Рішення № 92738068, 10.11.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3032/20

10 листопада 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1445 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1445 (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1445 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки;

- зобов`язати військову частину А1445 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за весь період служби;

- зобов`язати військову частину А1445 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.09.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він проходив військову службу у в/ч А1445 та має статус учасника бойових дій. Його було звільнено з військової служби у запас та з 10.09.2018 виключено зі списків військової частини, проте йому не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Також позивач повідомив, що під час проходження служби йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що призвело до порушення його конституційного права.

Ухвалою суду від 16.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 10.11.2020.

Відповідач подав до суду 03.11.2020 відзив на позовну заява в якому зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за січень 2016 - лютий 2018 року, фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось. Враховуючи викладене, виплата індексації грошового забезпечення за 2016 - 2018 року не проводилась, підстав для її нарахування і виплати за вказаний період не було (не має).

Крім того, зазначив, що оскільки Військова частина А1445 немала свого фінансового органу, а перебувала на балансі іншої Військової частини, тому вважає, що позов подано не до тієї особи.

Також зазначено, що позивачу з 01.03.2018 по день звільнення 10.09.2018 індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена в повному розмірі, та надходила щомісячно на особистий картковий рахунок окремою трансакцією із зазначенням як «зарплата військова частина А1445".

Крім того відповідач вказує, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду.

Позивач в судове засідання не прибув, подав 10.11.2020 клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань до суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А1445 з 15.04.2016 та згідно наказу командира військової частини польова пошта В1109 (далі - військова частина А1445) від 10.09.2018 №217 (по стройовій частині) звільнений та виключений зі списків особового складу військової частини А1445 та всіх видів забезпечення з 10.09.2018 (аркуш справи 12), що також підтверджується воєнним білетом НК №3911345.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 11.01.2017 (аркуш справи 11).

Невиплата Військовою частиною позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, слугувала підставою для звернення позивача до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України Про індексацію грошових доходів населення, відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до статті 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 відповідно до пункту 1-1 якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 06.02.2003р. №491 -IV.

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Щодо твердження відповідача про те, що позов подано не до тієї особи, оскільки на період з 15.04.2016 по 01.04.2017 Військова частина А1445 немала свого фінансового органу, а перебувала на балансі іншої Військової частини судом не приймається до уваги, оскільки на Військову частину А1445 як орган в якому проходив службу позивач, покладався обов`язок у разі звільнення провести з ним необхідні розрахунки. Крім того, під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних доказів, що він не є розпорядником бюджетних коштів.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не нараховуючи та не виплачуючи індексацію грошового забезпечення допустив протиправну бездіяльність, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за весь період служби, проте як випливає із матеріалів справи з 01.03.2018 по день звільнення 10.09.2018 позивачу індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена в повному розмірі, тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення підлягає частковому задоволення, а саме, за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А1445 щодо не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 10.09.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.09.2018, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993року №3551-XII (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України Про відпустки від 05 листопада 1996року №504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України Про відпустки учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991року №2011-ХІІ (зі змінами та доповненнями) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливий період наведено у Законі України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993року №3543-XII, та Законі України Про оборону України від 06 грудня 1991року №1932-XII.

Відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України Про оборону України визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Також, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України Про відпустки, та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.09.2018, у зв`язку з чим, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові від 21.08.2019 №620/4218/18, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної заяви шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А1445 щодо не нарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за2017-2018 роки; зобов`язати військову частину А1445 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.09.2018.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005року у справі Кечко проти України (заява №63134/00), зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999р. №8-рп/99, та від 23.03.2002р. №5-рп/2002 зазначено, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.

Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а отже аргументи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду не приймаються до уваги.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1445 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року.

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1445 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

4. Зобов`язати Військову частину А1445 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з квітня 2016 року по лютий 2018 року.

5. Зобов`язати Військову частину А1445 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.09.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Військова частина А1445 (місцезнаходження/місце проживання: с. Гущинці,Калинівський район, Вінницька область,22434 код ЄДРПОУ/РНОКПП 26621113);

Головуючий суддя Осташ А.В.