Рішення № 92738452, 10.11.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5032/20

РІШЕННЯ

іменем України

10 листопада 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якій просить скасувати рішення Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань від 03.08.2020 року №3/1-1-1441-20/і-1279 про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до державної установи Полтавської установи виконання покарань №23 та зобов`язати Міністерство юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань перевести засудженого ОСОБА_1 із Замкової виправної колонії (58) до державної установи Полтавської установи виконання покарань №23.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що є засудженим до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі "Замкова виправна колонія №58". Відповідно до статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Проте, за змістом положень Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №265/30133 (далі - Порядок №680/5), переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого» здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого), в якій має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця постійного проживання. Вважає, що Міністерство юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань протиправно відмовило йому у переведенні до інших установ виконання покарань, а саме ДУ "Полтавська установа виконання покарань №23". Вказав, що значна відстань між м.Дубни Полтавської області та державною установою "Замкова виправна колонія №58" є перешкодою у спілкуванні з рідними. Просив позов задовольнити.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Зазначає, що позивач, засуджений до довічного позбавлення волі. За змістом статті 93 КВК України, переведення засудженого з однієї виправної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній колонії. Натомість, в довідці державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» зазначено про відсутність обставин, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання засудженого в цій установі. Водночас, сам по собі факт віддаленості місця проживання родичів позивача до місця його знаходження не є винятковою обставиною, що перешкоджає дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».

Звертає увагу на те, що питання переведення засудженого з однієї виправної чи виховної колонії до іншої належить виключно до дискреційних повноважень міжрегіональної комісії.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.09.2020 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Звільнено позивача від сплати судового збору.

ОСОБА_1 є засудженим до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі "Замкова виправна колонія №58".

Позивач звернувся до Департаменту з Міністерства юстиції України 27.07.2020 з приводу переведення для відбування покарання до іншої установи. Зазначене звернення відповідача було надіслане позивачем до Міністерства юстиції України через адміністрацію державної установи «Замкова виправна колонія № 58».

Відповідно до наданої позивачу відповіді йому було роз`яснено наступне. Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 затверджено Порядок визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, а також Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання.

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (частина 1 статті 1 КВК України).

Згідно з частиною 2 статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до частини 4 статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Приписами частини 1 статті 8 КВК України визначено, що засуджені мають право, зокрема, звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого (частина 1 статті 93 КВК України).

Згідно з частиною 2 статті 93 КВК України переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №266/30134 (далі - Положення), яке встановлює завдання, функції, права, обов`язки і порядок діяльності міжрегіональних та центральної комісій з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання.

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення: близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі; міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який в межах компетенції визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює направлення і переведення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі та арешту в межах зони діяльності міжрегіонального управління; протокол засідань комісії - документ, у якому фіксуються перебіг та результати проведення засідання міжрегіональної або центральної комісії, прийняті рішення за результатами обговорення винесених на розгляд питань.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 розділу IV Положення у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

У виняткових випадках, коли вирішення питання, викладеного у зверненні, потребує більш ґрунтовного та детального вивчення обставин, отримання додаткових доказів, документів чи пояснень, необхідних для прийняття міжрегіональною або центральною комісією рішень, строк розгляду питання може бути продовжено головами таких комісій, але не більше ніж на 15 календарних днів. У разі прийняття такого рішення відповідна комісія письмово повідомляє про це заявника з наданням обґрунтованого роз`яснення.

Відповідно до пункту 1 розділу V Положення рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань.

У той же час, порядок переведення засуджених врегульовано Порядком №680/5.

Так, у пункті 3 розділу ІІ Порядку №680/5 зазначено, що засуджені до позбавлення волі відбувають покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засуджених.

Згідно з пунктом 2 розділу IV Порядку №680/5 переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого" здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.

У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Як встановив суд, місце проживання засудженого до позбавлення волі м.Дубне Полтавської області.

Водночас, спірним рішенням, позивачу відмовлено у переведенні до установи виконання покарань, розташованої на ближчій відстані від місця проживання його рідних з мотивів відсутності підстав, передбачених частиною 2 статті 93 КВК України.

Суд зазначає, що це рішення, за виключенням лише посилання на норму частини 2 статті 93 КВК України, не містить чітко визначених підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача та обґрунтування його прийняття з огляду на вплив місця відбування покарання на особисте життя засудженого.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував такі підходи: в пункті 83 рішення у справі «Родзевілло проти України» від 14.01.2016 вказав, що Конвенція не надає засудженим права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені можуть бути відокремлені від своїх сімей та відбувати покарання на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Проте абсолютно неприйнятним є позбавлення засудженого усіх прав за статтею 8 Конвенції лише на підставі його статусу як особи, що відбуває покарання за вироком суду. Важливим елементом права ув`язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому пенітенціарними органами допомоги у підтриманні зв`язків з його близькими. Тримання особи в установі виконання покарань, яка розташована настільки далеко від сім`ї засудженої особи, що робить побачення з членами сім`ї дуже важкою або навіть неможливою справою, за певних обставин може становити непропорційне втручання у сімейне життя. Хоча Суд погодився з тим, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги.

У пункті 76 рішення Європейського суду з прав людини від 23.10.2014 у справі «Вінтман проти України» зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу. Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі.

Згідно з пунктом 78 рішення Європейського суду з прав людини від 23.10.2014 у справі «Вінтман проти України» у своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя. Отже, сприяння з боку адміністрації колонії підтриманню зв`язків засуджених зі своїми близькими родичами є важливою частиною їхнього права на повагу до сімейного життя.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №826/13854/17, від 16.05.2019 у справі №822/3011/17 та від 23.10.2019 у справі №822/190/18.

Разом з тим, належної оцінки вказаним позивачем обставинам щодо віддаленості державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від місця реєстрації та постійного проживання його родичів відповідач не надав.

Більше того, відповідач не надав доказів з`ясування питання планового наповнення державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23)» та фактичної кількості утриманих в ній засуджених станом на час розгляду клопотання позивача.

Доводи відповідача про відсутність виняткових обставин, передбачених частиною 2 статті 93 КВК України є помилковими, оскільки пунктом 2 розділу ІV Поряду №680/5 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої здійснюється з підстав «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого».

З огляду на викладене в сукупності, з урахуванням наведеної практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржене рішення відповідач діяв не у спосіб визначений законодавством України, з огляду на що, наявні підстави для визначення протиправним та скасування рішення, в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні його клопотання про переведення з однієї установи виконання покарань до іншої.

Оскільки встановлена протиправність спірного рішення в частині, що стосується розгляду звернення позивача, необхідно зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.07.2020 про його переведення із державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" до державної установи "Полтавська установа виконання покарань (№23)", з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 17 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань від 03.08.2020 року №3/1-1-1441-20/і-1279 про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до державної установи Полтавської установи виконання покарань №23.

Зобов`язати Міністерство юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань повторно розглянути заяву засудженого ОСОБА_1 від 27.07.2020 про переведення із Замкової виправної колонії (58) до державної установи Полтавської установи виконання покарань №23.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Відповідач:Міністерство юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань (вул. Юрія Іллєнка, 81,Київ 50,04050 , код ЄДРПОУ - 43501242)

Головуючий суддя Г.В. Лабань