Рішення № 92769760, 05.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2020Справа № 910/8749/20

За позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Львівської обласної ради

про скасування свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники:

від прокуратури: Шевченко О.В. за посвідченням

від позивача: Піскун А.І. на підставі довіреності № 2901/вих.-37 від 20.01.2020

від відповідача: Гаталяк С.В. на підставі довіреності № 01-вих-10 від 14.01.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Львівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - відповідач) про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 було визнане недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020, то свідоцтва про право власності, видані відповідачем на спірні об`єкти нерухомого майна на підставі вказаного рішення, мають бути визнані в судовому порядку недійсними, а також підлягають скасуванню державна реєстрація права власності за Львівської обласною радою на спірні об`єкти нерухомого майна та відповідні записи про право власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради залишено без руху, встановлено спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

30.06.2020 через відділ діловодства суду від Прокуратури Львівської області надійшли пояснення, в якості додатку до яких додано оригінал платіжного доручення про сплату судового збору.

14.07.2020 через відділ діловодства суду від Прокуратури Львівської області надійшли пояснення на виконання ухвали суду від 30.06.2020 про залишення позовної заяви без руху.

Судом встановлено, що Заступником прокурора Львівської області усунуто недоліки позовної заяви у спосіб та строк, встановлені ухвалою суду від 30.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8749/20, справу призначено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.08.2020 о 16:20 год.

03.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі № 910/8749/20. Клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання обґрунтоване неможливістю явки представника відповідача у зв`язку з епідеміологічною ситуацією, спричиненою поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

03.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. В обґрунтування поданого клопотання позивач посилався на те, що його представник не може прибути до Господарського суду міста Києва для участі в розгляді справи № 910/8749/20, оскільки бере участі в інших судових засіданнях. Позивач зазначив, що усі учасники справи знаходяться у м.Львів, а тому з метою забезпечення явки усіх учасників справи у судове засідання та оптимізації транспортних витрат, вважає за необхідне підготовче засідання, призначене на 03.08.2020 та інші засідання здійснювати в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання, призначене на 03.08.2020, з`явився представник прокуратури. Представники позивача та відповідача не з`явилися.

У підготовчому засіданні 03.08.2020 здійснювався розгляд клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Судом встановлено, що клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було направлено позивачем засобами поштового зв`язку 30.07.2020 та надійшло до суду 03.08.2020 в день підготовчого засідання.

За таких обставин, зазначене клопотання подане позивачем з пропущенням строку, визначеного ч. 2 ст. 197 ГПК України.

Суд зазначає, що призначення справ до розгляду в режимі відеконференції пов`язано з врегулюванням судом технічних питань, у зв`язку з чим вимогами Господарського процесуального кодексу передбачено подання таких заяв завчасно.

Суд відхилив клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що надійшло через відділ діловодства суду 03.08.2020.

У підготовчому засіданні 03.08.2020 здійснювався розгляд клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі № 910/8749/20.

Ознайомившись з клопотанням відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі № 910/8749/20, суд дійшов висновку про поважність причин неявки представника відповідача у підготовче засідання та задоволення цього клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 07.09.2020 о 16:00 год.

10.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю У відзиві відповідач також зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

10.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

13.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Наведеним клопотанням позивач просив забезпечити проведення судового засідання 07.09.2020 у режимі відеконференції.

17.08.2020 через відділ діловодства суду від прокурора надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої прокурор надав пояснення щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах органу місцевого самоврядування та щодо строку позовної давності, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ознайомившись з клопотанням позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, судом встановлено, що таке клопотання подане з додержанням приписів ч. 2 ст. 197 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 постановлено здійснювати підготовче засідання, призначене на 07.09.2020 о 16:00 год. в режимі відеоконференції та доручити Господарському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції у справі № 910/8749/20 за участю Львівської міської ради.

07.09.2020 засобами електронного зв`язку від Львівської міської ради до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Зазначеним клопотанням Львівська міська рада зазначила, що її представник перебуває на лікарняному, а тому просила відкласти розгляд справи на іншу дату.

