Рішення № 92778947, 10.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 р. Справа№200/8968/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного првадення адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області

про: стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10062,80 грн., стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10062,80 грн., стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 27.03.2018 року по 01.07.2020 року він перебував у трудових відносинах з Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області. Позивач вказує на те, що 01.07.2020 року він відпрацював останній день та був звільнений за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно наказу № 36-к/к від 25.06.2020 року., яким була передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 13 календарних днів. Позивач зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. Позивач звертає увагу на те, що в день звільнення 01.07.2020 року відповідач не провів з ним остаточного розрахунку, а провів виплату належних йому при звільненні виплат проведено лише 31.07.2020 року. Позивач посилається на те, що згідно розрахункових листів відповідача за травень 2020 року та червень 2020 року заробітна плата за 17 фактично відпрацьованих днів за цей період склала 7775,85 грн., отже середньоденна заробітна плата позивача складає 457,40 грн. Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту розрахунку з позивачем пройшло 22 робочих дні, позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10062,80 грн. Крім того, позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, у зв`язку з чим просив суд стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 10000 грн. З огляду на вищевикладене позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що позивач з 27.03.2018 року обіймав посаду головного спеціаліста з інформаційних технологій Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області. Наказом керівника апарату Костянтинівського міськорайонного суду Донецької області від 25.06.2020 року № 36-к/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено займаної посади 01.07.2020 року за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Зважаючи на особливості організації фінансового забезпечення місцевих загальних судів, заробітну плату та інші виплати з огляду на діюче законодавство здійснює саме територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області. Отже для проведення визначених у наказі нарахувань копію такого наказу голови або керівника апарату відповідного суду необхідного скерувати до управління. Відповідач зазначає, що копія наказу від 25.06.2020 року № 36-к/к, оформлена належним чином, з невстановлених причин надійшла до ТУ ДСА України в Донецькій області лише 15.07.2020 року, тобто вже після фактичного припинення трудових відносин між Костянтинівським міськрайонним судом та позивачем. Після отримання зазначеного наказу управлінням було проведено відповідні нарахування та як вбачається з розрахункового листа за липень 2020 року, проведено виплату заробітної плати за 1 робочий день у липні та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 13 календарних днів у повному обсязі. Інші позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними, не обґрунтованими жодними доказами і задоволенню не підлягають.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року судом витребувані додаткові докази у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 10-11).

ОСОБА_1 у період з 27.03.2018 року по 01.07.2020 року працював на різних посадах у Костянтинівському міськрайонному суді Донецької області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 (а.с. 6).

10.06.2020 року позивач звернувся до керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із заявою про звільнення з займаної посади з 11.06.2020 року за згодою сторін у зв`язку з неможливістю належного виконання обов`язків за станом здоров`я (а.с. 13).

Наказом Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2020 року № 36-к/к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено головного спеціаліста з інформаційних технологій Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 із займаної посади 01 липня 2020 року за угодою сторін. Пунктом 2 вказаного наказу ОСОБА_1 визначено виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 27.03.2019 року по 26.03.2020 року тривалістю 6 календарних днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 27.03.2020 року по 01.07.2020 року тривалістю 7 календарних днів, а всього 13 календарних днів (а.с. 25).

Згідно розрахункового листка за липень 2020 року встановлено, що позивачу нараховано до виплати заробітну плату 1 календарний день та компенсацію за 13 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки в розмірі 7258,50 грн., на банкомат - 4684,09 грн. (а.с. 36).

Відповідно до виписки по рахунку щодо надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в Акціонерному товаристві «Альфа - Банк» встановлено, що заробітна плата за липень 2020 року в сумі 4684,09 грн. зарахована на рахунок 31.07.2020 року (а.с. 51).

Судом встановлено, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області сформовано платіжне доручення № 185 від 30 липня 2020 року про виплату заробітної плати за липень 2020 року згідно списків: дата виплати 31.07.2020 року. Згідно штампу Управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області оплату проведено 31 липня 2020 року (а.с. 59).

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 94 КЗпП України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату працю» основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Приписами статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений із займаної посади 01 липня 2020 року, однак остаточний розрахунок належних виплат позивачу здійснений 31 липня 2020 року.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду жодного доказу, які свідчать про те, що остаточний розрахунок був проведений не з вини відповідача.

Посилання відповідача на те, що наказ про звільнення позивача був отриманий лише 15 липня 2020 року не є належним доказом в розумінні статті 117 КЗпП України. Окрім цього, суд вказує на те, що позивач не може нести відповідальність за несвоєчасне повідомлення Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про звільнення його із займаної посади.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України, обрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивача було звільнено із займаної посади 01.07.2020 року, таким чином останніми 2 календарними місяцями, які передували звільненню є травень 2020 року та червень 2020 року.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 встановлено, що сума доходу в травні 2020 року склала 33956,25 грн., в грудня 11553,40 грн., згідно розрахункових листків ОСОБА_1 за травень 2020 р. нараховано - 33956,25 грн. (з яких заробітна плата за травень 2020 року - 1531,05 грн. (оклад, ранг, вислуга років), л/лист ф 8 днів - 4323,36 грн., л/лист ф 30 днів - 16212,60 грн.,л/лист ф 22 дні - 11889,24 грн.), червень 2020 р. - 11553,40 грн. (з яких заробітна плата за червень 2020 р. - 6244,80 грн. (оклад, премія місячна, ранг, персональна надбавка, вислуга років), відпустка 10 днів - 5308,60 грн.), зазначене не заперечується сторонами. Таким чином для обчислення середньої заробітної плати, суд вважає необхідно врахувати заробіток позивача за травень 2020 року в розмірі 1531,05 грн. за 5 відпрацьованих днів, та червень 2020 р. - 6244,80 грн. за 12 відпрацьованих днів.

Так, згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 09.11.2020 року № 780 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає: 1531,05 грн. (травень 2020 року) + 6244,80 грн. (червень 2020 року) : 17 робочий день за два місяці (5 робочих днів у травні 2020 року та 12 робочих днів у червні 2020 року) = 457,40 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів в період з 02 липня 2020 року по день фактичного здійснення розрахунку при звільненні - 31 липня 2020 року, становить 22 дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2020 року по 31 липня 2020 року, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 457,40 грн. (середньоденна заробітна плата) * 22 дні = 10062,80 грн.

З огляду на вищевикладене суд приходить висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2020 року по 31 липня 2020 року в сумі 10062,80 грн. з відрахуванням з даної суми податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стосовно вимоги позивача стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен враховувати конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної та майнової шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано жодних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача в розмірі 10000 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10062,80 грн.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10062,80 грн., стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796, місце знаходження: вул. Добровольського, буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10062 (десять тисяч шістдесят дві) гривні 80 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 10 листопада 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська