Рішення № 92779479, 06.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2020 року м. Київ № 320/3182/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій та просить суд:

визнати протиправним та скасувати п. 5 рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, оформлене протоколом від 24.04.2019 № 1 в частині відмови у наданні статусу Ветеран війни - учасник бойових дій;

зобов"язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасників бойових дій повторно розглянути питання щодо надання статусу Ветеран війни - учасник бойових дій;

зобов"язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій призначити статус Ветеран війни - учасник бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що особисто брав участь у заходах, щодо виявлення вибухонебезпечних предметів, їх ідентифікації, що полягала у визначенні типу, калібру, кількості та приймав участь у знищенні таких вибухонебезпечних предметів на підставі чого, йому у 2012 році було надано статус учасника бойових дій.

Однак 30.11.2018 на засіданні Комісії Київського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України позивача було позбавлено такого статусу у зв`язку з тим, що належним суб`єктом надання статусу учасника бойових дій є органи Міністерства надзвичайних ситуацій України.

У подальшому позивач звернувся із заявою до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Державні службі України з надзвичайних ситуацій, яка відповідно до протоколу № 1 від 24.04.2019 на своєму засіданні відмовила йому у наданні такого статусу з підстав відсутності спеціальної освіти для виконання піротехнічних робіт.

25.07.2019 відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого останній проти заявлених позовних вимог заперечив, у зв`язку з тим, що на думку відповідача останній особистої участі у розмінуванні не брав, а лише здійснював супровід піротехнічних груп та засвідчував факти знищення вибухонебезпечних предметів. При тому відповідач зазначає, що оскільки у позивача відсутні спеціальні знання, а також відповідна освіта щодо проведення піротехнічних робіт, а тому просив суду у задоволенні адміністративного позову відмовити.

07.08.2019 засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої, позивач проти доводів відповідача заперечив та просив суд адміністративний позов задовольнити.

09.08.2019 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту якої вважає позов безпідставним та просить у його задоволенні відмовити з підстав наведених у відзиві та запереченні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні, Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі зазначив, що позивач брав участь у ідентифікації та транспортуванні вибухонебезпечних предметів, а також знаходився в небезпечній від них близькості, а тому брав безпосередню участь у піротехнічних заходах.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши що відсутність необхідної освіти, а також доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у транспортуванні чи знешкодженні вибухонебезпечних доказів є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

У судовому засіданні представниками позивача та відповідача подано клопотання про здійснення подальшого розгляду справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з таких підстав.

ОСОБА_1 громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 15.03.1996.

Позивач є пенсіонером за вислугою років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.01.2011.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач у період спірних правовідносин займав посаду старшого інспектора з питань планування та моніторингу техногенно-природної безпеки Білоцерківського районного управління Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області.

Розпорядженням голови Білоцерківської районної державної адміністрації від 06.06.2005 № 162 «Про організацію робіт щодо обстеження території урочища «Товста» Фурсівської сільської ради» визначено порядок та відповідальних осіб за організацію обстеження на предмет наявності вибухонебезпечних предметів.

Відповідно до наказу від 10.06.2005 № 15 вирішено відрядити позивача в урочище «Товста» для участі в організації робіт щодо обстеження на предмет наявності вибухонебезпечних предметів, з 13.06.2005 по 15.07.2005.

Відповідно до Інформації про виконання розпорядження голови Білоцерківської районної державної адміністрації від 06.06.2005 № 162 «Про організацію робіт щодо обстеження території урочища «Товста» Фурсівської сільської ради» позивач зазначений у групі осіб, котрі брали участь у обстежувальних заходах, однак не зазначений у групі, котра брала участь у розмінувальних заходах.

Наказом начальника Білоцерківського районного управління Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Київській області (далі - Білоцерківського РУ ГУ МНС України в Київській області) від 13.05.2006 № 26 позивача призначено відповідальною особою з організації робіт щодо виявлення вибухонебезпечних предметів на території м. Біла Церква Білоцерківського району.

