Рішення № 92770000, 12.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р. Справа № 911/1563/19

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Мізан»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛБ»

про стягнення 10272,81 євро

за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Приватне підприємство «Фірма «Мізан» (далі – позивач, ПП «Фірма «Мізан») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛБ» (далі – відповідач, ТОВ «АЛБ») про стягнення 9986,27 євро пені та 286,54 євро 3% річних, що загалом складає 10272,81 євро.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов контракту від 11.10.2016 № 7-07-EXP-K (далі – Контракт) в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, заборгованість за яким встановлена постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 911/4/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 02.12.2019.

Оскільки ТОВ «АЛБ» є іноземним суб`єктом господарювання та нерезидентом, який не має свого представництва на території України та місцезнаходженням якого є Латвійська республіка, про місце, дату та час судового засідання відповідача вирішено повідомити в порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (далі – Конвенція), з огляду на що суд вирішив звернутись з відповідним судовим дорученням про надання правової допомоги до Міністерства юстиції Латвійської республіки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2019 зупинено провадження у справі до надходження відповіді від Міністерства юстиції Латвійської республіки на судове доручення про надання правової допомоги.

Враховуючи призначення судом підготовчого засідання на 02.12.2019 та необхідність з`ясування питання щодо виконання судового доручення, 02.12.2019 Господарським судом Київської області постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, ухвалою суду від 02.12.2019 підготовче засідання відкладено на 04.05.2020 та вирішено звернутись із судовим дорученням про надання правової допомоги до Міністерства юстиції Республіки Молдова через Міністерство юстиції України з метою вручення даної ухвали відповідачу.

Провадження у справі зупинено ухвалою суду від 02.12.2019 до надходження відповіді від Міністерства юстиції Латвійської республіки на судове доручення про надання правової допомоги.

Враховуючи призначення судом підготовчого засідання на 04.05.2020 та необхідність з`ясування питання щодо виконання судового доручення, 04.05.2020 Господарським судом Київської області постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 04.05.2020 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.10.2020.

Водночас у підготовчому засіданні судом встановлено, що Радою присяжних судових виконавців Латвії матеріали судового доручення про надання правової допомоги повернуто без виконання

Відповідно до п. а ст. 10 Конвенції якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.

З відомостей, які містяться на офіційному сайті Гаазької конвенції з міжнародного права (https://www.hcch.net/en/states/authorities/details3/?aid=264), слідує, що Латвійська Республіка не заперечує проти вручення юридичних документів через поштові канали безпосередньо адресату на території Латвії (п. «а» ст. 10 Конвенції), якщо документ, який вручається складений на латвійській мові або до нього доданий переклад на латвійську мову, а документи надіслані з повідомленням.

Судом, в порядку пункту а) ст. 10 Конвенції, направлено вказану ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 04.05.2020 і копію позовної заяви з перекладом на латвійську мову безпосередньо на поштову адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням.

В судове засідання 12.10.2020 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін до суду не надійшло.

При цьому судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією,

і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Приймаючи до уваги, що судом вчинено всі передбачені процесуальні дії для належного повідомлення ТОВ «АЛБ» про розгляд даної справи, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для ухвалення рішення у даній справі.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПП «Фірма «Мізан» (продавець) та ТОВ «АЛБ» (Латвія) (покупець) 11.10.2016 укладено контракт № 7-07-ЕХР-К (далі – контракт), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця або вказаному ним вантажоодержувачу, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити меблі (далі по тексту товар) на умовах FСА, м. Біла Церква, Україна (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року) в асортименті, кількості, строки і за цінами відповідно до специфікацій на кожну окрему поставку, які додаються до цього контракту та являються його невід`ємною частиною.

У зв`язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ «АЛБ» взятого на себе грошового зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару за вказаним контрактом, ПП «Фірма «Мізан» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ «АЛБ» про стягнення 3662,00 євро заборгованості за поставлений на виконання умов контракту від 11.10.2016 № 7-07-EXP-K товар та 472,40 євро пені, нарахованої за період з 11.11.2016 по 23.12.2016.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/4/17 у задоволенні вказаних вище позовних вимог ПП «Фірма «Мізан» до ТОВ «АЛБ» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.07.2018, рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/4/17 скасовано, зокрема, в частині відмови в задоволенні позовних вимог за первісним позовом. Прийнято в цій частині нове рішення, яким первісний позов задоволено, а саме: стягнуто з ТОВ «АЛБ» на користь ПП «Фірма «Мізан» заборгованість за поставлений товар в сумі 3662,00 євро, що станом на дату подання позовної заяви еквівалентно 100533,30 грн; пеню в сумі 472,40 євро, що станом на дату подання позовної заяви еквівалентно 12968,85 грн; судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1702,53 грн.

Звертаючись з позовом до суду, ПП «Фірма «Мізан» стверджує про те, що заборгованість ТОВ «АЛБ» перед ПП «Фірма «Мізан» до цього часу так і не погашена, що змусило позивача звернутись до суду з даною позовною заявою.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 9986,27 євро пені, а також 3% річних в сумі 286,54 євро, нарахованих на суму простроченої заборгованості в розмірі 3662,00 євро.

Матеріали справи свідчать про те, що спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання умов контракту № 7-07-ЕХР-К від 11.10.2016, укладеного між суб`єктами господарської діяльності двох різних держав – України та Латвії.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Пунктами 8.2., 8.3. контракту сторони обумовили, що у випадку неможливості вирішення розбіжностей шляхом переговорів, спір за цим контрактом або у зв`язку з ним, підлягає вирішенню у Господарському суді Київської області. Правом, яке регулює цей договір, – є матеріальне право України.

Частиною 1 ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» врегульовано, що право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює, зокрема: тлумачення договору; права та обов`язки сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного виконання договору.

Отже до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у зв`язку з неналежним виконанням контракту, мають застосовуватись норми матеріального права України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судовими рішеннями у справі № 911/4/17, які набрали законної сили, встановлено, що ТОВ «АЛБ» належним чином не виконало свого зобов`язання за контрактом щодо оплати поставленого товару в повному обсязі, у зв`язку з чим з ТОВ «АЛБ» на користь ПП «Фірма «Мізан» стягнуто 3662,00 євро заборгованості за поставлений товар, а також 472,40 євро пені, нарахованої за період з 11.11.2016 по 23.12.2016.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином відповідні факти, встановлені вказаним судовим рішенням, не потребують доведення у даній справі.

Водночас чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

У матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем на користь позивача 3662,00 євро заборгованості за поставлений на виконання умов контракту № 7-07-ЕХР-К від 11.10.2016 товар, що стало підставою для нарахування позивачем 9986,27 євро пені за період прострочення з 24.12.2016 (дата наступна за кінцевою датою попереднього періоду розрахунку) по 20.06.2019, а також 3% річних в сумі 286,54 євро, нарахованих за період з 11.11.2016 по 20.06.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог ПП «Фірма «Мізан» про стягнення пені у розмірі 9986,27 євро, нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 3662,00 євро протягом періоду з 24.12.2016 (дата наступна за кінцевою датою попереднього періоду розрахунку) по 20.06.2019, суд доходить таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами п. 6.2. контракту передбачено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за відвантажений та неоплачений товар за кожний день прострочення, а також відшкодовує продавцю понесені в зв`язку з цим збитки, які підтверджені документально.

Слід зазначити, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Надавши оцінку умовам контракту № 7-07-ЕХР-К від 11.10.2016 та встановивши, що він не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що при нарахуванні пені в даному випадку підлягає застосуванню обмежувальний строк, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто нарахування пені не може перевищувати шести місяців з моменту настання строку для оплати.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі № 914/508/17.

З урахуванням встановленого судовими рішеннями у справі № 911/4/17 строку виконання грошового зобов`язання зі здійснення остаточного розрахунку, а також зважаючи на приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування пені, як штрафної санкції, припиняється через шість місяців, і такий строк нарахування пені не був подовжений сторонами у договорі, позивач має право здійснювати нарахування пені з 11.11.2016 по 11.05.2017.

За таких обставин правомірним у даній справі є нарахування пені протягом строку з 24.12.2016 (дата наступна за кінцевою датою попереднього періоду розрахунку) по 11.05.2017.

Водночас визначений позивачем період нарахування пені з 12.05.2017 по 20.06.2019 знаходиться поза межами періоду, протягом якого за визначенням суду нарахування пені є правомірним.

За розрахунком суду пеня, нарахована за період з 24.12.2016 по 11.05.2017, становить 1527,05 євро, яка підлягає до стягнення з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 286,54 євро, нарахованих за період з 11.11.2016 по 20.06.2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, протягом якого мало місце прострочення виконання відповідачем зобов`язання зі сплати 3662,00 євро заборгованості, та встановлено, що відповідний розрахунок виконано арифметично правильно, у зв`язку з чим заявлені до стягнення 286,54 євро 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 1527,05 євро пені та 286,54 євро 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛБ» (LV-4101, Латвія, Цесіський район, м. Цесіс, вул. Ленчу, 19с; код LV-44102015357) на користь Приватного підприємства «Фірма «Мізан» (09052, Київська обл., Сквирський р-н, с. Антонів, вул. Перемоги, буд. 17; код ЄДРПОУ 31100856): 1527 (одну тисячу п`ятсот двадцять сім) євро 05 євроцентів пені, 286 (двісті вісімдесят шість) євро 54 євроцента 3% річних та 802 (вісімсот дві) грн 86 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.11.2020.

Суддя О.В. Щоткін