У підготовче засідання, призначене на 07.09.2020, з`явився представник прокуратури. Представники позивача та відповідача не з`явилися.

Враховуючи неявку Львівської міської ради у підготовче засідання 07.09.2020, розгляд справи в режимі відеоконференції не відбувався.

У підготовчому засіданні 07.09.2020 суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву, заяву про застосування строків позовної давності, подані відповідачем 10.08.2020 через відділ діловодства суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 24.09.2020 о 09:30 год., призначено здійснювати підготовче засідання в режимі відеоконференції.

21.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

23.09.2020 засобами електронного зв`язку від позивача надійшло клопотання про незастосування строків позовної давності.

У підготовче засідання, призначене на 24.09.2020, з`явилися представники прокуратури, позивача та відповідача.

Розгляд справи у підготовчому засіданні 24.09.2020 здійснювався в режимі відеоконференції з Господарським судом Львівської області.

У підготовчому засіданні 24.09.2020 суд долучив до матеріалів справи заперечення відповідача на відповідь на відзив та клопотання позивача про незастосування строків позовної давності.

У підготовчому засіданні 24.09.2020 представники прокуратури, позивача та відповідача зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази.

У підготовчому засіданні, призначеному на 24.09.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 08.10.2020 о 15:30 год. та призначено здійснювати судове засідання в режимі відеоконференції.

У судове засідання, призначене на 08.10.2020, з`явилися представники прокуратури, позивача та відповідача.

Розгляд справи у судовому засіданні 08.10.2020 здійснювався в режимі відеоконференції з Господарським судом Львівської області.

У судовому засіданні 08.10.2020 судом встановлено зміну найменування Прокуратури Львівської області на Львівську обласну прокуратуру, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У судовому засіданні 08.10.2020 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 08.10.2020 судом було заслухано вступне слово представників прокуратури, позивача та відповідача.

Стислий виклад позиції учасників справи.

Даний позов заявляється прокурором в інтересах держави в особі Львівської міської ради, оскільки порушуються інтереси територіальної громади м. Львова у сфері комунальної власності, однак уповноважений орган заходів щодо усунення порушень законодавства не вживає.

Прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі з огляду на таке.

На підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішеннями Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Львівською обласною радою (відповідачем) видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС №778820 від 08.12.2009; серії САС №850301 від 12.11.2010; серії САС №503165 від 04.02.2009; серії САЕ №484147 від 17.10.2011; серії САЕ №484146 від 17.10.2011.

На підставі наведених свідоцтв про право власності на нерухоме майно, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєстровано право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою, на об`єкти нерухомого майна, вказані у свідоцтвах про право власності на нерухоме майно.

Рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020.

Судовими рішеннями у справі № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади міста Львова, відсутність волі власника на його відчуження на час прийняття рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" та прийняття такого рішення з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності.

Оскільки рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 визнано у судовому порядку недійсним, то свідоцтва про право власності, якими посвідчено право власності Львівської обласної ради на нерухоме майно, видані на підставі вказаного рішення Львівської обласної ради, на думку прокурора, підлягають визнанню недійсними, оскільки є похідними від визнаного недійсним рішення Львівської обласної ради.

Також підлягають скасуванню державна реєстрація права власності за Львівської обласною радою на об`єкти нерухомого майна з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1429513546101 (м. Львів, вул. Замарстинівська, 274); реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 32049502 (м. Львів, вул. Замарстинівська, 274); реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1117422646101 (м. Львів, вул. Личаківська, 233); реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 117476046101 (м. Львів, вул. Личаківська, 233); реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1111937246101 (м. Львів, вул. Личаківська, 233) та відповідні записи про право власності.

Щодо подання даного позову в межах позовної давності, прокурор з посиланням на приписи ст. 264 Цивільного кодексу України зазначив, що рішення апеляційної інстанції у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради (яке було підставою для видачі оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно), набрало законної сили 23.09.2019, предметом спору у справі № 910/3581/17 була лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позивач визнав факт бездіяльності Львівської міської ради щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою на спірне нерухоме майно та записів про право власності,, що зумовило звернення прокурора з даним позовом до суду. Позивач підтримав позовну заяву прокурора у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави лише у випадках порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо: 1) захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, 2) відсутній компетентний орган.

Відповідач зазначив, що Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування, що уповноважений здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади права суб`єкта комунальної власності, належним чином здійснювала захист прав територіальної громади, а саме зверталась з позовом до суду про визнання частково незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (зі змінами) (справа № 910/3581/17).

Зважаючи на наведене, відповідач вважає безпідставними твердження прокурора про бездіяльність Львівської міської ради та відсутність дій щодо поновлення прав територіальної громади.

Відповідач стверджує, що прокурор не навів обґрунтувань та не надав доказів, які б свідчили про наявність "виключного випадку" для представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме стосовно того, що Львівська міська рада, до компетенції якої віднесені повноваження із захисту інтересів територіальної громади, не здійснює (тобто усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається) або неналежним чином здійснює свої повноваження (не може сам реалізувати своє право на судовий захист), що спонукає прокурора виступити на захист держави шляхом звернення з даним позовом до господарського суду. Крім того, прокурор при зверненні з даним позовом до суду не зазначив причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку. Відтак, на думку відповідача, прокурором не дотримано вимог чинного законодавства щодо здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідач також зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Попри пропуск позовної давності, прокурор не звертався до суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду, поважні причини пропуску позовної давності для звернення до суду не наводилися.

У судовому засіданні 08.10.2020 учасники справи з дозволу суду ставили питання один одному.

У судовому засіданні 08.10.2020 судом з`ясовано обставини справи та досліджено докази, після чого суд перейшов до судових дебатів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 постановлено відкласти судове засідання у справі на 05.11.2020 о 12:30 год., здійснювати судове засідання в режимі відеоконференції.

20.10.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання, згідно якого скеровано для залучення до матеріалів справи копії документів, належним чином засвідчені Державним архівом Львівської області.

29.10.2020 через відділ діловодства суду від Заступника керівника Львівської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення щодо судових витрат та п. 7 позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 05.11.2020, з`явилися представники прокуратури, позивача та відповідача.

Розгляд справи у судовому засіданні 05.11.2020 здійснювався в режимі відеоконференції з Господарським судом Львівської області.

Суд долучив до матеріалів справи документи, подані представником відповідача через відділ діловодства суду 20.10.2020, та письмові пояснення, подані представником прокуратури через відділ діловодства суду 29.10.2020.

У судовому засіданні 05.11.2020 здійснювались судові дебати.

У судових дебатах представники прокуратури, позивача та відповідача виступили з промовами (заключним словом). Представник позивача подав виступ у судових дебатах у письмовій формі.

З дозволу суду промовці обмінялися репліками.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.11.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (відповідач) з вимогами:

- визнати недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009, тип об`єкта - Медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія", м. Львів, вул. Замарстинівська, 274 (опис об`єкта - лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (915,6 кв.м); гараж В-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1,Є1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); ворота І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1);

- визнати недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 850301 від 12.11.2010 на будівлю харчоблоку В-1 по вул. Замарстинівська, 274 у м. Львові (530,7 кв.м);

- визнати недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 503165 від 04.02.2009 на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (351,3 кв.м);

- визнати недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 484147 від 17.10.2011 на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (44,6 кв.м);

- визнати недійсним видане Львівською обласною радою свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ №484146 від 17.10.2011 на гараж по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (24,2 кв.м);

- скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429513546101 та запис про право власності №23777124;

- скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м.Львові, реєстраційний номер майна 32049502;

- скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117422646101 та запис про право власності № 18023417;

- скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117476046101 та запис про право власності № 18024366;

- скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111937246101 та запис про право власності №17925978.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 124 Конституції України регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру":

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді) встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації (п. 6 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

Прокурор обґрунтовував підстави представництва інтересів держави в суді таким чином.

Відповідно до ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження виконавчої влади.

Львівська міська рада відповідно до ст. 140, 142, 143, 145 Конституції України, ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України, згідно з ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є суб`єктом права комунальної власності.

Однак, Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна, володіючи інформацією про здійснення державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на спірні об`єкти за Львівською обласною радою, не вживала достатніх заходів на поновлення прав територіальної громади.

Про факт вибуття з комунальної власності спірного майна та порушення права територіальної громади м.Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном Прокуратура Львівської області повідомляла Львівську міську раду та зазначала про необхідність повідомлення останньою про вжиті заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення зазначеного об`єкта нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м.Львова (лист від 06.02.2020 № 05/1-42 вих-20).

Проте, незважаючи на наявність остаточного рішення у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача, про визнання незаконним та скасування рішення, яким підтверджено порушення прав територіальної громади м.Львова у спірних правовідносинах, а також направлення Прокуратурою Львівської області вказаного листа Львівській міській раді, остання не вжила жодних заходів до відновлення інтересів територіальної громади м.Львова у розумні строки.

Водночас, рішенням Львівської обласної ради № 401 від 21.03.2017 "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області" будівлю під літ. А-2, площею 351,5 кв. м, гараж (Б-1) площею 44,6 кв.м та гараж В-1 площею 24,2 кв.м по вул. Личаківська, 233 у м.Львові включено в перелік об`єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Таким чином, в процесі здійснення Львівською обласною радою реорганізації фтизіатричної служби у Львівській області вказані приміщення можуть бути відчужені в приватну власність.

Вибуття з комунальної власності спірного майна порушує право територіальної громади м. Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй; ослаблює економічні інтереси органу місцевого самоврядування з огляду на наповненість місцевого бюджету у разі відчуження чи розпорядження об`єктами комунальної власності.

Прокурор зазначив, що бездіяльність Львівської міської ради щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою на спірне нерухоме майно та записів про право власності свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів територіальної громади (великого числа громадян) у сфері захисту права комунальної власності, які у даному випадку збігаються з інтересами держави, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень та підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора з позовом до суду.

За доводами прокурора, у даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки згаданий орган місцевого самоврядування хоча і має повноваження захистити інтереси територіальної громади м. Львова у сфері комунальної власності, але не звернувся до суду з позовною заявою про захист порушених прав. Участь прокурора у цій справі, з урахуванням вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини, є законною, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великого числа громадян.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом враховано висновки Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/820/18 стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, а саме:

7.21. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

7.22. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

7.23. … інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Судом також враховано висновки про застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/28385/18, а саме:

76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина четверта статі 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Заступник керівника Львівської обласної прокуратури, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що мало наслідком підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та відкриття провадження у справі № 910/8749/20.

При цьому судом враховано, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Заступник керівника Львівської обласної прокуратури попередньо звертався до Львівської міської ради щодо вибуття з комунальної власності спірного майна та порушення права територіальної громади м.Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах спірним майном (лист від 06.02.2020 № 05/1-42 вих-20). Наразі з даним позовом про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду 16.06.2020.

Водночас, доводи відповідача про те, що Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування, що уповноважений здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади права суб`єкта комунальної власності, належним чином здійснювала захист прав територіальної громади, а саме зверталась з позовом до суду про визнання частково незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (зі змінами) (справа № 910/3581/17), суд оцінює критично, оскільки самостійний позов Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування вказаного рішення не виконує у повній мірі функції захисту права власності територіальної громади м.Львова, що вказує на неєфективність вжитих заходів.

Відтак, твердження відповідача про те, що прокурором не доведено наявність "виключного випадку" для представництва прокурором інтересів держави в суді судом відхиляється. При цьому судом враховано визнання позивачем факту бездіяльності Львівської міської ради щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою на спірне нерухоме майно та записів про право власності, що зумовило звернення прокурора з даним позовом до суду.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення ст. 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

З аналізу ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

На позивача (особу, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб) покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 118 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частиною 3 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може суди протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України також встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Статтею 327 ЦК України встановлено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України).

