Рішення № 92769646, 03.11.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.11.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1343/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ"

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі45433грн 03 к.

за участю:

від позивача: Мигович Іван Васильович,

від відповідача: не з"явився

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулась Івано-Франківська міська рада з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 45433 грн 03 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

18.12.2019 Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Фрич М.М.) постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначити розгляд справи по суті на 16.01.2020 (ухвала від 18.12.2019), який суд постановив відкласти на 11.02.2020, 25.02.2020, 10.03.2020 та оголосив перерву в судовому засіданні до 19.03.2020.

16.03.2020 відповідач подав відзив на позов вх.№4144/20, який суд прийняв до розгляду та заяву про розподіл судових витрат вх.№4146/20.

17.03.2020 суд постановив розгляд справи відкласти (ухвала від 17.03.2020).

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду № 21 від 22.05.2020 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 909/1343/19 передали на розгляд судді Максимів Т.В. у зв`язку із звільненням Фрич Марії Миколаївни з посади судді Господарського суду Івано-Франківської області згідно рішення Вищої ради правосуддя від 16.04.2020 № 998/0/15-20.

Згідно з ч.14 ст.32 ГПК України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, №241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, №284 від 15.04.2020, № 291 від 22.04.2020, № 313 від 29.04.2020, № 343 від 04.05.2020, №392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020 та № 760 від 26.08.2020, на усій території України до 31 жовтня 2020 р. продовжено дію адаптивного карантину із введенням часткових послаблень протиепідемічних заходів.

10.09.2020 суд враховуючи часткові послаблення протиепідемічних заходів та завдання господарського судочинства, постановив прийняти справу № 909/1343/19 до розгляду та призначити розгляд справи по суті на 02.10.2020.

02.10.2020 представник позивача подав відповідь на відзив вх.№13295, який суд прийняв до розгляду.

02.10.2020 суд з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, постановив відкласти розгляд справи на 03.11.2020.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, яке приєднане до матеріалів справи.

Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.

Як передбачено в ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В ухвалі від 02.10.2020 суд повідомив відповідача про можливість звернення до суду з клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, самостійно обравши зручне для себе територіальне розташування суду або поза його межами, чого він не здійснив.

Суд застосовуючи частину 2 статті 11 ГПК України, норми статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що з правом особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

В судовому засіданні 03.11.2020 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 06.06.2018 відповідач є власником майна, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:03:002:0377 площею 0, 1767 га. Проте, належним чином правовідносини щодо користування земельною ділянкою оформив тільки 23.07.2019, до цього часу орендну плату за володіння і користування землею не сплачував. Згідно розрахунку позивача за період з 06.06.2018 по 22.07.2019 відповідач безпідставно зберіг орендну плату в розмірі 45433 грн 03 к. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 1212-1214 ЦК України.

Позиція відповідача.

У відзиві на позов вх.№4144/20 від 16.03.2020 відповідач позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів визнав частково в сумі 16871 грн 31 к. за період з 21.11.2018 до 25.04.2019 (дата укладення договору оренди). В частині позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 28561 грн 72 к. заперечив та просив суд в позові відмовити мотивуючи тим, що державна реєстрація земельної ділянки загальною площею 0, 1767 га, яка знаходиться на вул. О. Кобилянської, 24, кадастровий номер 2610100000:03:002:0377 проведена 21.11.2018, а тому з цієї дати земельна ділянка є сформованою та може вважатись об`єктом цивільних прав. Відповідно, з 21.11.2018 ця земельна ділянка могла бути передана відповідачу в оренду, і з цієї дати земельна ділянка є об`єктом плати за землю. Зазначив, що нарахування сум безпідставно збережених коштів за період з дати набуття товариством права власності на майно до 21.11.2018 (дата державної реєстрації земельної ділянки) є необґрунтованим.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів за період з 25.04.2019 по 22.07.2019 зазначив, що з моменту укладення договору оренди, зобов"язання відповідача як орендаря земельної ділянки, є податковим зобов"язанням. Відтак спір про стягнення орендної плати за цей період належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, за позовом органу Державної податкової служби про стягнення податкового боргу.

Обставини справи, оцінка доказів.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (№127272790 від 12.06.2018) відповідач на підставі Свідоцтва №569 від 06.06.2018, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Луцькою Г.В. набув у власність об`єкти нерухомості: адміністративно - складські приміщення, Ж, загальною площею 1179,3 м. кв. які розташовані в м. Івано-Франківську, вул. Кобилянської,24.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності в м. Івано-Франківську на вул. Кобилянської, 24, загальною площею 0, 1767 га, кадастровий номер 2610100000:03:002:0377.

Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради надсилав на адресу відповідача повідомлення від 02.04.2019 №254/34.3-02/18в про те, що з 15.04.2019 по 25.04.2019 буде проведене обстеження земельної ділянки за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 24 на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:03:002:0377 (фіскальний чек від 03.04.2019).

Вказаною перевіркою встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:03:002:0377, площею 0,1767 га використовується для обслуговування картоплесховища. Речове право власності, право користування та право оренди на обстежувану земельну ділянку не зареєстроване (акт обстеження від 22.04.2019 № 229).

У зв`язку з встановленням факту користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направив ТОВ "Імперія -ІФ" клопотання від 10.05.2019 № 310/34.3-02/18в про вчинення дій по виготовленню документів, які б посвідчили право користування вищезгаданою земельною ділянкою та здійснення оплати коштів за її користування (фіскальний чек від 10.05.2019).

Відповідач договір оренди цієї земельної ділянки зареєстрував у визначеному чинним законодавством порядку лише 23.07.2019 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.09.2019 № 181808765), до цього часу користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував.

За період користування вказаною земельною ділянкою з 06.06.2018 по 22.07.2019 сума безпідставно збережених коштів за використання вказаної земельної ділянки, виходячи з її нормативної грошової оцінки 1341671, 12 грн становить 45433 грн 03 к. (розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності, витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2019 рік).

Згідно з інформацією наданою ГУ ДФС в Івано-Франківській області 08.05.2019 відповідач не сплачує і не декларує податкові зобов`язання за користування земельною ділянкою (лист №1352/9/09-19-55-12-19 від 08.05.2019)

Відповідно до інформації наданої ГУ ДФС в Івано-Франківській області 16.10.2019 відповідач декларує та сплачує орендну плату за земельну ділянку з 23.07.2019 (лист №668/9/09-19-55-04-19 від 16.10.2019).

07.10.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію №815/01-18/18в з вимогою добровільно відшкодувати безпідставно збережені кошти, докази направлення приєднані до матеріалів справи. Проте відповідач залишив цю вимогу без відповіді та задоволення, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до положень ст. 120 ЗК виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Тобто новий власник об`єкта нерухомості не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Вказана норма спростовує твердження відповідача про закінчення обчислення строку безпідставно збережених коштів з моменту укладення договору оренди, а не з моменту його державної реєстрації.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (ч. 1ст. 96 ЗК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо твердження відповідача про те, що кошти нараховані позивачем за період з 25.04.2019 по 22.07.2019 є податковим зобов"язанням і право на звернення про його стягнення належить Державній податковій службі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, відтак не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата, яка встановлюється в договорі оренди, а тому Івано-Франківська міська рада правомірно звернулася із позовом до Господарського суду.

Твердження відповідача про те, що державна реєстрація земельної ділянки загальною площею 0, 1767 га, яка знаходиться на вул. О. Кобилянської, 24, кадастровий номер 2610100000:03:002:0377 проведена 21.11.2018 спростовується відомостями, вказаними у Витязі з Державного земельного кадастру (а.с. 152-153).

Зі змісту частини 1 статті 79 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

На підставі матеріалів справи суд встановив, що земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на момент ухвалення рішення є сформованим об`єктом цивільних прав.

Поряд з цим, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Суд зазначає, що матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Кобилянської, 24 у м. Івано-Франківськ (кадастровий номер 2610100000:03:002:0377).

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд враховує, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов"язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Висновки суду.

Суд встановив, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги Івано-Франківської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ" за період з 06.06.2018 по 22.07.2019 в розмірі орендної плати в сумі 45433 грн 03 к. належать до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №1753 від 10 грудня 2019 року.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 к. суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. 2, 86, 129, 145, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 45433 грн 03 к. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-ІФ" (вул.Грушевського, 22 а, м. Івано-Франківськ,76005, код 41024892) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код 33644700) - 45433 грн 03к. (сорок п"ять тисяч чотириста тридцять три гривні) 03 к. безпідставно збережених коштів та 1921 грн 00к. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, які визначені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.11.2020

Суддя Т.В.Максимів