Також відповідно до Інструкції затвердженої начальником Білоцерківського РУ ГУ МВС України у Київській області 09.06.2006 для осіб відповідальних за організацію робіт щодо виявлення вибухонебезпечних предметів на території м. Біла Церква Білоцерківського району до числа яких належав позивач визначено порядок дій, у випадку отримання інформації про виявлення вибухонебезпечних предметів, а саме:

після інструктажу по заходам безпеки при виявленні та поводженні з вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП) терміново прибути до місця виявлення ВНП;

визначити чи дійсно даний предмет являється ВНП (разом з представником МВС);

прийняти заходи щодо позначення місця знаходження ВНП на місцевості або огородити його, забезпечити безпеку громадян у місці виявлення у взаємодії з представниками МВС і РДА;

після виконання заходів доповісти уточнену інформацію начальнику БРУ ГУ МНС України в Київській області для складання та відправлення заявки про виклик групи піротехнічних робіт;

до прибуття групи піротехнічних робіт знаходитись на місці виявлення ВНП з метою недопущення порушень, заходів безпеки при поводженні з ВНП;

по прибутті групи піротехнічних робіт супроводити її до місця виявлення ВНП та до місця знешкодження (погодженого з місцевим органом виконавчої влади) при цьому діяти за вказівками начальника групи;

після знищення ВНП доповісти начальнику БРУ ГУ МНС України в Київській області про виконану роботу та зробити запис в журналі обліку виявлених ВНП згідно з Акту виконаних робіт з очищенням місцевості від ВНП (один примірник акту зберігати в папці-накопичувачі разом із заявкою).

Наказом від 01.06.2006 № 375 затверджено перелік осіб, які пройшли збори щодо робіт, пов`язаних з виявленням та знешкодженням ВНП і будуть допущені до проведення зазначених робіт після здачі відповідних заліків. У зазначено переліку також знаходиться позивач.

Також 09.11.2006 № 81 також затверджено перелік, які пройшли збори щодо робіт, пов`язаних з виявленням та знешкодженням ВНП і будуть допущені до проведення зазначених робіт осіб до якого також включений позивач.

Довідкою виконавчого комітету Фесюрівської сільської ради від 10.05.2005 № 355 встановлено, що позивачем проведено ідентифікацію ВНП, який в подальшому знешкоджено піротехнічною групою.

Листами голови Білоцерківської районної державної адміністрації Білоцерківського району Київської області від 20.07.2005 та 13.09.2006, відзначено що позивач брав активну участь у всебічному забезпеченні діяльності піротехнічних підрозділів.

Наказами Білоцерківського РУ ГУ МНС України в Київській області від 22.10.2007 № 88, від 29.05.2006 № 29, від 02.10.2006 № 67, від 08.06.2006 № 32, від 13.06.2006 № 33, від 23.06.2006 № 15, від 04.09.2006 № 69, від 08.09.2006 № 64, від 10.2006 № 68, від 05.10.2006 № 70, від 14.12.2006 № 88, від 13.02.2007 № 7, від 15.08.2007 № 73, від 04.04.2008 № 27, від 11.12.2008 № 103, від 12.12.2008 № 108, від 15.12.2008 № 109 позивач неодноразово направлявся на місце виявлення ВНП для визначення типу, калібру, кількості ВНП.

Також Актами на виконання робіт з очищення місцевості складеними ти та підписаними членами піротехнічної групи від 31.05.2006 № 91, від 04.10.2006 № 197, від 09.06.2006 № 106, від 14.06.2006 № 110, від 26.04.2006 № 114, від 07.09.2006 № 172, 11.09.2006 № 173, від 04.10.2006 № 198, від 06.10.2006 № 202, від 05.12.2006 № 240, від 13.02.2007 № 25, від 16.08.2007 № 168, від 04.04.2008 № 41, від 12.12.2008 № 273, від 19.12.2008 № 276, від 04.03.2009 № 6, від 23.06.2009 № 126 вбачається, що позивач брав участь у роботах по виявленню та знешкодженню ВНП виключно, як представник Білоцерківського ГУ, та до складу групи піротехнічних робіт не входив.