Згідно із ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст. 143 Конституції).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", правом комунальної власності є право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено: територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно (ч. 1); підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (ч. 2); органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5); доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку (ч. 6); право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8).

Відповідно до ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Львівська міська рада відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м. Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України, та є суб`єктом права комунальної власності.

По матеріалам справи судом встановлено, що 26.02.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", згідно з яким відповідно до пункту 30 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі уточнених даних інвентаризації нерухомого майна, враховуючи висновок постійної комісії з питань комунального майна та приватизації, вирішила оформити за Львівською обласною радою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області (пункт 6 рішення), зокрема, на Медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія": м. Львів, вул. Замарстинівська,274: Лікувальний корпус 785,2 м.кв., Адмінкорпус 88,5 м.кв., Водокачка 19,0 м.кв., Пральня 246,2 м.кв., Санпропускник 49,6 м.кв., Хлораторна 12,3 м.кв., Склад, морг 23,8 м.кв., Аптека 29,8 м.кв., Лікувальний корпус 343,8 м.кв., Водокачка 15,7 м.кв., Аптека 50,4 м.кв., Харчоблок 534,2 м.кв., Гараж 120,5 м.кв., Навіс 11,0 м.кв., Фільтр 28.4 м.кв., ГРП 0,8 м.кв., Матеріальний склад 32,5 м.кв., Овочесховище 72,0 м.кв., Погріб 10,8 м.кв., Конюшня 17,0 м.кв.

08.07.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я" № 669, яким вирішено надати згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області восьми лікувальних закладів, серед яких Львівське комунальне міське медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія" - вул. Лемківська, 24, м. Львів.

Управлінням охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Управлінням майном спільної власності Львівської міської ради складено Акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, зокрема, Львівського комунального міського медичного об`єднання "Фтизіопульмонологія" - вул. Лемківська, 24, м. Львів.

02.12.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 767 "Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради", пунктом 4 якого вирішено внести до пункту 6 рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" зміни, доповнивши його, зокрема, підпунктом 30 такого змісту: "30. КЗ ЛОР "Медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія": м. Львів, вул. Личаківська, 233: І фтизіатричне відділення 351,7 м.кв.; м. Львів, вул. Устияновича, 14: Пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 433,0 м.кв.

Рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 "Про внесення змін та доповнень до рішень обласної ради" було вирішено внести зміни до рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", зокрема:

підпункт 3 пункту 6 доповнити в частині "Назва будівлі" та "Площа" рядками такого змісту: - "Дезкамера зі столярною майстернею", "73,9"; - "Замощення №1, №2, №3", "В цілому"; - "Очисні споруди.", "В цілому"; - "Огорожа", "В цілому";

підпункт 30 пункту 6 доповнити в частині "Адреса", "Назва будівлі" та "Площа" рядками такого змісту: - "м. Львів, вул. Личаківська,233", "Гараж з коморою", "44,6"; - "м. Львів, вул. Личаківська,233", "Гараж", "24,2".

На підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішенням Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за Львівською обласною радою зареєстровано право власності на нерухоме майно об`єкти охорони здоров`я за адресами у місті Львові по вул. Замарстинівській, 274, вул. Личаківській, 233.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідача, про визнання незаконним та скасування рішення, визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17.

Судовими рішеннями у справі № 910/3581/17 встановлено, що Львівська міська рада не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна саме до прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 № 477, як це передбачено приписами частини восьмою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Оскільки, приймаючи рішення від 26.02.2008 № 477, Львівська обласна рада розпорядилася майном шляхом прийняття його у спільну власність без встановлених законом підстав, суди дійшли висновку, що рішення від 26.02.2008 № 477 не відповідає законодавству, яке регулює відповідні правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності та прийнято поза межами компетенції, визначеної законодавством.

Суди встановили, що заклади охорони здоров`я, які розміщувалися у приміщеннях, щодо яких виник спір, станом на момент прийняття рішення від 26.02.2008 № 477 належали територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності, що підтверджується реєстраційними посвідченнями на домоволодіння, що належить державним і громадським установам, підприємствам і організаціям, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 16.07.1992 № 368 "Про творення Львівського міського медичного об`єднання "Фтизіопульмонологія".

