Рішення № 92769737, 28.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2020Справа № 910/7793/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (вул. Хрещатик, буд. 42-а, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14297647)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" (вул. Автозаводська,18, Київ 04074, код ЄДРПОУ 37244754)

про стягнення 1 026 052, 00 грн.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСАВИНИ СПРАВИ

Спільне Українсько-бельгійське-Ізраїльське підприємство "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" про стягнення 1 026 052,00 грн штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №02/11/17 від 02.11.20177 щодо порушення строків здійснення оплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.07.2020 року.

30.06.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки про належність виконання умов договору оренди відповідачем свідчить повернення позивачем гарантійного платежу на суму 671 500, 00 грн, а в разі неврахування вказаних обставин, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 10 262, 52 грн з огляду дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання. Відповідач також звертає увагу, що позивач звертався до нього з листами, зокрема з пропозицією підтвердити відсутність будь-яких грошових та інших претензій, та надає пояснення, що до фірмового магазину відповідача під торговою маркою Huawei у травні 2019 року були застосовані значні фінансові санкції, про які було відомо позивачу.

У підготовчому засіданні 01.07.2020 судом оголошено перерву до 05.08.2020.

22.07.2020 через відділ діловодства суду позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача, наведених у відзиві, оскільки при укладанні договору позивач та відповідач виходили із принципів свободи договору та спільно погодили форму, зміст, порядок сплати санкцій за порушення договірних зобов`язань, а повернення відповідачу гарантійного платежу замість зарахування його в рахунок невиконаних зобов`язань було правом позивача, також збитковість підприємницької діяльності відповідача внаслідок скорочення бюджету компанії Huawei є комерційним ризиком особи, яка здійснює підприємницьку діяльність.

04.08.2020 до відділу діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача, де він заперечує проти доводів позивача, зокрема з тих підстав, що на думку відповідача розмір штрафних санкцій не відповідає загальним принципам справедливості, добросовісності, розумності, а передумовою повернення позивачем гарантійного платежу мала слугувати відсутність невиконання відповідачем будь-якого із зобов`язань за договором.

У підготовчому засіданні судом за власною ініціативою продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву до 09.09.2020.

07.09.2020 позивач подав до суду відповідь на заперечення, де, зокрема, зазначив, що договір був достроково припинений за ініціативою відповідача, а повернення позивачем авансового платежу не змінює умов договору щодо застосування штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 підготовче засідання відкладено на 30.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7793/20 до судового розгляду по суті на 28.10.2020.

У судовому засіданні 28.10.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 28.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.11.2017 між Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємством "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 02/11/17 (далі - договір), відповідно до умов якого орендар зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування об`єкт оренди - нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46 загальною площею 300, 7 кв. м., що складається з приміщень: загальна площа 1-го поверху 199, 9 мІ , друге світло першого поверху 24, 7 мІ, підвал - 76, 1 мІ та позначені на плані згідно додатку №1.

Об`єкт оренди надається орендарю виключно для використання об`єкту оренди з метою: відкриття магазину та реалізації товарів під ТМ «HUAWEI». (пункт 3.1. договору).

Орендна плата починає сплачуватися з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди з технічною специфікацією. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передавання (повернення) об`єкту оренди з технічною специфікацією (п. 4.1. договору).

Розмір орендної плати неодноразово змінювався шляхом укладення додаткових угод, зокрема: відповідно до додаткової угоди №5 від 05.04.2019 в період з 01.05.2019 по 31.05.2019 включно орендна плата за місяць складала 698 360, 00 грн. з ПДВ, відповідно до додаткової угоди №6 від 03.06.2019 в період з 01.06.2019 по 31.05.2019 включно орендна плата за місяць складала 537 200, 00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.4. договору орендна оплата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, щомісячно, авансом, протягом перших 5 банківських днів місяця оренди, на підставі рахунку та/або договору в безготівкову порядку, на поточний рахунок орендодавця. У разі, якщо день сплати орендарем орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то орендна плата орендарем сплачується і перший за ним робочий день.

Орендодавець зобов`язаний складати та надавати, а орендар зобов`язаний отримувати від орендодавця рахунки на сплату орендної плати не пізніше ніж за 3 (три) банківських днів до останнього дня сплати орендної плати (пункт 4.5. договору).

Якщо орендарем не було отримано від орендодавця рахунку на сплату орендної плати, орендодавець зобов`язаний сплатити розмір орендної плати в строки, визначені п. 4.4. договору на підставі договору (пункт 4.6. договору).

Датою виконання орендарем грошових зобов`язань за цим договором, в тому числі, але не обмежуючись сплати орендної плати, вважається дата зарахування суми в повному обсязі на поточний банківський рахунок орендодавця (пункт 4.7. договору).

З метою забезпечення виконання орендарем умов цього договору, сторони погодились, що: протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладення цього Договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж у розмірі 671 500,00 грн. без ПДВ, що на дату відписати цього договору є еквівалентом 25 000,00 доларів США. Гарантійний платіж повертається орендарю при умові виконання ним зобов`язань по договору, та після повернення об`єкту оренди та підписання акту приймання-передавання (повернення об`єкту оренди протягом 5 (п`яти) банківських днів. Гарантійний платіж вноситься з метою забезпечення ви зобов`язань по цьому договору і з його суми утримуються безспірні вимоги. (п. 4.8., 4.8.1. договору).

Згідно п. 5.6.2. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, відповідно до умов цього договору.

Розділом 10. договору передбачена відповідальність сторін. Так, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та/або чинним в Україні законодавством. (п. 10.1. договору).

Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 10.2. договору).

