Вирок № 92747930, 10.11.2020, Черкаський районний суд Черкаської області

№708/779/19

1-кп/707/110/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року м.Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Тептюка Є.П.

за участю секретаря Федорової Л.С.

прокурорів Бордуніс О.П., Бак О.Г.

представників потерпілого Ремши Д.С., Студзінського М.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Солодкової В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси кримінальне провадження №12019250290000136 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка Чигиринського району Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , 20 квітня 2019 року о 13:30 год, знаходячись на ґрунтовій дорозі провулку М. Вовчка, у м. Чигирин, Черкаської області, а саме навпроти будинку №7, в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, із ОСОБА_2 , переслідуючи мету умисного спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс останньому не менше п`яти ударів руками та ногами по обличчю та тулубу, в результаті чого спричинив потерпілому ОСОБА_2 , тілесні ушкодження у вигляді:крововиливів та садна правої верхньої кінцівки, садна лівої кисті, крововиливи та садна нижніх кінцівок, що згідно висновку судово-медичної експертизи від 27.05.2019 № 02-01/491 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Органом досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 суду пояснив, що суть обвинувачення йому зрозуміле, свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення він не визнає, зазначив, що ініціатором конфлікту був його зять ОСОБА_2 , який чекав його під двором два дні, щоб вчинити бійку, а він лише захищався. На думку обвинуваченого, потерпілий отримав тілесні ушкодження коли тікав від нього і декілька разів упав в канаву поблизу дороги.

Потерпілий ОСОБА_2 в жодне судове засідання не з`явився, передавши повноваження на представництво своїх інтересів у суді - Ремші Д.С. та Студзінському М.А.

18.10.2019 року ОСОБА_2 , який є громадянином Греції, склав на адресу суду заяву у якій просив розглядати справу без його участі, оскільки перебуває у Греції. Покази надані на досудовому він підтверджує та підтримує обвинувачення ОСОБА_1 .

У порядку ст. 325 КПК України, вирішено питання про можливість проведення судового засідання без участі потерпілого.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона працює фельдшером швидкої медичної допомоги. В квітні 2019 року, вона була викликана на бійку. Приїхавши на місце пригоди, свідок побачила натовп людей, жителів села та учасників бійки. Самої бійки свідок не бачила. Молодший учасник бійки звернувся до них з заявою, що його б`ють. Свідок зміряла йому тиск. Від поїздки до лікарні заявник відмовився, тільки назвав своє прізвище та залишився з працівником поліції. Впізнати чоловіка на якого вказував потерпілий, свідок не може, але він схожий на обвинуваченого. Свідок зафіксувала, що у потерпілого були садна на руках, і він був збуджений. Ушкоджень, які б загрожували життю потерпілого не виявлено. Прізвище заявника - « ОСОБА_2 ». Хто його побив, він не сказав. Тільки розмовляв на «підвищених тонах» з чоловіком старше його. На іншого учасника події свідок уваги не звертала.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він був свідком бійки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.04.2019 року о 14:00. Протягом двох днів у провулку стояв автомобіль сріблястого кольору. Коли свідок повернувся з дачі, побачив як ОСОБА_1 їхав на велосипеді і з автомобіля вискочив його зять, який збив ОСОБА_1 з велосипеда і почав наносити удари ногами. ОСОБА_1 піднявся і почав виганяти зятя з провулку. Між ними сталася штовханина. Хто викликав поліцію свідок не знає. На ОСОБА_2 свідок не бачив ушкоджень, а у ОСОБА_1 була розбита губа. ОСОБА_1 не бив ОСОБА_2 ніякими предметами. Подію свідок бачив з відстані 7-8 м.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що до нього прийшов ОСОБА_2 і спитав де ОСОБА_1 , і що йому потрібно набити «морду», а також, що він приїде завтра автомобілем і буде чекати ОСОБА_1 . Автомобіль стояв цілий день в провулку.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що близько 14:00 приїхав ОСОБА_1 на велосипеді. Біля двору стояв автомобіль, з якого вискочив чоловік і збив ОСОБА_1 з велосипеда ударом в спину, а потім став його бити кулаками. ОСОБА_1 став виганяти чоловіка з провулку. Вони билися. Що саме кричали один одному свідок не пам`ятає. Автомобіль стояв з самого ранку.

В цілому, даючи оцінку вказаним показам свідків, суд вважає, що вони є достовірними. При цьому суд виходить з того, що покази судом отримані в порядку ст. ст. 65, 66, 95, 96, 352 КПК України тобто в установленому законом процесуальному порядку з дотриманням прав свідка. Свідки були допитані в судовому засіданні з додержанням принципу змагальності сторін та свободи в подані суду своїх доказів. Тобто п. п. "d" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини - порушено не було. Покази дані свідками добровільно, без будь-якого тиску або примусу, однак під присягою та застереженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Судом безпосередньо у судовому засіданні, у порядку ст. 358 КПК України, досліджені надані стороною обвинувачення під час судового провадження, як доказ вини обвинуваченого, наступні документи ( спеціально створені з метою збереження інформації матеріальні об`єкти, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин):

висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 26.04.2019 року №02-01/464, згідно якого у ОСОБА_2 мали місце ушкодження: крововиливи та садна правої верхньої кінцівки, садно лівої кисті, крововиливи та садна нижніх кінцівок. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному оглянутим та відносяться до категорії легких (Т.1, а.с. 78)

висновок експерта від 27.05.2019 року №02-01/491, згідно якого у ОСОБА_2 мали місце ушкодження: крововиливи та садна правої верхньої кінцівки, садно лівої кисті, крововиливи та садна нижніх кінцівок. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в ухвалі суду про призначення експертизи (20.04.2019 року) та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень (Т.1, а.с.83);

фототаблиця до протоколу проведення слідчого експерименту, на якій містяться фотозображення автомобіля, потерпілого, статиста, працівників поліції. Потерпілий відтворює механізм нанесення ударів, та положення учасників під час конфлікту (Т.1, а.с. 90-106);

висновок експерта від 30.05.2019 року № 02-01/598, згідно якого тілесні ушкодження у ОСОБА_2 , які відмічені у висновку експерта № 02-01/491 від 27.05.2019 року, могли виникнути за обставин, на які він вказав у протоколі проведення слідчого експерименту від 22.05.2019 року (Т1, а.с. 110).

Дані докази за свою є належними та допустимим у розумінні норм КПК України.

Порушень вимог ст. 87 КПК України не установлено.

За таких обставин суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого «поза розумним сумнівом» у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Протокол проведення слідчого експерименту від 22.05.2019 року, за участю ОСОБА_2 та захисника Ремші Д.М., яким зафіксовано відтворення подій, як їх «бачив» потерпілий, положення учасників конфлікту по відношенню один до одного, механізм нанесення ударів, кількість ударів, місця нанесення ударів (Т.1, а.с. 88-89) суд визнає неналежним доказом, оскільки нанесення ударів ОСОБА_1 , металевим предметом, як зазначає потерпілий не знайшло свого підтвердження в суді, оскільки узгоджується з показами свідків і ніякий металевий предмет, на який вказує потерпілий, як на знаряддя вчинення злочину не вилучався.

Також, органом досудового розслідування в формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 вказано, що він підійшов до автомобіля марки «Рено Логан», в якому на водійському сидінні знаходився ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та без попередження, через відкрите вікно пасажирського переднього дверцята наносив ОСОБА_2 удари, в тому числі, за допомогою металевого предмету в формі літери «Т». Зважаючи на покази свідків та обвинуваченого, які заперечили щодо того, що ініціатором конфлікту був ОСОБА_1 та нанесення ОСОБА_1 ударів ОСОБА_2 за допомогою металевих предметів, враховуючи відсутність у матеріалах справи даних про вилучені з місця події металеві предмети, такі висновки досудового розслідування не знайшли свого обґрунтованого підтвердження через відсутність належних та допустимих доказів щодо цього, що в свою чергу, на переконання суду, з урахуванням всього викладеного, не узгоджується з принципом «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати із співіснування достатньо сильних, чітких і взаємно підтверджуючих умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03, рішення Європейського суду з прав людини, справа «Авшар проти Туреччини № 25657/94), а тому в цій частині обвинувачення суд вважає недоведеним щодо знаряддя вчинення правопорушення.

При цьому виключення з обвинувачення цих положень, не змінює кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України, та не порушує права на захист обвинуваченого.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, так як він заподіяв умисне легке тілесне ушкодження.

Пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 , щодо того, що ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження коли падав до канави, а не від його ударів, суд до уваги не приймає, оскільки вони не узгоджуються з висновками експерта, показами свідків. Дані покази суд вважає направленими на уникнення покарання обвинуваченим.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_1 згідно ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями пунктів 1, 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує наступне:

позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання;

досудову доповідь органу пробації;

відношення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення;

ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків;

особливості й обставини вчинення кримінального проступку: форму вини (прямий умисел), мотив (суперечка/конфлікт, які виникли через неправомірні дії потерпілого) і мету (покарати кривдника), спосіб (нанесення ударів), стадію вчинення (закінчений злочин), характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали (заподіяння легких тілесних ушкоджень);

відсутність значного суспільного інтересу, оскільки дії обвинуваченого зумовлені зухвалою поведінкою потерпілого, який першим розв`язав конфлікт;

особу обвинуваченого: на обліку у лікарів психіатра та нарколога не знаходиться, раніше не судимий.

Аналізуючи покази обвинуваченого та свідків, оцінюючи матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 дійсно наніс потерпілому ОСОБА_2 удари в ділянку нижніх кінцівок, однак дані удари не могли спричинити сильний біль, оскільки пошкодили тільки шкіряні покрови та м`які тканини. Такий характер ушкоджень людина може отримати в побуті, і не потребувати медичної допомоги. Однак суд зважає на те, що ОСОБА_1 не зважаючи на неправомірні дії ОСОБА_2 міг утриматись від завдання останньому тілесних ушкоджень і викликати працівників поліції, а не самостійно вирішувати конфлікт.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді штрафу. До такого висновку суд дійшов з тих підстав, що показами свідків та обвинуваченого доводиться, що саме ОСОБА_2 декілька днів чекав в автомобілі на ОСОБА_1 , щоб розв`язати з ним конфлікт. І побачивши, обвинуваченого, який їхав на велосипеді, збив його ударом з транспортного засобу, після чого продовжив наносити удари. Отже саму бійку спровокував ОСОБА_2 , який наразі перебуває за кордоном, і не «переймається» вирішенням справи, у якій він був учасником конфлікту, що свідчить про його зневагу до правосуддя, та небажання встановити об`єктивну істину у справі.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Речові докази у справі відсутні.

Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 не обиралась.

Керуючись ст.ст.368, 370-371, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (у сумі 850 /вісімсот п`ятдесят/ грн).

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги учасниками процесу до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня проголошення вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: Є. П. Тептюк