Ухвала суду № 92748849, 09.11.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/42925/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/66386/19-к від 23 грудня 2019 року, на майно, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010006084, -

В С Т А Н О В И В :

05.10.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 23 рудня 2019, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010006084, на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 33651016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1340544580000), яка на праві власності належить ОСОБА_4 , з забороною користування нею.

Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, адвокат вказує, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано, також посилається на те, що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, а тому наявні підстави для скасування арешту майна.

Адвокат в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд клопотання про скасування арешту майна у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Прокурор/слідчий в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, подав до суду заяву, про розгляд клопотання у його відсутність, щодо задоволення вимог заперечував та просив відмовити у скасуванні арешту.

Частиною 2 статті 174 КПК України передбачено, що про час та місце розгляду клопотання про скасування арешту майна повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що за процесуальним керівництвом Генеральної прокуратури України Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010006084 від 22.06.2015 за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 361-1, ч. ч. 1,2 ст. 209 КК України, та за фактами вчинення невстановленими особами кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 361, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 343 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/66386/19-к від 23.12.2019 року задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 33651016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1340544580000), яка на праві власності належить ОСОБА_4 , з забороною користування нею.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2019 задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя виходив з того, що арешт необхідний з метою забезпечення можливої конфіскації майна, оскільки прокурором доведено, що у разі незастосування такого заходу забезпечення існують ризики зникнення, перетворення та відчуження цього майна.

Окрім іншого вказаним судовим рішенням встановлено, що відповідно до інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційної довідки за № 179314855 від 30.08.2019 року, та інформаційної довідки за № 179805627 від 04.09.2019 року), підозрюваний ОСОБА_8 на момент вчинення умисного, корисливого злочину в складі злочинної організації був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу №1420 виданого 19.09.2017 року.

Так, 25.09.2019 року старшим слідчим ОСОБА_9 винесено постанову про визнання речовими доказами нерухоме майно - кв. АДРЕСА_1 оскільки є всі підстави вважати що вказане нерухоме майно є об`єктом кримінально протиправним дій передбачених ст. 209 КК України, а також здобуте підозрюваним ОСОБА_8 протиправним шляхом, оскільки отримані внаслідок легалізації грошей, здобутих в результаті вчинення злочинів.

26.09.2019 року до Печерського районного суду м. Києва внесено клопотання про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_8 .

26.09.2019 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_10 вказане клопотання задоволено та винесено ухвалу №757/51388/19-к про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_8 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , які на праві власності належали підозрюваному ОСОБА_8 , яку органом досудового розслідування фактично отримано 10.10.2019 року.

ОСОБА_8 розуміючи правову природу своїх дій, усвідомлюючи, що він притягується до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину та вразі визнання його винним судом буде застосовано додатковий вид покарання - конфіскація майна, з метою умисного приховування належного йому нерухомого майна, 11.10.2019 року уклав правочин - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким право власності на вказане нерухоме майно було продано ОСОБА_8 підставній особі ОСОБА_4 . Зазначений договір посвідчено приватним ОСОБА_11 за реєстровим номером № 2006, яким внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 49143567 від 11.10.2019 року.

Вказаний правочин явно укладений з метою приховування фактичної наявності у власності підозрюваного майна, яке підлягає арешту, що вказує на можливу фіктивність вказаного правочину. З урахуванням викладеного, у органу досудового розслідування достатньо підстав вважати, що фактичним власником нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 , є підозрюваний ОСОБА_8 ..

Відповідно до зазначених вище обставин на час отримання ОСОБА_8 дозволу на відчуження квартири вони вже були обтяжені відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.09.2019.

Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної в справах № 6-605цс16, № 6-2552цс16 та 6-2360цс16 той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 1, 2 статті 22 КПК України).

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов`язки.

Так, при дослідженні слідчим суддею матеріалів клопотання про скасування арешту майна вставлено, що доказів в його обґрунтування слідчому судді не надано, оскільки сторона заявника при зверненні до суду не довела обставин, на які заявник посилається у своєму клопотанні, оскільки долучені документи, які в своїй сукупності не доводять обґрунтованості заявлених вимог про скасування арешту та не спростовують мети його застосування та обставин викладених в ухвалі про накладенні арешту.

За вказаних обставин приходжу до висновку, що встановлені обставини судовим рішенням при накладенні арешту, представником заявника спростовано не було, а відтак слідчий суддя не доведено, що захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна заявника втратив свою актуальність та підстави, які діяли на момент його застосування відпали.

Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що в силу принципу змагальності сторін, заявником не доведено жодного аргументу наведеного в клопотанні, а відтак доводи клопотання про скасування арешту слід визнати як безпідставні, такі що не базуються на об`єктивних фактах і правових підставах, які б слугували для його задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/66386/19-к від 23 грудня 2019 року, на майно, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100010006084, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1