Рішення № 92747551, 09.11.2020, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1153/20

номер провадження 2/695/996/20

09 листопада 2020 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Середи Л.В.

за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Мегабанк» звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у сумі 16049.85 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 28.11.2017 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого з 31.10.2018 року є акціонерне товариство «Мегабанк», уклали кредитний договір №136-007-850-2-17-Г, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 11210.76 грн. для споживчих цілей, а відповідач зобов`язувався повернути вказані кошти в обумовлений сторонами строк та сплатити проценти і інші платежі за користування кредитом.

Кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 01.02.2020 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в сумі 16049.85 грн., що складається з наступного: 10452.12 грн. - заборгованість за кредитом; 28.45 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 524.44 грн. - комісійна винагорода за користування кредитом; 5044.84 грн. - штраф.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому АТ «Мегабанк» змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 08.09.2020 року.

Ухвалою суду, яка була направлена відповідачу в установленому порядку, останній був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов.

Вказана ухвала суду, а також копія позовної заяви з додатками була вручена відповідачу, що стверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, чи клопотання про розгляд справи за участю сторін до суду не направив.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов АТ «Мегабанк» підлягає до часткового задоволення. При цьому суд виходить з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи 28.11.2017 року сторони по справі уклали кредитний договір №136-007-850-2-17-Г відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти (далі по тексту - Кредит) на споживчі цілі, шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою, а Відповідач зобов`язався на умовах, передбачених Договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі на умовах визначених розділом 2 вказаного кредитного договору.

Згідно з п.п. 2.2., 2.3., 2.4. Кредитного договору, загальний розмір кредиту склав 11210.76 грн. та надавався на строк з 28.11.2017 р. до 27.11.2020 р. включно зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, передбаченими Договором. Згідно з п. 3.2.3. Кредитного договору Відповідач зобов`язаний своєчасно та в повній сплачувати щомісячні платежі (ануїтентні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених Договором умовах.

Пунктом 2.9. Кредитного договору зазначено, що розмір щомісячного платежу становить 670 грн. 51 коп., який включає суму ануїтентного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, що сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Відповідач кошти, які були обумовлені умовами вказаного договору, отримав, що стверджується відповідною випискою з рахунків, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, як вбачається із виписки по рахунку, що додана до матеріалів справи, в порушення умов п.п. 1.1., 2.9., 3.2.3., 4.1 кредитного договору, відповідачем не сплачуються у повному обсязі ануїтетні платежі за кредитом, а тому у нього утворилася заборгованість по сплаті суми кредиту та відсотків за її користуванням.

Згідно з п. 4.4. Кредитного договору у разі порушення строків сплати ануїтентних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев`яносто) календарних днів Позивач обліковує заборговані за Кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. При цьому правовідносини сторін за цим договором не втрачають своєї чинності та діють протягом строку Договору. З цього моменту Позивач припиняє нарахування щомісячної винагороди, процентна ставка за Кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п. 2.11. цього Договору (0,1 процента річних), а за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтентних платежів та комісійних винагород Відповідач, сплачує штраф у розмірі, передбаченому п. 6.3 цього Договору.

Відповідно до п. 6.3. Кредитного договору у разі порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 (дев`яносто) календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 45 процентів від суми кредиту.

Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення умов договору та закону відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, суму коштів не повернув та ухиляється від її сплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором від 28.11.2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем вбачається, що позивач включив до суми заборгованості нараховану комісію за період з лютого 2018 року по квітень 2018 року в сумі 524.44 грн..

Нарахування вказаної суми коштів позивач по справі обґрунтовує умовами договору, а саме п. 2.8 договору, відповідно до умов якого розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості складає 2.5%, що сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Із додатку №1 до кредитного договору №136-007-850-2-17-Г, у якому визначена загальна вартість кредиту та реальна річна процентна ставка за договором про споживчий кредит, визначається, що вказана комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості починає обраховуватися з 30.11.2017 року до дати погашення всієї суми кредиту та загалом становить 10369.99 грн..

Отже вказана сума винагороди по своїй суті є платою за обслуговування кредитної заборгованості.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Суд зазначає, що ні у вказаному вище кредитному договорі ні в позовній заяві не зазначені та не встановлені послуги, які включаються у комісію за обслуговування кредитної заборгованості та позивачем не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Нормами ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції станом на дату укладення договору) визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.

Згідно із ст. 20 вказаного вище ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції станом на дату укладення договору) укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать: 1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності; 2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов`язань за договором про споживчий кредит; 3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит; 4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту; 5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1,статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з положеннями ч.,ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс 16.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі за №520/2614/17.

Позивач уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит на поточні потреби зі сплатою процентів за користування кредитом. Окремо у договорі було передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом з тим, із умов вказаного вище договору вбачається, що банк, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія, адже вона була порахована та відповідача було зобов`язано сплачувати дані кошти фактично з моменту укладення даного договору ще до моменту виникнення заборгованості по договору.

На підставі вказаного вище, задовольняючи позов банку суд, керуючись положеннями Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", а також враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості комісії за обслуговування кредиту.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача по кредиту перед позивачем становить 15525.41 грн., що складається з наступного: 10452.12 грн. - заборгованість за кредитом; 28.45 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 5044.84 грн. - штраф.

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконує умови договору, а тому у суду є всі підстави для стягнення суми заборгованості за кредитом у примусовому порядку.

Суд також вважає, що з відповідача необхідно стягти судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 2033.31 грн.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625 ЦК України ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Мегабанк» кошти в сумі 15525 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 41 коп. - в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 28.11.2017 року за №136-007-850-2-17-Г, у задоволенні решти суми позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Мегабанк» кошти в сумі 2033 (дві тисячі тридцять три) грн. 41 коп. - в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Сторони по справі:

-Акціонерне товариство «Мегабанк», зареєстроване за адресою: вул. Алчевських, 30, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 09804119, МФО 351629, номер рахунку № НОМЕР_1 ;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Золотоніським МРВ УМВС України в Черкаській області 30.12.2000р.

Суддя: Середа Л.В.