Рішення № 92737813, 10.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 р. Справа № 480/3185/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області), в якій просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 28.05.2019 №Ф-6586-54У.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків, а саме за період з 2018 по 2019 роки, що є подвійним нарахуванням позивачу як застрахованій особі єдиного внеску. Так, вказав, що у період з 01.04.2015 по 14.02.2020 позивач був найманим працівником і займав посаду монтажника інформаційно-комунікаційних мереж. Крім того, за період, за який податковим органом позивачу було нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивач перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , яким було сплачено страхові внески за позивача.

Ухвалою суду від 11.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник ГУ ДПС у Сумській області просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з тим, що позивач за наявності державної реєстрації фізичної особи-підприємця був платником єдиного внеску і був зобов`язана у 2017-2019 роках сплачувати єдиний внесок у порядку і строки визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), проте, свій обов`язок платника єдиного внеску не виконував та у визначені строки єдиний внесок не сплачував, у зв`язку з чим виникла недоїмка, за наявності якої сформована оскаржувана вимога.

Наголосив, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно. Адже при нарахуванні та сплаті роботодавцем єдиного внеску на доходи, що виплачуються найманому працівнику, роботодавець виконує свій обов`язок, передбачений Законом №2464-VI (утримань єдиного внеску із заробітної плати застрахованих осіб немає).

Зауважив, що в Законі №2464-VІ не передбачено взаємовиключення одного платника іншим, а навпаки, чітко прописані умови нарахування, сплати та подачі звітності по єдиному внеску по кожному окремому з перелічених у частині першій статті 4 Закону №2464-VІ платнику.

У зв`язку з чим вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Станом на сьогодні відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вбачає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач 28.04.2015 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а 22.11.2019 - припинив свою підприємницьку діяльність (а.с.5).

Як вбачається з копії трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладеного 01.04.2015 між ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 , позивач з 01.04.2015 перебуває у трудових відносинах з ОСОБА_2 (а.с.7).

При цьому, згідно копії довідки, виданої ОСОБА_2 (а.с.8), вбачається, що з 01.04.2015 по день видачі довідки (14.02.2020) ОСОБА_1 працює у ОСОБА_2 на посаді монтажника інформаційно-комунікаційних мереж та, при цьому, з нарахованої йому заробітної плати за вказаний період здійснювалося утримання, в т.ч. зі сплати страхових внесків за ОСОБА_1 як працівника.

28.05.2019 ГУ ДПС в Сумській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.30-31) було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6586-54У, якою позивача було зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 21027,45грн. за період 2017-2019рр. (а.с.9,29).

Позивач, не погодившись із вимогою про сплату боргу від 28.05.2019, звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим, третім пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених, зокрема, у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році (з 01.01.2018 - кварталі) або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 - кварталу), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному році (з 01.01.2018 - кварталі) або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 кварталу), законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Сумській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 28.04.2015 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а 22.11.2019 припинив свою підприємницьку діяльність (а.с.5).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву (а.с.25-28), відповідачем було сформовано оскаржувану вимогу у зв`язку з наявністю у позивача станом на 28.05.2019 недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 21027,45грн., до якої увійшли: розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448 грн., єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; єдиний внесок за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; єдиний внесок за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; єдиний внесок за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; єдиний внесок за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. (а.с.29-31).

Водночас, як встановлено судом, позивач у період з 01.04.2015 по 14.02.2020 (день видачі довідки роботодавцем - ОСОБА_2 ) перебував з останнім у трудових відносинах. При цьому, ОСОБА_2 , зокрема, за спірний період (2015р.-2020р.) здійснював утримання із нарахованої позивачу заробітної плати, в т.ч. відрахування по сплаті єдиного соціального внеску із заробітку ОСОБА_1 (а.с.8).

Таким чином, ОСОБА_1 , не здійснюючи підприємницької діяльності, мав лише статус підприємця, працював у період, за який нараховано позивачу недоїмку по сплаті єдиного внеску, у ОСОБА_2 , який здійснював за нього відрахування по сплаті єдиного соціального внеску із заробітку. При цьому, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження отримання позивачем як фізичною особою-підприємцем доходу від своєї діяльності доходу.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувана вимога не відповідає критеріям правомірності, встановленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане положення, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Сумській області суму судового збору в розмірі 840,80грн., сплаченого ним за подання позовної заяви згідно квитанції від 19.05.2020 №50088 (а.с.11).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м.Суми, вул.Іллінська, буд.13, код ЄДРПОУ 43144399) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу головного управлінням ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 28.05.2019 №Ф-6586-54У, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 21027,45грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м.Суми, вул.Іллінська, буд.13, код ЄДРПОУ 43144399) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 10.11.2020.

Суддя І.Г. Шевченко