Рішення № 92737810, 04.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 р. Справа № 480/4806/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.26-27), просив:

1) визнати протиправними дії 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 18 липня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на 18 липня 2018 року;

2) зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби по 18 липня 2018 року на час його виключення із списків особового складу.

Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 до 10.08.2019 проходив військову службу за контрактом та мав право на додаткову оплачувану додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Однак, протягом 2015-2018 років позивачу відпустка не надавалася та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Ухвалою суду від 29.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 28.12.2019 позовна заява залишалася без руху після відкриття провадження у справі, а ухвалою суду від 20.01.2020 було продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 05.02.2020, в якому було залучено до участі у розгляді справи як співвідповідача Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, у зв`язку з чим, а також у зв`язку з необхідністю витребування у Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України додаткових доказів у справі судове засідання 05.02.2020 було відкладено на 02.03.2020 (а.с.43).

Представником Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України подавався відзив на позовну заяву (а.с.58-63), а позивачем - відповідь на такий відзив (а.с.74-75).

Судові засідання 02.03.2020, 31.03.2020, 30.04.2020, 25.05.2020 неодноразово відкладалися за клопотанням представника позивача та Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.84,93,101,108).

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 13.08.2020, відповідачів у справі - 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) та Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, було замінено на належного відповідача - Західне регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Західне регіональне управління ДПС України) та встановлено йому строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечення на відзив, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив, у зв`язку з чим судове засідання було відкладено на 22.09.2020 (а.с.125-127), в якому за клопотанням представника позивача було оголошено перерву до 15.10.2020 (а.с.143-144).

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов (а.с.132-138), в якому з позовними вимогами не погодився та зазначив, що під час дії особливого періоду відпустки як учаснику бойових дій, особам під час проходження ними військової служби не надаються, тобто право на таку відпустку не може бути реалізовано під час дії особливого періоду. Разом з цим, хоча зазначена категорія осіб не має права на використання такої відпустки під час дії особливого періоду, але це не позбавляє таких осіб права на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки, при цьому право на грошову компенсацію виникає у таких військовослужбовців лише при їх звільненні з військової служби.

Окремо зазначив, що Західне регіональне управління ДПС України після залучення до участі у справі як належного відповідача, з метою врегулювання спору видало наказ від 08.09.2020 №441-ОС «Про особовий склад» яким внесені зміни в наказ Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.08.2018 №364-ОС стосовно виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 56 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.

Відмітив, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про отримання грошової компенсації за 56 днів невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.10.2020 призначено проведення судового засідання 15.10.2020 в режимі відеоконференції за участю представника Західного регіонального управління ДПС України (а.с.151), що було ухвалою суду від 15.10.2020 відкладено на 04.11.2020 та призначено його проведення в режимі відеоконференції за участю представника відповідача (а.с.158).

Станом на сьогодні відповіді на відзив Західного регіонального управління ДПС України від позивача до суду не подано.

Представник відповідача не з`явився в судове засідання, надіслав до суду 03.11.2020 заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному (а.с.167).

В судовому засіданні, з урахуванням не завірення електронним цифровим підписом надісланої заяви, не надання при цьому доказів поважності неможливості забезпечити явку іншого представника відповідача в засідання, неявку представника відповідача було визнано неповажною, та враховуючи вимоги ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалено здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням прийняття відповідачем наказу від 08.09.2020 уточнив та просив суд визнати протиправними дії Західного регіонального управління ДПС України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 18 липня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на момент звільнення з військової служби, а також зобов`язати виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. При цьому, наголосив, що станом на день розгляду справи така грошова компенсацію ОСОБА_1 не виплачена, на підтвердження чого надав довідки банківської установи (а.с.168-169).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом.

Згідно витягу з наказу начальника 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22.06.2016 №175 ОСОБА_1 з 22.09.2016 було звільнено з п о с а д и дільничного інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Сопич" II категорії (тип Б) та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, окрім тилового (матеріального), ракетно-артилерійського, інженерного, автомобільно-бронетанкового забезпечення, зв`язку та фінансового забезпечення (а.с.21).

Згідно витягу з наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.09.2016 №507-ос ОСОБА_1 , який прибув 23.09.2016 з 5-го прикордонного загону (I категорії) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення по оперативно-розшуковому управлінню Східного регіонального управління (I категорії) Державної прикордонної служби України, на всі види забезпечення зараховано з 23.09.2016 (а.с.38).

Згідно витягу з наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18.07.2018 №334-ос ОСОБА_1 старшого розвідника (помічника оперуповноваженого) другого сектору оперативно-розшукового відділу (з м.д. н.п. Глухів) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, який вибуває для подальшого проходження військової служби Західного регіонального управління ДПС України, з 18.07.2018 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.39).

Згідно витягу з наказу начальника Західного регіонального управління (I категорія) ДПС України від 20.07.2018 №294-ос ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з Східного регіонального управління (I категорія), з 20.07.2018 зараховано у списки особового складу Західного регіонального управління ДПС України (а.с.81).

Згідно витягу з наказу начальника Західного регіонального управління ДПС України від 23.08.2018 №364-ос ОСОБА_1 старшого розвідника (помічника оперуповноваженого) другого сектору оперативно-розшукового відділу (з м.д. н.п. Мамалига) оперативно-розшукового управління, який звільнений з військової служби у запас підпунктом "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25.08.2018 (а.с.80,137).

При цьому, вказаним наказом від 23.08.2018 №364-ос визначено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби, а також провести відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини 2018 року, яка залишилася після звільнення, за 15 календарних днів.

Згідно витягу з наказу начальника Західного регіонального управління ДПС України від 08.09.2020 №441-ос (а.с.138) до розділу II наказу начальника Західного регіонального управління ДПС України від 23.08.2018 №364-ос було внесено зміни та доповнено абзацом наступного змісту: "Виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки".

Однак, як вбачається з пояснень представника позивача та підтверджується матеріалами справи (а.с.168-169), відповідачем як на час виключення позивача зі списків особового складу у зв`язку із звільненням з військової служби, так і на час розгляду справи, зі ОСОБА_1 не було проведено розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон "Про військовий обов`язок і військову службу") військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон "Про відпустки") передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

В свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

За визначенням статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2018 рік додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зважаючи на вказане, судом також критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Посилання представника відповідача, при цьому, у відзиві, на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, не спростовує обов`язку Західного регіонального управління ДПС України виплатити таку компенсацію ОСОБА_1 з урахуванням зазначених вище норм чинного законодавства України.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу у зв`язку із звільненням, та після прийняття наказу від 08.09.2020 №441-ОС (а.с.138) відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015 року по 2018 роки, доказів перерахування даної компенсації відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 таку грошову компенсацію підлягають задоволенню.

При цьому, позивач просить визнати протиправними саме дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустки як учаснику бойових дій. Однак, суд зазначає, що невиплата грошової компенсації є пасивною формою поведінки суб`єкта владних повноважень, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною саме бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Щодо вимоги позивача про покладення судових витрат на відповідача, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується звільнення позивача від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» (а.с.3) і такий ним не сплачувався. Доказів понесення судових витрат позивачем суду не надано, відтак, розподіл судових витрат згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (79017, м. Львів, вул. Мечнікова, 16 а, код ЄДРПОУ 14321647) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 09.11.2020.

Суддя І.Г. Шевченко