Рішення № 92770458, 09.11.2020, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2020 року м. ТернопільСправа № 921/566/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за участі секретаря судового засідання Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Реконбуд”, 5-й мікрорайон, буд. 13, офіс 2, м. Нововолинськ, Волинська обл., 45403

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія “Вся Україна”, вул. Шевченка, 127, с. Вовчківці, Зборівський район, Тернопільська область, 47224

про стягнення 4 761,42 грн

За участі представників:

позивача: не прибув

відповідача: не прибув

В порядку ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи:

18.08.2020 (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю “Реконбуд”, надалі – позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія “Вся Україна”, надалі – відповідач, про стягнення 4 761 грн 42 коп., з яких: 2 303 грн 15 коп. - 3% річних та 2 458 грн 27 коп. - інфляційних втрат. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 840 грн та понесені ним витрат на сплату судового збору в розмірі 2 102 грн.

Підставою позову визначено несвоєчасне виконання відповідачем умов договору поставки та договору надання послуг, укладених у спрощений спосіб, шляхом підписання видаткових накладних та актів виконаних робіт та ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

В підтвердження позовних вимог до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії: акту надання послуг №159 від 02.11.2018, видаткових накладних №161 від 02.11.2018, №169 від 16.11.2018, платіжного доручення №517 від 21.12.2018 на суму 25 000 грн, рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі №921/562/19, платіжного доручення №307 від 12.08.2020 на суму 98 216,44 грн тощо.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 25.08.2020, головуючим суддею для розгляду справи №921/566/20 визначено суддю Гирилу І.М.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 31.08.2020 вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №921/566/20, постановлено: розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання у справі № 921/566/20 призначено на 09:30 год. 23.09.2020; запропоновано сторонам у справі надати суду визначені ст. ст. 251, 169 ГПК України заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).

Окрім того, 22.09.2020 в ході підготовки справи до судового розгляду, зважаючи на те, що ухвала суду від 31.08.2020, надіслана на юридичну адресу ТзОВ "Будівельна компанія "Вся Україна", була повернута підприємством зв`язку на адресу господарського суду із відміткою пошти: "за заявою відправника/адресата", відповідачу було надано телефонограму, якою останнього повідомлено про наявність в провадженні суду справи №921/566/20 та призначене у ній судове засідання на 09:30 год. 23.09.2020 (в матеріалах справи).

Ухвалою суду від 23.09.2020 розгляд справи по суті було відкладено на 12:00 год. 12.10.2020 з визначених у ній підстав; повторно запропоновано сторонам у справі надати/надіслати суду визначені ст. ст. 251, 169 ГПК України заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12.10.2020 розгляд справи по суті було відкладено на 12:30 год. 26.10.2020 з визначених у ній підстав.

Однак, з огляду на тимчасову непрацездатність судді Гирили І.М., розгляд справи 26.10.2020 не відбувся.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.10.2020 продовжено строк розгляду справи №921/566/20 по суті на десять днів, застосувавши ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; судове засідання у справі № 921/566/20 призначено на 12:00 год. 09.11.2020.

В судове засідання 09.11.2020 повноважний представник позивача не прибув, причин неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Поряд із цим 06.10.2020 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 01.10.2020 (вх. №6966) про розгляд справи без його участі.

Відповідач явки свого уповноваженого представника в судове засідання 09.11.2020 не забезпечив, причин неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Слід зазначити, що усі процесуальній документи у даній справі (ухвала про відкриття провадження у справі від 31.08.2020, ухвали про відкладення розгляду справи від 23.09.2020, 12.10.2020 та від 28.10.2020) були надіслані судом 31.08.2020, 24.09.2020, 13.10.2020 та, відповідно, 28.10.2020 на юридичну адресу відповідача - ТзОВ "Вся Україна" (витяг - в матеріалах справи), яка вказана і позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Шевченка, 127, с. Вовчківці, Зборівський район, Тернопільська область, 47224. Поряд із цим ухвала суду від 31.08.2020 була повернута підприємством зв`язку на адресу господарського суду із відміткою пошти: "за заявою відправника/адресата", ухвали суду від 23.09.2020 та 12.10.2020 були повернуті на адресу господарського суду із відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання". Станом на день проведення даного судового засідання відомості про отримання відповідачем ухвал суду від 28.10.2020 у суду відсутні. Окрім того, 22.09.2020, в ході підготовки справи до судового розгляду, відповідачу було надано телефонограму, якою останнього повідомлено про наявність в провадженні суду справи №921/566/20 та призначене у ній судове засідання на 09:30 год. 23.09.2020 (в матеріалах справи).

