Рішення № 92751548, 09.11.2020, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1647/20

2/323/482/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2020 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір без номеру шляхом подання відповідачем позивачу відповідної заяви про отримання банківських послуг.

За умовами договору між сторонами відповідач отримав від відповідача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, розмір якого в різні періоди часи змінювався позивачем в односторонньому порядку від 500,00 грн. до 8500,00 грн.

Відповідач користувався кредитними коштами, але порушив вимоги кредитного договору, а саме не виконував в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту. У зв`язку з цим, станом на 12.04.2020 року виникла заборгованість відповідача за кредитним договором у розмірі 235780,23 грн., в тому числі 11229,36 грн. основної суми кредиту, 4035,96 грн. процентів, нарахованих на прострочений кредит в порядку ст. 625, 220514,91 грн. пені. Тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, але, керуючись принципом диспозитивності, просить стягнути з відповідача заборгованість з основної суми кредиту у розмірі 11229,36 грн., 4035,96 грн. процентів, нарахованих на прострочений кредит в порядку ст. 625 та частину заборгованості зі сплати пені - у розмірі 119904,74 грн. (за період до 01.02.2019 року).

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 03.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз`яснено відповідачу право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов.

Відзив на позов та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходили.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання тричі не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.

Наведені обставини відповідно до ст. 280 ЦПК України у сукупності є підставою для заочного розгляду справи, про що судом було постановлено відповідну ухвалу.

Фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального права, суд приходить до такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору позивачем надано фотокопію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У зазначеній Анкеті-заяві містяться анкетні відомості про відповідача, а також у відповідних графах містяться підписи відповідача та представника позивача.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Крім того, Анкета-заява містить згоду відповідача на отримання примірника договору шляхом роздрукування з офіційного сайту позивача, а також зобов`язання відповідача регулярно ознайомлюватись із змінами Умов та Правил надання банківських послуг на офіційному сайті позивача.

Суд виходить з того, що, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, - до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України щодо правил укладання договору приєднання.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відтак, всі посилання позивача на існування між сторонами відносин приєднання на підставі Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку суд відхиляє.

Водночас судом встановлено, що 21.05.2010 року відповідач підписав, а отже, узгодив з позивачем умови кредитування, зазначені у Довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», а саме тривалість пільгового періоду щодо нарахування процентів за користування кредитним коштами (не більше днів щодо кожної витрати), процентну ставку за користування кредитними коштами на рівні 2,5% на місяць від непростроченої заборгованості (шляхом нарахування на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів на рік), розмір та строки внесення платежів з погашення кредитної заборгованості (щомісячний платіж не пізніше 25 числа у розмірі не меншому за 7% від суми заборгованості), ставку пені, яка розраховується на заборгованість за кожний день прострочення за базовою процентною ставкою кредитування, поділеною на 30, а також за ставкою на рівні 1% від суми заборгованості щомісяця, тощо.

Також із довідки, наданої позивачем, судом встановлено, що 21.05.2010 року відповідачу була видана кредитна картка № НОМЕР_1 з строком дії до 30.11.2013 року, яка в подальшому була неодноразово замінена у зв`язку із закінченням строку її дії, а остання у часі картка була видана 07.09.20212 року зі строком дії до 30.04.2016 року.

При цьому первісно встановлений позивачем розмір кредитного ліміту на рівні 500,00 грн. в подальшому неодноразово збільшувався, в тому числі до 8500,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що 21.05.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір за умовами, узгодженими у Довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором SAMDN50000040240500.

Відтак, факт виникнення між позивачем та відповідачам кредитних відносин підтверджується матеріалами справи та відповідачем не оспорюється.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як випливає з розрахунку позовних вимог та виписки про рух коштів по рахунку відповідача, відповідач активно користувався кредитними коштами, останній раз скориставшись кредитними коштами 11.03.2014 року, у зв`язку з чим на цю дату виникла заборгованість на суму 8551,96 грн., в тому числі 8150,29 грн. основної суми кредиту та 401,67 грн. процентів за користування кредитом.

В подальшому відповідач лише поповнював у різний спосіб картковий рахунок, а строк кредитування припинився 30.04.2016 року, у зв`язку із закінченням строку дії останньої кредитної картки. З цього ж моменту у позивача припинилось право нараховувати проценти за користування кредитом.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

У зв`язку з цим, суд констатує, що у зв`язку з подальшим невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення основної суми кредиту та процентів за користування за користування ним, заборгованість станом на 30.04.2016 року мала б складати 13442,13 грн., що складається з 8150,29 грн. основної суми кредиту, процентів станом на 11.03.2014 року - 401,67 грн., та процентів за період з квітня 2014 року по квітень 2016 року - 4890,17 грн. (8150,29 грн. * 30% річних * 2).

Водночас за цей же період відповідач поповнив картку на загальну суму 11379,30 грн.

Оскільки позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованості за процентами відповідач не має, суд приходить до висновку, що фактично внесені відповідачем кошти були в порядку ст. 534 ЦК України зараховані як проценти за користування кредитними коштами і частина пені (неустойки).

Таким чином, з матеріалів справи випливає, що основна сума кредиту у розмірі 8150,29 грн. залишається непогашеною, і в цій частині позов підлягає задоволенню.

При цьому ствердження позивача про заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11229,36 грн. не підтверджується матеріалами справи і не випливає навіть з виписки про рух коштів по кредитному рахунку відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 119904,75 грн., суд бере до уваги таке.

Згідно ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, - ч. 3 ст. 551 ЦК України) з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої ст. 10 ЦК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав) дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

При цьому, визначення граничного розміру залишається на розсуд суду з урахуванням дотримання критеріїв, що визначені у ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Конституційний суд України в рішенні від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів кредитних послуг.

Виходячи з встановлених по справі обставин та того факту, що розмір неустойки, який просить стягнути позивач з відповідача, значно перевищує розмір збитків, понесених банком внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредиту, їх не співмірність, ту обставину, що рішення суду повинно бути не тільки законним та обґрунтованим, а й справедливим, а також ненадання позивачем доказів завдання негативних наслідків через прострочення виконання зобов`язання відповідачем, вважає за можливе зменшити суму пені за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань, до загальної суми 4000,00 грн.

Водночас вимоги позивача про стягнення з відповідача 4035,96 грн. процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, як випливає із змісту позовної заяви, ця сума нарахована з розрахунку не 3% річних, як передбачено у ч. 2 ст. 625 ЦК України, а за ставкою 84% річних, з посиланням на те, що така ставка може бути встановлена договором, і з 01.03.2019 року відповідні зміни були внесені до Умов та Правил надання банківських послуг.

Але такі доводи не є обґрунтованими, оскільки, як було встановлено судом раніше, вказані Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розглядатись як складова частина договору між сторонами, а тому й внесення до них змін, та ще й після спливу строку кредитування, не породжує для відповідача жодних зобов`язань.

Відтак, в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 6, 626-629, 610, 611, 612, 617, 625, 634, 638-642, 1048, 1049, 1050, 1054 - 1056-1 ЦК України, керуючись ст. ст. керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 19, 141, 176, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (р/рахунок № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 21.05.2010 року станом на 12.04.2020 року у розмірі 12150,29 грн. (дванадцять тисяч сто п`ятдесят грн. 29 коп.), в тому числі 8150,29 грн. основної суми кредиту та 4000,00 пені.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (р/рахунок № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 317,95 грн. (триста сімнадцять грн. 95 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду безпосередньо або через Оріхівський районний суд Запорізької області. У цьому разі 30-денний строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв