Постанова № 92772202, 06.11.2020, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/9243/20

Провадження №3/428/2262/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Бойко Н.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Сєвєродонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності ч. 2 ст. 173-2 КУпАП:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 12.03.2020, 4439, РНОКПП не надано, працюючого: ПАТ «Азот», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2020 року о 18-00 годині та 26 жовтня 2020 року о 10-56 годині ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_2 психологічний тиск у вигляді нецензурної лайки та погроз фізичною розправою, чим завдав психічної шкоди та вчинив психологічне насильство в сім`ї.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень не визнав, пояснивши, що на конфлікт його провокує матір.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи, дослідивши докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що українське правительство визнало кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП за ст. 173-3 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ 174476 від 02.10.2020 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП складений ДОП Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області лейтенантом поліції Карпушкіним О.І.; протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ 174584 від 26.10.2020 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП складений ДОП Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області старшим лейтенантом поліції Гиренком Є.О. Дані особи за своїми посадами та функціональними обов`язками повноважні складати протоколи про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку про складення протоколу уповноваженою на те посадовою особою Національної поліції.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Частиною 2 статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за дії, передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що:

- домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого; невиконанні термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений; неповідомленні уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення термінового заборонного припису.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, 02 жовтня 2020 року о 18-00 годині та 26 жовтня 2020 року о 10-56 годині ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_2 психологічний тиск у вигляді нецензурної лайки та погроз фізичною розправою, чим завдав психічної шкоди та вчинив психологічне насильство в сім`ї.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.

Отже, в судовому засіданні встановлені ознаки вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки наявні всі ознаки складу правопорушення та відповідність диспозиції статті до якої притягується особа.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, знайшла своє повне підтвердження у суді, підтверджується протоколами про адміністративні правопорушення серії ВАБ 174476 від 02.10.2020 та серії ВАБ 174584 від 26.10.2020 року, заявами ОСОБА_2 , згідно яких остання просить притягнути до адміністративної відповідальності її сина - ОСОБА_1 , її письмовими поясненнями, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , копією постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 серпня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, рапортами щодо обставин, викладених в протоколах.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд визнає належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за ознаками ч. 2 ст. 173-2 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки він повторно протягом року вчинив насильство у сім`ї, а саме: дії психологічного характеру, тобто насильство, пов`язане з діями одного члена родини на психіку іншого члену родини, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої.

Виходячи зі змісту протоколів та доданих до них письмових доказів, суд приходить до висновку, що зміст правопорушення відповідає ознакам адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, так як саме дана норма передбачає, крім іншого, відповідальність за повторне протягом року вчинення насильства у сім`ї, а саме: дії психологічного характеру, тобто насильство, пов`язане з діями одного члена родини на психіку іншого члену родини, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої.

В судовому засіданні ОСОБА_1 не було надано доказів щодо своєї невинуватості у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки додані до протоколів матеріали не викликають у суду сумнівів.

З огляду на вищевказане позицію особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 суд розцінює як спробу ухилитися від адміністративної відповідальності і ставиться до неї критично.

Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП знайшла своє повне підтвердження в суді, і його дії органом поліції кваліфіковані правильно, оскільки він, повторно протягом року вчинивши дії психологічного характеру, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

При призначенні стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність: ОСОБА_3 працює, інвалідом не являється, згідно адміністративного протоколу раніше притягувався до адміністративної відповідальності.

Обставин, що згідно зі ст.ст. 34, 35 КУпАП, пом`якшують чи обтяжують відповідальність, судом не встановлено.

На підставі вищевказаного, з урахуванням особи ОСОБА_1 , майнового стану, ступеню вини, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують його відповідальність, а також характеру вчиненого ним правопорушення, суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити стягнення у виді штрафу в дохід держави, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Також з ОСОБА_1 підлягає стягненню на корить держави судовий збір відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 420 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 9, 33-36, 40-1, 173-2, ст.ст. 221, 276, 277, 283, 284 КУпАП та ст. 4 Закону України «Про судовий збір»,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та призначити стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 (триста сорок) грн. 00 коп. (Отримувач коштів- УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: Казначейство України(ЕАП), рахунок отримувача: UА118999980313090106000026007; код класифікації доходів бюджету: 21081100).

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106 (суд.збір) у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 (сорок) коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у випадку несплати накладеного на нього штрафу у передбачений законом строк, до нього можуть бути застосовано подвійне стягнення штрафу в порядку ст. 308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Суддя Н. В. Бойко