Також встановлено, що медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія" неодноразово змінювало найменування у зв`язку з прийняттям його у спільну власність територіальних громад Львівської області Львівською обласною радою, якою вчиняються дії, спрямовані на часткову реорганізацію та припинення діяльності цього закладу.

Отже, судовими рішеннями у справі № 910/3581/17 підтверджено факт перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади міста Львова, відсутність волі власника на його відчуження на час прийняття рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" та прийняття такого рішення з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності, та поза межами компетенції, визначеної законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, обставини щодо визнання недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020 та набрало законної сили 23.09.2019, не доказуються при розгляді даної справи Господарського суду міста Києва № 910/8749/20, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Як зазначалось та встановлено судовими рішеннями у справі № 910/3581/17, Львівська міська рада, як дійсний власник спірних об`єктів нерухомого майна, не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області об`єктів нерухомого майна до прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 № 477.

Разом з цим, на підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (з подальшими змінами та доповненнями, внесеними рішенням Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937) Львівською обласною радою видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно:

- серії САС №778820 від 08.12.2009, тип об`єкта: Медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія", адреса об`єкта: м. Львів, вул. Замарстинівська, буд. 274, опис об`єкта: лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж Е-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1 ,Є 1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); дорога І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1;

- серії САС №850301 від 12.11.2010, тип об`єкта: будівля харчоблоку, адреса об`єкта: м. Львів, вул. Замарстинівська, буд. 274, опис об`єкта: будівля харчоблоку, В-1, 530.7 кв.м;

- серії САС №503165 від 04.02.2009, тип об`єкта: І-ше фтизіатричне відділення, адреса об`єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об`єкта: І-ше фтизіатричне відділення, А-2, 351,5 кв.м;

- серії САЕ №484147 від 17.10.2011, тип об`єкта: гараж з коморою, адреса об`єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об`єкта: гараж В-1, 44,6 кв.м;

- серії САЕ №484146 від 17.10.2011, тип об`єкта: гараж, адреса об`єкта: м. Львів, вул. Личаківська, буд. 233, опис об`єкта: гараж, В-1, 24,2 кв.м.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Підставою видачі Львівською обласною радою наведених свідоцтв про право власності на нерухоме майно у м. Львові, вул. Замарстинівська, буд. 274 та Личаківська, буд. 233 є рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", тобто видача свідоцтва є дією з оформлення права власності на підставі вказаного рішення.

Таким чином, оскільки рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради визнано в судовому порядку недійсним, то вищезазначені свідоцтва про право власності на нерухоме майно, якими посвідчено право власності Львівської обласної ради на нерухоме майно, підлягають визнанню недійсними.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі 927/849/17, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18; від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 15.10.2019 у справі № 916/780/19.

Відповідно до ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач фактично не заперечував обставини, на яких грунтуються позовні вимоги про визнання недійсними спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які Заступник керівника Львівської обласної прокуратури та сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради про визнання недійсними виданих Львівською обласною радою свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009; серії САС № 850301 від 12.11.2010; серії САС № 503165 від 04.02.2009; серії САЕ № 484147 від 17.10.2011; серії САЕ №484146 від 17.10.2011, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

При цьому судом враховано, що право власності на спірне нерухоме майно належить позивачу, що вбачається з обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/3581/17, за наслідками розгляду якої визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.

Крім того, Заступником керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради завлено позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від (далі - Закон України № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952-ІV (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952-ІV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952-ІV (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (діяла на час подання прокурором позову у даній справі та є чинною станом на час ухвалення судом рішення у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952-ІV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час подання прокурором позову у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому відсутні підстави для визначення прокурором такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952-ІV.

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги прокурор, суд зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин Львівська міська рада буде позбавлена можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, визначений прокурором, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19.

