Ухвала суду № 92750133, 10.11.2020, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа №266/3036/15-ц

Провадження№ 4-с/266/11/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2020 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді - Курбанової Н.М.,

при секретарі – Макогон С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) та зобов`язання вчинити певні дії,

заінтересована особа: ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Сокуренко Є.С., в інтересах банку, звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Новікової Лілії Олександрівни у ВП №51866739 та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування скарги посилався на те, що 24.12.2015 року Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми заборгованості у розмірі 602170,39 грн. Стягувачем подана заява про відкриття виконавчого провадження. 05.08.2016 року постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №51866739. 26.02.2018 року постановою державного виконавця об`єднано виконавчі провадження №51866481, №51866739 у зведене виконавче провадження №55882103. 15.03.2018 року постановою державного виконавця звернуто стягнення на заробітну плату боржника. 20.01.2020 року постановою заступника начальника відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Новиковою Лілією Олександрівною прийнято виконавче провадження №51866739. 26.03.2020 року з відомостей наявних на офіційному сайті автоматизованої системи виконавчого провадження стягувачу стало відомо, що виконавче провадження №51866739 стосовно ОСОБА_1 - відкрито, рішення суду не виконано, дії щодо примусового виконання не проводяться, заходи примусового виконання рішення не здійснюються. Заступником начальника відділу Приморського ВДВС у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Новиковою Л.О. порушено та не виконано вимоги статтей 13, 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», допущено бездіяльність, оскільки не вчинено дій з ефективного і своєчасного виконання судового рішення, не арештовано, не описано та не звернуто стягнення на нерухоме (інше) майно, що належить боржнику, не проведені інші дії для своєчасного та повного виконання рішення суду. Вчинені державним виконавцем дії, не є достатніми та ефективними для захисту прав стягувана та належного виконання рішення суду. Крім того, державний виконавець проігнорував вимоги «Інструкції з організації примусового виконання рішень», оскільки не вжив належних заходів з розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення. 05.08.2016 року відкрито виконавче провадження, тобто, з моменту відкриття виконавчого провадження по цей час минуло 4 роки. Державним виконавцем з метою виконання виконавчого документа в установлений законом строк не вчинялися дії щодо виявлення майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, перевірки зміни майнового стану боржника тощо. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником виявлено наступне майно, яке не описане та не реалізоване: 3-х кімнатна квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Вищевказане майно не було арештовано, описане та не передано на реалізацію в порядку встановленого законом, чим порушено також права стягувача. Таким чином, державний виконавець під час примусового виконання допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим представник АТ КБ «Приватбанк» вимушений звернутися до суду і просить визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Новикової Лілії Олександрівни у ВП №51866739. Зобов`язати заступника начальника відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Новикову Лілію Олександрівну усунути порушення спричинені бездіяльністю та здійснити всі необхідні дії визначені Законом України «Про виконавче провадження», щодо звернення стягнення на нерухоме (інше) майно боржника для належного виконання рішення суду по справі №266/3036/15-ц у ВП №51866739.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 01.04.2020р. вказану скаргу прийнято до розгляду, призначено судове засідання по справі.

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Сокуренко Є.С. до суду надав заяву про підтримку вимог скарги, розгляд справи за його відсутності, скаргу просив задовольнити та врахувати письмові пояснення на відзив державного виконавця.

05.06.2020р. головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Богдяж К.О. до суду надала відзив на скаргу, в якому просила у задоволенні скарги відмовити, оскільки державним виконавцем було прийнято усі заходи для виконання рішення суду, однак неможливо примусове стягнення (відчуження без згоди власника) належного боржнику майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як вказане майно виступає як забезпечення зобов`язань боржника - громадянина України (позичальника) за споживчим кредитом, наданим йому кредитною установою - (резидентом України в іноземній валюті) стягувачем - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та наявні такі умови як використання цього майна як місця постійного проживання боржника - позичальника за кредитним договором, у якого у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, та загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири, справу розглянути за відсутністю представника відділу.

Заінтересована особа ОСОБА_1 до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, за участю його представника, у задоволенні скарги просив відмовити, оскільки всі необхідні дії державним виконавцем були здійснені, а спірна квартира є його єдиним житлом, яка частково була придбана за кредитні кошті, надані в іноземній валюті і на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути вилучена у нього.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до суду надала відзив на скаргу, у задоволенні скарги просила відмовити та заяву про розгляд скарги за її відсутності, з урахуванням наданих письмових пояснень, у задоволенні скарги просила відмовити.

Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 05.08.2016р. відкрито виконавче провадження № 51866739 по примусовому виконанню виконавчого листа № 266/3036/15-ц, виданого Приморським районним судом м. Маріуполя 24.12.2015р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу 602170,39грн. та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику (а.с. 18-19, 23-24).

Згідно з актом державного виконавця від 17.11.2016р. при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , встановлено, що майна боржника, на яке можливо було звернути стягнення в межах суми боргу не виявлено (а.с. 93).

Згідно з постановою заступника начальника Приморського ВДВС м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області від 26.02.2018р. об`єднано виконавчі провадження №51866481, №51866739 у зведене виконавче провадження №55882103 (а.с. 13-14).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 74493350 від 01.12.2016р. боржнику ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 3-х кімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є іпотечним майном, розмір основного зобов`язання 30000,00 доларів. Державним реєстратором Богдяж К.О. 09.09.2016р., на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.08.2016р. внесено запис про арешт всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (а.с. 20-22)

Згідно з довідкою управління з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання № 04-13.01-0936 від 22.09.2020р. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 09 жовтня 2007 року по теперішній час.

Згідно з інформацією на запити державного виконавця за інформацією Державної фіскальної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Пенсійного фонду України, у боржника відсутні відкриті банківські рахунки, заробітна плата або інші джерела доходу, у МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби, пенсію ОСОБА_1 не отримує.

Відповідно до постанови заступника начальника Приморського ВДВС м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області від 15.03.2018р. у ВП №51866739 звернуто стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_1 (а.с. 15-17).

Згідно з листом ПП «ШЕФЛЕРА» вх.№14.4-29/3769 від 19.04.2018 р. ВДВС повідомлено про звільнення з роботи боржника згідно наказу №55-К від 31.03.2018р. (а.с. 90).

Відповідно до звітів про здійсненні відрахування та виплати залишок заборгованості за виконавчими документами складає 7078,21 грн., та 601943,53 грн. відповідно (а.с. 91-92).

Згідно з актом державного виконавця від 21.08.2019р., з метою перевірки майнового стану боржника, здійснено вихід за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , за результатами чого встановлено, що ліквідного майна боржника, на яке можливо було звернути стягнення в межах суми боргу не виявлено. Інше місце мешкання боржника не виявлено (а.с. 94).

Відповідно до ч.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судове рішення у відповідності до положень ст.129 Конституції України є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення кореспондується з положеннями частини першої статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

За ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно із п. 10 Розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Мінюсту від 29 вересня 2016 року № 2832/5), після виявлення майна боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

За положеннями ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чинного з 15 жовтня 2014 року, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія ст. 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), ст.38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), ст. 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), ст. 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

За ч. 1 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» такий Закон втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону слід: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1275-р, яким було затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», згідно якого місто Маріуполь Донецької області входить до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

На теперішній час нормативно-правовий акт про закінчення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

З огляду на вказане положення Закону України «Про виконавче провадження» підлягають до застосування виключно у поєднані із положеннями ст. 9, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», за якими зупинена реалізація предмета іпотеки на період дії такого Закону.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року по справі № 265/4748/16-ц.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який є чинним, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

При цьому за ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Так, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно за валютним кредитом, якщо житло єдине.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 802/1340/18-а.

При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку передбаченому ст. 36-38 Закону України «Про іпотеку» фактично є примусовим зверненням стягнення на предмет іпотеки, а тому, якщо іпотека-житло виступає предметом забезпечення виконання зобов`язання за валютним кредитним договором, то таке звернення стягнення заборонено згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті».

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/1310/17.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року у справі № 922/94/19 зазначено, що «згідно статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 43 - 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку». Водночас державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (стаття 26 Закону України «Про виконавче провадження»).».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що державний виконавець виконує свої обов`язки дотримуючись вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, якщо стягувач вважає за можливе здійснити інші дії, спрямовані на виконання державним виконавцем постановленого рішення, він не позбавлений у відповідності до положень ч.1 ст.19 та ч.7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, повідомляти про відкриття рахунків боржника у банках, інших фінансових установах. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом встановлено, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає примусовому виконанню на час дії мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, оскільки боржник постійно проживає у іпотечній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, не маючи іншого нерухомого майна у власності, який не надав згоди на відчуження своєї спірної квартири, та звернення стягнення в порядку виконавчого провадження на таке майно суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», які мають пріоритет перед нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що правових підстав для задоволення скарги представника АТ КБ «Приватбанк» немає, оскільки дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження, відкритого з метою примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 боргу відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Маріуполі Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) та зобов`язання вчинити певні дії, заінтересована особа: ОСОБА_1 - відмовити.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Курбанова Н. М.