Сторони дійшли згоди, що у разі порушення строків здійснення платежів, передбачених положеннями п. 4.4., п. 4.8.1. цього договору: понад 5 (п`ять) календарних днів, орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 10 (десять) % від розміру орендної плати, яку було нараховано орендарю для сплати за місяць, що передував такому порушенню (п. 10.8.1. договору); понад 10 (десять) календарних днів, орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 30 (тридцять) % від розміру орендної плати, яку було нараховано орендарю для сплати за місяць, що передував такому порушенню (п. 10.8.2. договору); понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів, орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 70 (сімдесят) % розміру орендної плати, яку було нараховано орендарю для сплати за місяць, що передував такому порушенню (п. 10.8.3. договору).

Договір діє з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та діє з 02.11.2017 по 30.09.2020 року (п. 13.2. договору).

02.03.2020 сторони уклали додаткову угоду №9 від 02.0.2020 до договору, відповідно до якої у зв`язку з ініціативою орендаря договір достроково припиняє свою дію з 30.04.2020, сторони домовились, що гарантійний платіж в сумі 671 500, 00 грн, сплачений орендарем з метою забезпечення виконання зобов`язань по договору повертається орендодавцем на рахунок орендаря при умові виконання останнім всіх зобов`язань по договору, після повернення об`єкту оренди та підписання акту приймання-передавання (повернення) протягом 10 банківських днів, при цьому у разі порушення або невиконання орендарем будь-якого із зобов`язань за договором, повернення гарантійного платежу не проводиться. Гарантійний платіж використовується орендодавцем в якості забезпечення виконання зобов`язань орендаря по договору, а з його суми утримуються вимоги орендодавця, пов`язані з виконанням договору. Сторони домовились, що у разі невиконання орендарем зобов`язання по сплаті або порушення орендарем строків здійснення будь-яких інших платежів за договором, орендодавець застосовує до орендаря штрафні санкції, передбачені пунктами 10.7 та 10.8 статті 10 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН».

Згідно з актом приймання-передачі від 30.04.2020 орендар повернув, а орендодавець прийняв із строкового платного користування нежиле приміщення загальною площею 300, 7 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46.

Позивач зазначає, що всупереч взятим на себе зобов`язанням відповідач неодноразово порушував встановлені договором строки орендної оплати, а саме за червень, липень та серпень 2019, внаслідок чого у орендаря виник обов`язок сплатити штраф у визначеному договором розмірі.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з листами №75 від 12.05.2020, № 80 від 18.05.2020 та № 85 від 27.05.2020 щодо врегулювання взаємовідносин по договору, однак відповідачем дані пропозиції прийняті не були.

21.05.2020 позивач звернувся до відповідача листом №81 від 18.05.2020 з претензією щодо сплати штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Проте станом на час розгляду справи дана вимога залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) майна, а відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Статтею 762 Цивільного кодексу України, а саме частинами 1, 2, 5 врегульовано, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування нежиле приміщення, обумовлене у договорі № 02/11/17 від 02.11.2017, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкту оренди з технічною специфікацією до вказаного договору від 15.01.2018.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У пункті 4.4. договору встановлено, що орендна оплата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, щомісячно, авансом, протягом перших 5 банківських днів місяця оренди, на підставі рахунку та/або договору в безготівкову порядку, на поточний рахунок орендодавця. У разі, якщо день сплати орендарем орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то орендна плата орендарем сплачується і перший за ним робочий день.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 02/11/17 від 02.11.2017, сплату орендних платежів здійснював з порушенням строків, що підтверджується банківською випискою від 24.06.2019, від 19.07.2019 та від 30.08.2019.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони дійшли згоди, що у разі порушення строків здійснення платежів, передбачених положеннями п. 4.4., п. 4.8.1. цього договору орендар сплачує орендодавцю штраф у визначеному п. 10.8.1., 10.8.2. та 10.8.3., розмірах.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено повернення гарантійного платежу, що підтверджується і відповідачем.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили умовами договору форму, зміст, порядок сплати штрафних санкцій, та враховуючи те, що положення пунктів 10.8., 10.8.1., 10.8.2., та 10.8.3 договору не суперечать нормам чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

В той же час, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафу на 99% до 10 260, 52 грн через його невідповідність загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що основне зобов`язання зі здійснення орендної плати виконано відповідачем у повному обсязі, проте, відповідач не довів, що порушення термінів орендної плати зумовлено обставинами, які були поза контролем відповідача.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд враховує те, що відповідач за власною волею зобов`язався сплатити штраф у визначеному розмірі, а також, що розмір штрафних санкцій, визначений у договорі, відповідає критеріям добросовісності, розумності та справедливості, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для його задоволення.

Не є обґрунтованими і доводи відповідача щодо можливості повернення позивачем гарантійного платежу тільки внаслідок повного виконання відповідачем своїх зобов`язань, оскільки гарантійний платіж використовується орендодавцем виключно в якості забезпечення виконання зобов`язань орендаря по договору, та орендодавець на власний розсуд міг розпоряджатися своїм правом щодо його повернення або зарахування його в рахунок невиконаних зобов`язань. Натомість, як вбачається зі змісту договору 02/11/17 від 02.11.2017 та додаткових умов до нього, повернення гарантійного платежу не змінює умов п. 10.7 та 10.8 цього договору.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього сплатити нараховані штрафні санкції.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" " (Товариство з обмеженою відповідальністю) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Плюс" (вул. Автозаводська,18, Київ 04074, код ЄДРПОУ 37244754) на користь Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (вул. Хрещатик, буд. 42-а, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14297647) 1 026 052 (один мільйон двадцять шість тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп. штрафу та 15 390 (п`ятнадцять тисяч триста дев`яносто) грн 78 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020

Суддя Н.І. Ягічева