Однак правом на подання відзиву відповідач не скористався в судове засідання не прибув та заперечення на позов не подав.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з`явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ст. 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приписами ст. 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (ч. 8 ст. 252 ГПК України).

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Враховуючи наведене вище, суд дійшов до висновку, що: відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) зобов`язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реконбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Вся Україна" були укладені договір поставки та договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних та акту виконаних робіт.

На виконання досягнутих домовленостей 02.11.2018 року ТзОВ БК "Вся Україна" отримало від ТзОВ “Реконбуд” товарно-матеріальні цінності на загальну суму 77 498,86 грн, а саме: щебінь базальтовий 5*20 (110,7 м.куб.). Факт придбання товару підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 161 від 02.11.2018.

Також, 02.11.2018 ТзОВ "Реконбуд" було надано ТзОВ БК "Вся Україна" послуги, а саме: послуги трактора (47,2 год.) та послуги навантажувача JCB 1 CX (19,7 год.) на загальну суму 25 266,00 грн. Факт надання послуг підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією акту надання послуг №159 від 02.11.2018.

Крім того, 16.11.2018 ТзОВ БК "Вся Україна" отримало від ТзОВ "Реконбуд" товарно-матеріальні цінності на загальну суму 3 366,00 грн, а саме: щебінь (8,5 тон). Факт придбання товару підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 169 від 16.11.2018.

21.12.2018 відповідачем було здійснено частково оплату за отриманий товар (щебінь) в сумі 25 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 517 від 21.12.2018 (в матеріалах справи).

Таким чином, станом на 30.08.2019 у ТОВ Будівельна компанія "Вся Україна" за отриманий 02.11.2018 та 16.11.2018 товар та надані 02.11.2018 послуги утворилась заборгованість перед ТзОВ "Реконбуд" в загальній сумі 81 130,86 грн.

Факт укладення між сторонами у даній справі договору поставки та договору надання послуг у спрощеній формі, неналежного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті вартості поставленого товару та отриманих послуг, наявності станом на 30.08.2019 заборгованості в загальній сумі 81 130,86 грн встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі №921/562/19.

Так, зазначеним судовим рішенням позовні ТзОВ "Реконбуд" задоволено частково; стягнуто з ТзОВ БК "Вся Україна" 81 130 грн 86 коп. боргу, 2 085 грн 24 коп. 3% річних, 4 517 грн 84 коп. інфляційних витрат, 1 843 грн 87 коп. в повернення сплаченого судового збору та вартість витрат на правову допомогу у розмірі 8 638 грн 63 коп. В задоволенні позову в частині стягнення 3 666,95 грн інфляційних нарахувань та 3,80 грн 3% річних – відмовлено. Зі змісту судового рішення вбачається, що заявлені позивачем та стягнуті судом суми 3% річних та інфляції розраховано за період з 05.11.2018 по 30.08.2019.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі №921/562/19 залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020, отже набрало законної сили.

04.08.2020, на виконання вказаного судового рішення, Господарським судом Тернопільської області видано відповідні накази.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що стягнуті рішенням (на виконання якого видано наказ №921/562/19) Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 у справі №921/562/19 суми в загальному розмірі 98 216,44 грн сплачено відповідачем 12.08.2020, згідно з платіжним дорученням №307 (в матеріалах справи).

Предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача передбачених ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в сумі 2 458,27 грн, які, згідно з наведеним у позовній заяві розрахунком інфляційних збитків нараховані за період з вересня місяця 2019 року по квітень місяць 2020 року та 3% річних в сумі 2 303,15 грн, які нараховані за період з 01.09.2019 по 11.08.2020.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України .

Ч. 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначено також у ст. 202 ГК України, за змістом якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, сум.

Відповідно до статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом (ст. 625 ЦК України).

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.02.2020 по справі № 912/1120/16.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п. 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених статтею 625 цього Кодексу сум за час прострочення.

Отже, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов`язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов`язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов`язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. В такому разі захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу. Аналогічно підлягають нарахуванню і 3% річних.

Таким чином, оскільки зазначені вище грошові зобов`язання ТзОВ БК "Вся Україна" по оплаті вартості отриманого 02.11.2018 та 16.11.2018 товару та наданих позивачем 02.11.2018 послуг на загальну суму 81 130,86 грн відповідачем виконано лише 12.08.2020, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2020, у справі №921/562/19 з ТзОВ БК "Вся Україна" за прострочку виконання вказаних зобов`язань стягнуто інфляційні втрати та 3% річних по 30.08.2019, суд прийшов до висновку, що відповідно до статті 625 ЦК України у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 01.09.2019 по 11.08.2019.

Ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач в судове засідання не прибув, не заперечив належними та допустимими доказами доводів позивача, як і не надав суду доказів добровільної сплати заявлених позивачем до стягнення сум.

Перевіривши за допомогою програми "ЛІГА:ЗАКОН" надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає правомірним нарахування відповідачу 2 303 грн 15 коп 3% річних та 2 293 грн 63 коп інфляційних збитків, а, відповідно, позов в даній частині є таким, що підлягає до задоволення, як обґрунтований, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем.

В частині стягнення 164,64 грн інфляційних нарахувань в позові відмовляється, як надмірно заявлених (проведений судом перерахунок – в матеріалах справи).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За змістом ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно з ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У позовній заяві наведено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, зокрема, зазначено, що позивач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 3 840 грн.

З матеріалів справи вбачається, що з метою захисту прав та отримання професійної правничої допомоги в даній справі 13.08.2020 між ТОВ "Реконбуд" та адвокатом Микуликом В.М., що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1331 від 04.11.2017, укладено Договір №13-08/20-г про надання правничої допомоги.

Згідно з п. 1.1. вказаного договору адвокат приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правничої допомоги в обсязі та на умовах передбаченим даним Договором в господарській справі за позовом ТОВ "Реконбуд" до ТОВ БК "Вся Україна" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар за дії адвоката по наданню правничої допомоги і фактичні витрати, понесені ним у зв`язку з виконанням цього Договору.

На виконання п. 5.1. вказаного вище Договору адвокатом та позивачем складено акт виконаних робіт (наданих послуг) від 17.08.2020, в якому визначено перелік наданих послуг, дату та їх вартість, зокрема: 13.08.2020, 17.08.2020 - попередня консультація, з`ясування фактичних обставин справи у клієнта, третіх осіб (1 год. - 640 грн); 13.08.2020-17.08.2020 збір документів, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (2 год. – 1 280 грн); 17.08.2020 - аналіз судової практики в аналогічних спорах (1 год. - 640 грн); 17.08.2020-підготовка процесуальних документів (позовна заява з додатками), надсилання документів, подання до суду (2 год. – 3 200 грн).

На підтвердження понесених позивачем витрат на надання правничої допомоги до позовної заяви адвокатом Микуликом В.М. долучено: копію квитанції до прибуткового касового ордера №3 ко від 17.08.2020 на суму 3840 грн, у полі якої підставою вказано: “Договір №13-08/20-г від 13.08.2020”, платником - ТОВ “Реконбуд”.

Дослідивши вказані документи, суд визнає обґрунтованою та підтвердженою належними та допустимими доказами суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3 840, 00 грн, надану позивачу адвокатом Микуликом В.М.

При цьому судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 у справі №923/567/17.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги через їх неспівмірність.

П. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом позов задоволено частково, на відповідача покладаються витрати на правничу допомогу у розмірі 3 707 грн 22 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору в загальному 2 029 грн 32 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12-14, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 232-233, 236-238, 240, 241, 248, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія “Вся Україна”, вул. Шевченка, 127, с. Вовчківці, Зборівський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 40660354 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Реконбуд”, 5-й мікрорайон, буд. 13, офіс 2, м. Нововолинськ, Волинська область, ідентифікаційний код 35826032, 2 303 грн 15 коп. – 3 % річних, 2 293 грн 63 коп. – інфляційних втрат, 2 029 грн 32 коп. - в повернення сплаченого позивачем судового збору та 3 707 грн 22 коп. витрат за надання правової (правничої) допомоги адвоката.

3. В решті позову - відмовити.

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Повне судове рішення складено 11.11.2020

Суддя І.М. Гирила