Свідоцтва від 21.12.2007 № 840 підтверджується, що позивачем пройдено курси підвищення кваліфікації за програмою фахівців, які здійснюють ідентифікацію вибухонебезпечних предметів (в обсязі 36 годин) в період з 17 по 21.12.2007.

Також Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 12.12.2007 № 757 позивача відзначено подякою РДА за високі досягнення у справі ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій при проведенні робіт з розмінування території урочища «Товста».

Крім того згідно із наказом виконуючого обов`язки начальника ГУ МНС України в Київській області № 520 від 22.10.2010 позивачу здійснено нарахування за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя, а саме за організацію та проведення робіт із знешкодження ВНП.

В судовому засіданні від 22.10.2019 був допитаний в якості свідка ОСОБА_2 , який зазначив, що хоча позивач до складу піротехнічної групи не входив, проте брав безпосередню участь у розмінуванні, здійснюючи заходи з пошуку ідентифікації і охороні ВНП, крім того завжди був присутній при піротехнічних роботах та брав участь у транспортуванні і знищенні.

В судовому засіданні від 14.11.2019 був допитаний в якості свідка ОСОБА_3 , який зазначив, що функції позивача полягали в виявленні ВНП встановити його калібр, категорію, а також рушав на полігон та брав участь у знешкодженні. Крім того зазначив, що позивач завжди знаходився у зоні ураження.

В судовому засіданні від 14.11.2019 був допитаний в якості свідка ОСОБА_4 , який зазначив, що позивач займався ідентифікацією ВНП, проте участі у розмінуванні не брав. Також зазначив, що знищення ВНП здійснюється виключно членами пірогрупи.

05.03.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою відповідно до якої просив останнього надати статус учасника бойових дій.

Протокольним рішенням від 24.04.2019 відповідач відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій з підстав відсутності у останнього відповідної освіти та кваліфікації.

Вважаючи зазначену відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993№ 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551).

Згідно ст. 4 Закону № 3551 до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Особи, які належать до учасників бойових дій, визначені у ст. 6 зазначеного Закону № 3551.

Відповідно до ст. 18 Закону № 3551 порядок видачі посвідчень ветеранам війни встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 затверджене Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Положення).

Абзацом 2 п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни передбачено, що учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».

Згідно абзацу 1 п. 7 зазначеного Положення «Посвідчення учасника бойових дій» і нагрудний знак видаються органами Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПтС, Управління державної охорони, ДПС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, а також Держспецтрансслужбою за місцем реєстрації ветерана.

Згідно п. 1 Положення про Комісію з питань, пов`язаних з установленням статусу учасника війни особам рядового і начальницького складу МНС України відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом МНС України від 31.05.2006 № 330, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 09.08.2006 за № 957/12831 (в подальшому Положення про Комісію МНС України), у Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи для розгляду заяв осіб рядового та начальницького складу Міністерства, пов`язаних з установленням статусу учасника війни, на яких поширюється дія Закону № 3551.

Згідно п. 4 зазначеного Положення про Комісію МНС України Комісія зобов`язана: приймати до розгляду заяви осіб рядового та начальницького складу Міністерства про визнання їх учасниками війни, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; розглядати заяви осіб рядового та начальницького складу Міністерства, що надійшли до Комісії, у 10-денний термін; при виникненні потреби в додаткових документах, що підтверджують статус заявника, робити запит до відповідних архівних установ, про що інформувати заявника; приймати відповідне рішення про надання або відмову в наданні статусу учасника війни та інформувати заявників.

У відповідності до п. 5 Положення про Комісію МНС України Комісія несе відповідальність за прийняті нею рішення. Рішення Комісії оформляються протоколом, який підписується головою і секретарем Комісії та скріплюється гербовою печаткою Міністерства.

У відповідності до п. 2 Указу Президента України від 16.01.2013 № 20/2013 Державна служба України з надзвичайних ситуацій є правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.

