вкладу.

При цьому, у статуті (установчий документ), затвердженому власником (власниками) майна, визначаються:

власник підприємства;

найменування підприємства;

місцезнаходження підприємства;

предмет і цілі діяльності підприємства;

органи управління підприємства і порядок їх формування;

компетенція і повноваження трудового колективу підприємства та його виборних органів;

орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

порядок утворення майна підприємства;

умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Окремо, статутом визначається, порядок ведення бухгалтерського обліку результатів господарської діяльності та складання фінансової звітності відповідно до законодавства. Товариство забезпечує своєчасне подання податкової, фінансової, статистичної та іншої звітності в порядку, визначеному законодавством.

Також, саме статутом визначається порядок за яким, виплачуються Дивіденди за:

будь-який період, що є кратним кварталу;

календарний рік;

будь-який період, визначений рішенням загальних зборів учасників Товариства.

Виплата дивідендів здійснюється протягом:

шести місяців з дня прийняття рішення про їх виплату;

двох місяців з дня прийняття рішення про їх виплату;

одного місяця з дня прийняття рішення про їх виплату.

Позивачкою не надано доказів, які б вказували на отримання дивідендів та їх порядок.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі Пономарьов проти України", та "Трух проти України").

У рішенні в справі "Каракуця проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі “ВАТ “Нафтова компанія Юкос” проти Росії” Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії”, п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа “Салов проти України”), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа “Сутяжник проти Росії”, п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України”, “Смірнова проти України”, “Федіна проти України”, “Матіка проти Румунії” та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції”, “ТОВ “Фріда” проти України”).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Позивачем не визначено поважної причини пропуску строку звернення до суду, який складає 10 днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, оскільки період часу з 10.10.2014 року по 28.09.2020 року ніяким чином позивачем не обґрунтовано, крім того, у поданій заяві від 05.11.2020 року позивач вказує, що подала позов у встановлений приписами КАС України строк.

Також, вдруге суд вважає за необхідне зазначити, що в Одеському окружному адміністративному суді у період з 07.12.2018 року перебувала справа №420/6389/18 за позовом ТОВ “Александрія Нова” до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси в якому позивач просив:

визнати незаконними дії відповідача, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, при здійсненні виконавчого провадження ВП №45031022 та визнати незаконними і скасувати:

постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коваленко В.О. від 10 жовтня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП №45031022 за виконавчим листом №2-а/1570/8954/2011;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 03 березня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 про опис та арешт майно боржника, ТОВ “Александрія Нова” - 86/100 (вісімдесят шість сотих) частки будівлі столової загальною площею 1 466,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 253;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 17 березня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 - про призначення суб`єкта оціночної діяльності - Консалтингову компанію “ Бюро оцінки Стефанович” - для здійснення оцінки майна;

постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва В.О. від 16 серпня 2017 року в рамках виконавчого провадження №45031022 - про призначення суб`єкта оціночної діяльності - для проведення оцінки арештованого майна – TOB “Інвестиційно-консалтингове бюро “Тріада”;

визнати незаконною передачу старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєвим В.О. 86/100 (вісімдесят шість сотих) частки будівлі столової, що знаходиться за адресою м. Одеса, Миколаївська дорога, 253 та належала на праві власності позивачу, ТОВ “ Александрія Нова” - ОФ ДП “Сетам” (65070, м. Одеса, вулиця Інглезі, 15) - для реалізації через електронні торги з порушенням норм статті 366 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” та пункту 3 розділу І “Порядку реалізації арештованого майна”, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за №2831/5;

визнати незаконною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка проявилась в не роз`ясненні позивачу, ТОВ “Александрія Нова” (боржнику в рамках виконавчого провадження ВП45031022) його прав, згідно Закону України “Про виконавче провадження”.

В рамках вирішення питання про відкриття провадження ухвалою від 04.04.2019 р. в якій у задоволенні заяви про визнання поважності причини пропуску строку для звернення до суду та відновлення такого строку за вхід. №11630/19 від 01.04.2019 року – відмовлено.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “Александрія Нова” до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси про визнання незаконними дій відповідача, визнання незаконними та скасування постанов, визнання незаконною бездіяльності – повернути позивачу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 року апеляційну скаргу ТОВ “Александрія Нова” залишено без задоволення, а ухвалу від 04.04.2019 року без змін.

Постановою ВС КАС від 24.09.2019 року касаційну скаргу ТОВ “Александрія Нова” залишено без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі № 420/6389/18 залишити без змін.

З огляду на викладене суддя не приймає визначені заявником доводи щодо не порушення строку звернення до суду із позовом.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та суд зазначає про необхідність надання заяви про поновлення строку для звернення до суду із зазначеним позовом та докази поважності причин його пропуску.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАСУ), у цій статті містяться терміни “дізналася” та “повинна була дізнатися”, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач на протязі більше 3 років не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

В ухвалі від 22.01.2019 року по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.

Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена така ж позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.

“Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.”

Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, зокрема вказав, що Позивна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про усунення недоліків за вхід. № 46763/20 від 05.11.2020 року – відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.