Рішення № 92763886, 09.11.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.11.2020 Справа №607/28939/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О. М.

за участю секретаря судового засідання Хримко У.А.

учасників справи

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Посилаючись на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, через що між ними виникають непорозуміння, припинилися шлюбні стосунки, їх шлюб носить формальний характер, примирення між ними не буде, а тому вважає, що подальше збереження сім`ї неможливе, та просить розірвати шлюб.

Крім цього, позивач вказує, що їхня неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із нею. У зв`язку з цим просить визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 разом із нею за адресою : АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні позивач позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні заявлені вимоги позивачем визнав в повному обсязі.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що є усі законні підстави ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду направлено справу в орган опіки та піклування для дачі висновків.

Заслухавши учасників справи, оглянувши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що сторони по справі зареєстрували шлюб 16.11.1991 про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 16.11.1991 відділом ЗАГС міськвиконкому м. Тернопіль, актовий запис №1869.

У даного шлюбу у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що стверджується у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданим 29.01.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 205.

Позивач як на підставу заявлених вимог посилається на те, що фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені, відсутність спілкування свідчить про неможливість збереження шлюбу.

Частина 1 статті 1 СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2 СК України)

Згідно із частинами 1 і 2 статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч.2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Таким чином, судом установлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є таким, що суперечить інтересам позивача, що мають істотне значення, відповідно до ст.112 СК України, слід розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 листопада 1991 року, відділом ЗАГС міськвиконкому м. Тернопіль, актовий запис №1869.

Щодо вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом із нею, суд зазначає наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед слід виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Відповідно до висновку Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради №738 від 30.09.2020, за доцільне рекомендується визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, суд вважає, що сталість соціальних зв`язків матері із дочкою, добросовісне виконання нею батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність негативного впливу на виховання і розвиток дитини, а тому, слід визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дитини, що має першочергового значення при вирішенні зазначеного спору.

Крім цього, суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю, не є обмежений у своєму праві на спілкування з нею, турботу відносно неї та участь у її вихованні і може реалізувати свої права, шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, чи за судовим рішенням.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 110, 111, 112-115, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 . та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 листопада 1991 року, відділом ЗАГС міськвиконкому м. Тернопіль, актовий запис №1869.

Визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію рішення суду після набрання законної сили надіслати до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, місцезнаходження: м. Тернопіль, Бульвар Т. Шевченка,1, Код ЄДРПОУ 43459222.

Рішення суду складено та підписано 09 листопада 2020 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко