Рішення № 92736639, 10.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року № 320/7855/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-А), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.01.2019 № Ф-152577-54У.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 15.04.2014 по 29.06.2016 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак здійснював підприємницьку діяльність до червня 2016 року.

17 липня 2020 року від старшого державного виконавця Києво - Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пацуріної О.В., отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та податкову вимогу від 21.01.2019 №Ф-152577-54. Вказану податкову вимогу позивач оскаржив до Державної податкової служби, проте рішенням Державної податкової служби України №25156/6/99-00-06-03-01-06 від 11.08.2020 його скаргу залишено без розгляду. На думку позивача така вимога є протиправною та підлягає скасуванню судом, оскільки період заборгованості включає час, коли позивач вже припинив у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством, свою підприємницьку діяльність.

Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

У зв`язку з недостатнім фінансуванням та відсутністю коштів на укладення нових договорів для закупівлі знаків поштової оплати та/або оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції Київського окружного адміністративного суду станом на 09 вересня 2020 року тимчасово припинилось відправлення поштової кореспонденції суду, про що була складена відповідна довідка № 03-52/3516/20 від 12 травня 2020 року.

З урахуванням відсутності фінансування на відправлення поштової кореспонденції, судом було направлено 23 вересня 2020 року о 13:10 на електронну адресу (kyivobl.official@tax.gov.ua) відповідача, яка зазначена в позовній заяві, ухвалу суду про відкриття провадження та адміністративний позов з додатками.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження по справі та адміністративний позов з додатками 23 вересня 2020 року о 13:10, про що свідчить звіт про успішне доставлення електронної пошти, який наявний в матеріалах справи.

Відтак 15-ти денний строк для подання відзиву, з урахуванням поштового перебігу, сплинув 12.10.2020.

Станом на час розгляду справи відзив від Головного управління ДПС у Київській області не надходив.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 15 квітня 2014 року по 29 червня 2016 року, реєстраційний запис про припинення підприємницької діяльності № 23390060003014497.

17 липня 2020 року від старшого державного виконавця Києво - Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пацуріної О.В., позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 26 лютого 2020 року.

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена на підставі податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2019 року № Ф-152577-54У, з якої вбачається, що за позивачем станом на 19.12.2019 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21096,08 грн.

Позивач не погодився з винесеною податковою вимогою 21 січня 2019 року № Ф-152577-54У та оскаржив її до Державної податкової служби України, проте рішенням Державної податкової служби України №25156/6/99-00-06-03-01-06 від 11.08.2020 його скаргу було залишено без розгляду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час позивач доводить неправомірність такого нарахування посилаючись на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого судом встановлено, що ОСОБА_1 , здійснював підприємницьку діяльність лише у період з 15.04.2014 по 29.06.2016.

А отже, враховуючи вищевикладене та з огляду на обставини справи, суд приходить до висновку, що оскільки державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було припинено 29.06.2016, у суду відсутні підстави вважати, що за період нарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно спірної вимоги (з 2017 року по 4 квартал 2019 року включно), позивач мав статус фізичної особи-підприємця.

Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у нього такого статусу за період, за який відповідачем нараховано борг згідно спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.

Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправною та скасовує вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2019 року №Ф-152577-54У.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Стосовно інших посилань суд зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності сторін, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення в цілому.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтуванні позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 21.01.2019 № Ф-152577-54У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 43141377) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020.

Суддя Панченко Н.Д.