З аналізу ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які Заступник керівника Львівської обласної прокуратури та сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності за Львівською обласною радою реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429513546101, реєстраційний номер майна 32049502; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117422646101, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117476046101, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111937246101, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю, тоді як позовні вимоги в частині скасування записів про право власності, - задоволенню не підлягають.

Суд відзначає, що право власності на спірне нерухоме майно належить позивачу, що вбачається з обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/3581/17, за наслідками розгляду якої визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради.

Щодо застосування позовної давності.

Безпосередньо у відзиві на позовну заяву, а також в окремій заяві, які подані 10.08.2020 через відділ діловодства суду, відповідач заявив про застосування судом строку позовної давності.

Відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Попри пропуск позовної давності, прокурор не звертався до суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду, поважні причини пропуску позовної давності для звернення до суду не наводилися.

За доводами відповідача, рішення № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" та рішення № 937 "Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради", які стали підставою для видачі оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, прийняті Львівською обласною радою 26.02.2008 та 30.06.2009 відповідно. Тобто загальний строк позовної давності, встановлений Цивільним кодексом України, закінчився більше 8 років тому.

Крім того, Львівській міській раді (позивачу) було відомо про існування оспорюваних свідоцтв про право власності на об`єкти як мінімум станом на липень 2015 року, що підтверджується листом міського голови міста Львова від 05.07.2015 №1104-вих-525 до голови Львівської обласної ради. Таким чином, на думку відповідача, загальний строк позовної давності для звернення до суду Львівської міської ради (а рівно і прокурора) сплив, і жодних обгрунтованих підстав для його поновлення не існує.

Додатковою датою відліку строку позовної давності у даному спорі, на думку відповідача, можна вважати 01.03.2017, коли Львівською міською радою подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву про скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" (справа № 910/3581/17). Оскільки позовна заява прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради у даній справі була подана до суду 16.06.2020, то відповідно, пропущено строк позовної давності.

Прокурор зазначив про подання даного позову в межах позовної давності, зазначив, що рішення апеляційної інстанції у справі № 910/3581/17 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради (яке було підставою для видачі оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно), набрало законної сили 23.09.2019, предметом спору у справі № 910/3581/17 була лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Твердження прокурора щодо переривання перебігу строку позовної давності у даному судовому спорі у зв`язку з поданням позову Львівської міської ради про скасування рішення Львівської обласної ради, відповідач вважає безпідставним.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14, а також Верховний Суд в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18).

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку про те, що на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права власності територіальної громади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган, а не прокурор.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстав для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду має, по-перше, установити дату, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по-друге, установити дату, коли особа звернулася до суду, по-третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку.

Оскільки з даним позовом звернувся прокурор, то встановленню підлягають обставини стосовно того, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись саме Львівська міська рада, в інтересах якої прокурор звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

Як встановлено судом, прокурор 16.06.2020 звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Львівської обласної ради про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

У якості підстави поданого позову прокурор зазначив, зокрема, що рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, на підставі якого видано спірні свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнано недійсними рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та постановою Верховного Суду від 14.01.2020.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 набрало законної сили 23.09.2019.

Судом враховано, що на момент звернення Львівської міської ради з позовними вимогами до суду, які були предметом розгляду у справі № 910/3581/17, частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що Львівською міською радою на час її звернення з позовом до суду (справа № 910/3581/17) було обрано ефективний спосіб захисту та оскаржено рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 №477 (документ, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно за Львівською обласною радою), станом на момент подання позову у справі № 910/3581/17 Львівській міській раді не могло бути відомо, що в подальшому норми статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" буде викладено у новій редакції, а рішення суду буде неможливо виконати та скасувати державну реєстрацію прав Львівської обласної ради.

Разом з цим, саме визнання недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 від 26.02.2008 № 477, на підставі якого видано спірні свідоцтва про право власності на нерухоме майно, є підставою для визнання недійсними таких свідоцтв.

Таким чином, перебіг позовної давності має збігатися з моментом виникнення у заінтересованої сторони, якою у даному випадку такою є Львівська міська рада, права на позов, тобто можливості реалізувати своє порушене право в судовому порядку.

З огляду на викладене, перебіг позовної давності на звернення з даним позовом до суду про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності починається з 23.09.2019 (дати набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 від 26.02.2008 № 477), коли у Львівської міської ради, з огляду на зміни у законодавстві, виникло право на даний позов щодо захисту свого порушеного права - права власності на нерухоме майно територіальної громади м.Львів. 16.06.2020 з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся прокурор. А отже, прокурором не пропущено трирічний строк на звернення з даним позовом до суду.

Доводи відповідача про пропуск строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду судом відхиляються як безпідставні.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури у позовній заяві зазначив, що судові витрати у зв`язку із розглядом справи, складаються з судового збору у сумі 21020,00 грн та витрат, пов`язаних із розглядом справи (а саме залучення спеціалістів Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" для визначення вартості об`єктів нерухомого майна) у сумі 2316,40 грн.

Відповідач не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що понесені прокурором витрати по сплаті судового збору за подання позовної заява у розмірі 21020,00 грн. повністю покладаються на відповідача.

Стосовно витрат прокурора на залучення спеціалістів Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" для визначення вартості спірних об`єктів нерухомого майна, то у суду відсутні підстави для покладення таких витрат на відповідача, враховуючи, що прокурором за поданим позовом завлено вимоги немайнового характеру та фактично не доведено, що замовлене ним визначення вартості об`єктів нерухомого майна було здійснене саме у зв`язку з поданням даного позову з вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та записів про право власності.

Керуючись ст. 4, 5, 11, 13, 53, 73-81, 86, 123, 124 ,129, 165, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним видане Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 778820 від 08.12.2009, тип об`єкта - Медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія", м. Львів, вул. Замарстинівська, 274 (опис об`єкта - лікувальний корпус Б-3 (818,9 кв.м), адмінкорпус Н-1 (90,4 кв.м); водокачка Л-1 (19,0 кв.м); пральня-котельня Г-2 (294,6 кв.м); хлораторна Ж-1 (13,3 кв.м); аптека 3-1, 31-1 (65,8 кв.м); водокачка 0-1 (15,6 кв.м); гараж В-1 (123,3 кв.м); овочесховище М-1 (70,6 кв.м); погріб Д-1 (16,0 кв.м); дезкамера, столярна майстерня Є-1,Є1-1 (73,9 кв.м); майстерня К-1 (75,7 кв.м); дорога І, тротуар II; хідники з бетонних плит III; огорожа №1).

3. Визнати недійсним видане Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 850301 від 12.11.2010 на будівлю харчоблоку В-1 по вул. Замарстинівська, 274 у м. Львові (530,7 кв.м).

4. Визнати недійсним видане Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 503165 від 04.02.2009 на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (351,5 кв.м).

5. Визнати недійсним видане Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 484147 від 17.10.2011 на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (44,6 кв.м).

6. Визнати недійсним видане Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ №484146 від 17.10.2011 на гараж по вул. Личаківська, 233 у м.Львові (24,2 кв.м).

7. Скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429513546101.

8. Скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на будівлю харчоблоку по вул. Замарстинівській, 274 у м.Львові, реєстраційний номер майна 32049502.

9. Скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на І фтизіатричне відділення по вул. Личаківська, 233 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117422646101.

10. Скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на гараж з коморою по вул. Личаківська, 233 у м.Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117476046101.

11. Скасувати державну реєстрацію права власності за Львівською обласною радою (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на гараж В-1 по вул. Личаківська, 233, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111937246101.

12. Стягнути з Львівської обласної ради (Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ ВИННИЧЕНКА, будинок 18; ідентифікаційний код 22340506) на користь Львівської обласної прокуратури (Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, ПРОСПЕКТ ШЕВЧЕНКА, будинок 17/19); ідентифікаційний код 0003405) 21020,00 грн (двадцять одну тисячу двадцять гривень 00 коп.) судового збору.

13. В іншій частині позову відмовити.

14. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 11.11.2020

Суддя Гумега О.В.