Згідно матеріалів справи встановлено, що позивач в період залучення до розмінування перебував на посаді старшого інспектора з планування та моніторингу техногенно-природної безпеки Білоцерківського РУ ГУ МНС України в Київській області та виконував накази органів МНС України по виконанню робіт по розмінуванню території разом із піротехнічною групою.

Отже, в період спірних правовідносин позивач виконування завдання з розмінування у складі підрозділів МНС України, а не у складі Міноборони, МВС, СБУ чи інших органів, визначених у вищенаведеному абзаці 1 п. 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, а тому вирішення питання встановлення позивачу статусу учасника бойових дій належить до компетенції відповідної Комісії Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Оскаржуване рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у ДСНС України протокол № 1 від 24.04.2019 про відмову у визнанні позивача учасником бойових дій було вмотивоване тим, що позивач не входив до складу піротехнічних груп та не брав безпосередню участь у розмінуванні (виявленні, знешкодженні, транспортуванні та знищенні) вибухонебезпечних предметів, оскільки у нього відсутня належна освіта та кваліфікація, а лише приймав участь у забезпеченні проведення зазначених заходів.

Дійсно, згідно п. 11 ст. 6 Закону № 3551, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 № 426-VIII (далі - Закон № 426), передбачено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Зміст вищенаведеної норми був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення та є чинним на час розгляду справи. Разом з цим, суд приходить до висновку, що наведена норма п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладена в редакції Закону № 426, не може бути застосована до спірних правовідносин з огляду на наступні обставини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивач виконував роботи з розмінування з 2006 по 2009 роки, із заявою про встановлення статусу учасником бойових дій звернувся до відповідача 05.03.2019, тобто після відповідних змін згідно Закону № 426, однак суд вважає за можливе застосувати норми Закону № 3551 в редакції до 14.05.2015 з огляду на те, що 13.04.2012 рішенням Комісії обласного військового комісаріату Збройних Сил України позивачу було встановлено статус учасника бойових дій.

Тобто позивач набув статусу учасника бойових дій подавши заяву до ОВК до моменту набрання чинності Закону № 426.

Однак в подальшому, а саме 30.11.2018 позивача позбавлено зазначеного статусу мотивуючи це тим, що право на визнання позивача учасником бойових дій належить Комісії МНС України, оскільки Комісія ОВК має право надавати відповідний статус лише особам з числа, звільнених зі Збройних Сил України, а тому Комісія ОВК перевищила свої повноваження.

Тобто в період з 13.04.2012 по 30.11.2018 позивач мав статус учасника бойових дій, а тому у нього не було підстав для звернення до Комісії ДСНС для надання статусу учасника бойових дій.

В зазначений період до п. 11 ст. 6 Закону № 3551 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 № 426 внесено зміни відповідно до яких позивач втрачав можливість на набуття статусу учасника бойових дій, якщо б звертався після набрання законної сили такими змінами.

Також, згідно ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 426 передбачено, що статус учасника бойових дій зберігається за особами, яких визнано учасниками бойових дій відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України № 3551, до набрання чинності цим Законом.

Натомість, відповідно до п. 11 ст. 6 Закону № 3551 (в редакції чинній в період до набрання чинності Законом № 426) було передбачено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об`єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що Законом № 3551 (в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 426) для визнання особи учасником бойових дій не вимагалось безпосередньої участі у розмінуванні виключно у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування).

Отже, якби позивач звернувся до уповноваженого органу до набрання чинності Законом № 426 відповідач керувався б законодавством чинним на зазначений період, що могло б значно вплинути на результати розгляду заяви, однак позивач був позбавлений такої можливості з огляду на те, що йому було встановлено статус учасника бойових дій Комісією ОВК, яка відповідно до протоколу № 11 від 30.11.2018 засідання Комісії Київського обласного військового комісаріату перевищила свої повноваження надаючи такий статус позивачу.

Водночас абзацом 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» (в редакції чинній станом на 31.12.2011) передбачено: якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами,організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Суд звертає увагу, що Комісія ОВК після отримання відповідної заяви, повинна була перевірити обсяг своїх повноважень на розгляд даних документів, та у випадку встановлення відсутності таких в термін не більше п`яти днів переслати таку заяву за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення, однак цього зроблено не було чи фактично позбавлено позивача права на розгляд його заяви компетентними органами і на законний розгляд такої заяви.

Разом з тим у п. 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Разом з тим, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином утручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, Комісія ОВК надаючи позивачу статус учасника бойових дій перевищуючи при цьому межі своїх повноважень, а після скасувавши своє рішення, не врахувала пропорційність наслідків прийнятого рішення для позивача, які суттєво погіршували його становище після набрання чинності Законом № 426, а також не вжила ніяких заходів щодо зменшення негативних наслідків, які могли виникнути та виникли після прийнятого рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, а тому задля відновлення принципу пропорційності у спірних правовідносинах суд вбачає за можливе застосувати для даного спору норми Закону № 3551 до набрання чинності Законом № 426.

Згідно п. 5 Інструкції про порядок видачі посвідчень, нагрудних знаків ветеранів війни особам рядового і начальницького складу МНС України, затвердженої наказом МНС України від 31.05.2006 № 331, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2006 за № 963/12837, передбачено, зокрема, що особам, які визнані учасниками бойових дій (п. 11 ст. 6 Закону № 3551) посвідчення видаються на підставі: витягу з наказу начальників головних управлінь (управлінь) МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, аварійно-рятувальних загонів, Спеціального морського загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту про призначення до групи розмінування (тралення бойових мін) та допущення особового складу до знищення вибухонебезпечних предметів у воєнний і повоєнний час; витягу з наказу начальників головних управлінь (управлінь) МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, аварійно-рятувальних загонів, Спеціального морського загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту про виїзд у складі групи на розмінування (тралення бойових мін); акта на виконання робіт з розчистки місцевості (територіальних і нейтральних вод) від вибухонебезпечних предметів (бойових мін) у воєнний і повоєнний час.

При відсутності (з незалежних від особи рядового і начальницького складу МНС України обставин) необхідних архівних документів, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях, дозволяється брати до уваги: показання свідків (не менше двох, нотаріально завірених), які в період, що потребує підтвердження, проходили службу чи працювали разом із заявником; довідки відповідного періоду, завірені печаткою відповідної установи; грамоти, фотографії (оригінали); газетні матеріали; історичні довідки, документи та інші архівні матеріали; письмові інструкції потрібного періоду, де вказані прізвище, ім`я та по батькові заявника; партійні документи, які підтверджують службу заявника у відповідний період; інші документи, на підставі яких є можливість зробити висновок за заявою.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що у матеріалах справи містяться всі документи, необхідні для визнання особи учасником бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону № 3551.

Так, в ході розгляду справи судом були досліджені наступні документи, які містяться в матеріалах справи: довідку виконавчого комітету Фесюрівської сільської ради від 10.05.2005 № 355, якою встановлено, що позивачем проведено ідентифікацію ВНП, який в подальшому знешкоджено піротехнічною групою; листи голови Білоцерківської районної державної адміністрації Білоцерківського району Київської області від 20.07.2005 та 13.09.2006, що позивач брав активну участь у всебічному забезпеченні діяльності піротехнічних підрозділів; накази Білоцерківського РУ ГУ МНС України в Київській області від 22.10.2007 № 88, від 29.05.2006 № 29, від 02.10.2006 № 67, від 08.06.2006 № 32, від 13.06.2006 № 33, від 23.06.2006 № 15, від 04.09.2006 № 69, від 08.09.2006 № 64, від 10.2006 № 68, від 05.10.2006 № 70, від 14.12.2006 № 88, від 13.02.2007 № 7, від 15.08.2007 № 73, від 04.04.2008 № 27, від 11.12.2008 № 103, від 12.12.2008 № 108, від 15.12.2008 № 109, де зазначено, що позивач неодноразово направлявся на місце виявлення ВНП для визначення типу, калібру, кількості ВНП; Акти на виконання робіт з очищення місцевості складеними ти та підписаними членами піротехнічної групи від 31.05.2006 № 91, від 04.10.2006 № 197, від 09.06.2006 № 106, від 14.06.2006 № 110, від 26.04.2006 № 114, від 07.09.2006 № 172, 11.09.2006 № 173, від 04.10.2006 № 198, від 06.10.2006 № 202, від 05.12.2006 № 240, від 13.02.2007 № 25, від 16.08.2007 № 168, від 04.04.2008 № 41, від 12.12.2008 № 273, від 19.12.2008 № 276, від 04.03.2009 № 6, від 23.06.2009 № 126 у яких передбачається, що позивач брав участь у роботах по виявленню та знешкодженню ВНП, як представник Білоцерківського РУ ГУ МНС України в Київській області; розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 12.12.2007 № 757 позивача відзначено подякою РДА за високі досягнення у справі ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій при проведенні робіт з розмінування території урочища «Товста».

Крім того згідно із наказом № 520 від 22.10.2010 позивачу здійснено нарахування за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя, а саме за організацію та проведення робіт із знешкодження ВНП.

Допитані в судових засіданнях свідки також підтвердили, що функціональними обов`язками позивача було виявлення та ідентифікація ВНП, а також позивач брав участь у їх знешкодженні.

З огляду на досліджені судом докази та норми матеріального права, суд приходить до висновку, що позивач в період 2005 по 2009 роки, виконуючи накази командування органів МНС України, приймав безпосередню участь у заходах по знищенню вибухонебезпечних предметів, що повністю відповідає умовам, визначеним п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції чинній в період спірних правовідносин) щодо визнання учасниками бойових дій осіб, які були залучені командуванням військових частин до розмінування полів і об`єктів народного господарства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій при прийнятті рішення про відмову у визнанні учасником бойових дій позивачу діяла необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, а тому дії відповідача слід визнати протиправними.

Щодо вимог заявлених позивачем, а саме про зобов"язання Державної служби України з надзвичайних ситуацій в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасників бойових дій повторно розглянути питання щодо надання статусу Ветеран війни - учасник бойових дій та зобов"язання Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій призначити статус Ветеран війни - учасник бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту"суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій є структурним підрозділом у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, а тому вимога повинна бути заявлена лише до Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Крім того зазначені вимоги є різними за своєю суттю способами захисту порушеного права, а для відновлення порушеного права необхідно застосувати лише один, а отже враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд приходить до висновку про зобов`язання відповідача надати позивачу статус Ветеран війни - учасник бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту».

Щодо твердження відповідача, що зобов`язання надати позивачу статус учасника бойових дій є втручанням в дискреційні повноваження органу суд зазначає наступне.

Зобов`язавши суб`єкт владних повноважень лише повторно розглянути питання надання позивачу статусу учасника бойових дій, суд належним чином не захистить його порушене право, оскільки при повторному розгляді Комісія може знову відмовити у визначенні позивачу статусу учасника бойових дій. При цьому, для повторного розгляду питання відсутня необхідність, оскільки в судовому засіданні встановлені всі обставини справи. За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Задовольняючи адміністративний позов позивача в повному обсязі суд зазначає, що у даному випадку це не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат визначений ст. 139 КАС України.

Під час звернення до суду з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2305,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 43 від. 18.06.2019.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01.01.2019 - 1921 грн.

Враховуючи, що позивачем у даному позові заявлено 2 позовні вимоги немайнового характеру, то необхідний для сплати судовий збір становить 1 536,80 грн, відтак суд вважає за необхідне повернути надміру сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн (2 305,20 - 1 536,80 = 768,40) позивачеві.

При цьому суд зазначає, що судовий збір, сплачений позивачем, слід стягнути відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, а саме Державної служби України з надзвичайних ситуацій пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з надзвичайних ситуацій сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 5 рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій у Державіній службі України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 38516849), оформлене протоколом від 24.04.2019 № 1 в частині відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у наданні статусу Ветеран війни - учасник бойових дій.

Зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 38516849) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) статус Ветеран війни - учасник бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 38516849) сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надміру сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.