Рішення № 92751466, 29.10.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7757/20 2/335/2393/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Соболєвої І.П., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (письмове провадження) цивільну справу за позовом заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період з 27.05.2013 по 30.06.2018 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі № 2а/9842/2011 загальним розміром 56334,88 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 по справі № 2а-9842/11, зміненої постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя (правонаступником є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області) перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме державну пенсію у розмiрi 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмiрi 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Постанова суду набрала законної сили 27.05.2013.

Судове рішення по справі № 2а-9842/11 було передано на виконання до вiддiлу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорiзькiй області.

У зв`язку зі смертю чоловіка 16.07.2014, для оформлення спадщини, позивач звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом вiд 05.06.2018 зареєстровано в реєстрі за № 552, та на пiдставi зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом позивач є спадкоємцем майна, що належало її чоловiковi.

У липні 2018 року боржником - Пенсійним фондом було виплачено суму заборгованості на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 по справі № 2а-9842/11.

На підставі вимог статті 625 ЦК України, позивач вважає, що боржником прострочено виконання грошового зобов`язання на 1859 днів, у зв`язку з чим, боржник має сплатити їй інфляційні втрати в сумі 50 764,88 грн. та 3% річних у розмірі 5 570,00 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання, встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті справи, перше судове засідання призначено на 29.10.2020 без повідомлення сторін.

29.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. ГУ ПФУ в Запорізькій області заперечує проти позову повністю, вважає його необґрунтованим, у зв`язку з чим просить відмовити у його задоволенні повністю. В обґрунтування зазначає, що відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України та копії свідоцтва про право на спадщину за законом ННС 428781, виданим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю.В. від 05.06.2018, вказано, що спадщина, на яку видане це свідоцтво складається лише з грошових коштів, на загальну суму 36 455,96 грн. Отже, у позивача відсутні правові підстави стосовно стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки вони не входять до складу спадщини. Також зазначає, що положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, а отже до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Крім того, відповідач зазначає, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів, а відтак і не може нести відповідальність за порушення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 у справі 2-а-9842/11 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дії УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо несвоєчасного перерахунку та виплати основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 - неправомірними. Зобов`язано УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період часу з 28 жовтня 2010 року по 24 травня 2011 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі 2а-9842/2011, постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011. Позовні вимоги задоволені частково. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо виплати на користь ОСОБА_2 державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах менших, ніж встановлено ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011 - протиправними. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст. 50 та ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 , в результаті чого нараховано 36 455,96 грн., що підтверджується копією протоколу від 25.12.2013 (а.с. 26).

26.12.2013 Ленінським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист у справі 2-а-9842/11.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ННС 428781, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, посвідчено спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1960 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина на яку видане свідоцтво складається з грошових коштів (заборгованість за рішенням національного суду - постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011, яка змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013) у розмірі 36 455,96 грн., що підлягають виплаті спадкодавцю на підставі рішення №10035/07 Європейського суду з прав людини у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява» від 15.06.2017.

У позові позивачем зазначено, що у липні 2018 року боржником було виплачено суму заборгованості на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013.

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 послалась на те, що рішення суду від 27.05.2013 про перерахунок пенсії її чоловіку відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснено відповідачами лише у липні 2018 року. Вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, що є підставою для застосування ст. 625 ЦК України.

Відповідно до положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц), від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Верховний Суд, серед іншого, при вирішенні спорів з питання тривалого невиконання судового рішення державою, посилався на усталену практику ЄСПЛ, зауваживши, що ефективне правосуддя включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, що перебувають у державній власності, чи які контролює держава, виконувались відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Важливо й те, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів. Забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим зобов`язанням саме держави.

Відтак, на спірні правовідносини поширюються вимоги ст. 625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі вищезазначених постанов Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 року у справі 2-а-9842/11, яка змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 року у справі №2а-9842/2011.

ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за період з 27.05.2013 по 29.06.2018 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі № 2а-9842/2011, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 56 334,88 грн., з яких інфляційні втрати становлять 50 764,88 грн., 3% річних - 5 570,00 грн.

Доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем в справі та не відповідає за прострочення виконання грошових зобов`язань, що виникли на підставі судових рішень про зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити позивачеві пенсію, спростовуються приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV від 09.07.2003). Відповідно до ч. 1 ст. 58 вищезазначеного Закону передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Частиною 1 ст. 72 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 визначені джерела формування коштів Пенсійного фонду. Кошти державного бюджету та цільових фондів не є єдиним джерелом формування коштів Пенсійного фонду. Частиною 2 зазначеної вище статті передбачено, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), на яку посилається відповідач обґрунтовуючи свої заперечення проти правових підстав позову, прийнята вже після сформованого висновку у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, тобто в той час, коли вже існувала судова практика щодо досліджуваного питання.

Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

У відповідності зі ст. ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначений розрахунок позивача відповідачем не спростовано, даних, які б спростовували викладені у позові обставини суду не надано, та не надано даних щодо погашення заборгованості.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем надано належні, допустимі та достовірні докази невиконання відповідачем своїх обов`язків, та, оцінюючи їх у сукупності, вважає достатніми для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені, у розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних задовольнити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) інфляційні втрати у розмірі 50764 (п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят чотири) гривні 88 копійок та 3% річних у розмірі 5 570 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень, нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з невиконанням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі №2а-9842/2011 за період з 27.05.2013 по 30.06.2018, а всього 56 334 (п`ятдесят шість тисяч триста тридцять чотири) гривні 88 копійок.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дні вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соболєва І.П.