Рішення № 92751279, 04.11.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 04.11.2020

Справа № 334/706/20

Провадження № 2/334/2128/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.,

при секретарі Манюхіні О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що 19.07.2019 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1800,00 доларів США зі строком виплати боргу до 10 вересня 2019 року. Відповідачем борг у вказаний строк не повернуто.

В зв`язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з відповідача борг у розмірі 1800,00 доларів США та три проценти річних від суми боргу 1800,00 доларів США з урахуванням строку, що почався 11 вересня 2019 року і до закінчення в день ухвалення судом рішення по справі. А також стягнути судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Позивач у судове засідання не з`явився, адвокат Великанов М.О. надав суду заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач повідомлений про розгляд справ, шляхом надіслання ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами позовної заяви на адресу зазначену в позовній заяві. Відповідач відзиву на позов у встановлені судом строки не подав, причини неявки суду не повідомив, з заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. ст.13, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 19 липня 2019 року уклав з ОСОБА_2 договір позики у письмовій формі, відповідно до якого Позивач передав у власність Відповідачеві, а Відповідач отримав від Позивача грошові кошти у готівковій формі в сумі 1800 (одна тисяча вісімсот) доларів США на споживчі потреби, зі строком виплати боргу до 10 вересня 2019 року, що підтверджується відповідним договором (а.с.12-13).

В силу вимог ст.ст. 11, 629 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, і є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, у разі укладення договору позики на позичальника покладається обов`язок повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1.1 договору позики, Позикодавець передав у власність Позичальникові, а Позичальник отримав від Позикодавця грошові кошти готівкою в сумі 1800 (одна тисяча вісімсот) доларів США на споживчі потреби, зі строком виплати боргу до 10 вересня 2019 року. Позикодавець і Позичальник встановили, що остаточний розрахунок здійснюється Позичальником не пізніше 10 вересня 2019 року.

У строк, вказаний в договорі, відповідач позику у сумі 1800,00 доларів США не повернув.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з п.1.2. договору позики, сума позики, зазначена у п.1.1. договору позики, одержана Позичальником при підписанні даного договору, про що він свідчить своїм підписом на тексті цього договору.

Відповідно до п.1.3. договору позики, факт одержання грошей підтверджується підписом Позичальника та підписами двох свідків в момент передачі йому суми позики.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з п.2 договору позики, Позикодавець і Позичальник за договором позики домовились про те, що: 1. договір позики є безпроцентним; 2. остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 10 вересня 2019 року; 3. виконання зобов`язання за договором має бути здійснене готівкою в межах міста Запоріжжя за місцем проживання Позикодавця або за іншою адресою, вказаною Позикодавцем; 4. розрахунки здійснюються сторонами в тій валюті, в якій Позикодавець передав Позичальнику суму грошових коштів згідно з п.1.1. договору позики, а саме - у доларі США.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо зобов`язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач свого обов`язку щодо повернення, отриманих від позивача грошових коштів не виконав.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладений наступний висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, закріпленої у ч.2 ст.625 ЦК України: «У частині другій статті 625 ЦК України прямо визначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України».

Зі змісту висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, закріпленої у ч.2 ст.625 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, випливає, що під час ухвалення судового рішення у відповідній справі конкретний розмір трьох відсотків річних від суми боргу, передбачених у ч.2 ст.625 ЦК України, визначається з урахуванням строку, що починається з дня, наступного за останнім днем строку, передбаченого у договорі для виконання обов`язку зі сплати суми боргу, і закінчується в день ухвалення відповідного судового рішення.

Таким чином, Відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу суму боргу у розмірі 1800,00 доларів США у готівковій формі у доларах США та сплатити Позивачу грошову суму, що дорівнює розміру трьох відсотків річних від суми боргу у розмірі 1800,00 доларів США, визначеного у доларах США з урахуванням строку, що почався 11 вересня 2019 року до 04.11.2020 року (день ухвалення судом рішення у справі). А саме, за 421 день, що становить 62,28 доларів США (1800,00 доларів США х 3 % річних х 421 день/365).

Аналізуючи зазначене, те, що позивач повністю обґрунтував свої вимоги та підтвердив їх належними доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню понесені позивачем, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 280-284, 289 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , суму боргу за договором позики у розмірі 1800,00 доларів США та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 62,28 доларів США, а всього 1862 (Одна тисяча вісімсот шістдесят два) долари США 28 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2020 року.

Суддя: Козлова Н. Ю.