Рішення № 92735581, 09.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/12917/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання неправомірними дій щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002) та зобов`язання призначити пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002) в розмірі 90% суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Волинської області, з дня звернення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 15.05.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно відповіді ГУ ПФУ від 27.05.2020 у призначенні позивачу пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідної вислуги для призначення пенсії, так як на момент його звернення діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, а ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 втратила чинність. В обґрунтування відмови у листі зазначено, що згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII пенсія за вислугу років прокурорським працівникам за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. На думку фахівців ГУПФУ на час звернення з заявою у нього була відсутня необхідна для призначення пенсії за Законом № 1697-VII вислуга років. У листі також зазначено, що згідно з наданими документами за вислугу років, що дає право на пенсію за вказаним Законом, стаж роботи на посадах прокурорів становить 09 років 02 місяці 23 дні, вислуга років - 22 роки 15 днів, страховий стаж складає 26 років 04 місяці 28 днів. До вислуги років враховано половину строку навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка з 01.04.1996 по 25.06.1999 - 1 рік 07 місяців 13 днів.

Вважає, що дії ГУПФУ щодо відмови у призначенні мені пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, де передбачено право на призначення пенсії за вислугу років при наявності вислуги 20 років, з них 10 років прокурорського стажу, - є неправомірними та такими, що звужують його права на пенсію за вислугу років у розумінні Конституції України.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, мотивуючи тим, що згідно поданих позивачем документів для призначення пенсії, стаж роботи на посадах прокурорів становить 09 років 02 місяці 23 дні, вислуга років - 22 роки 15 днів, страховий стаж складає 26 років 04 місяців 28 день, а вислуга років, яка необхідна для призначення пенсії має становити не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Отже, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії у нього було відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років. При цьому, доводи позивача про те, що при визначенні права на призначення пенсії необхідно застосувати нечинні норми статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 від 05.11.1991 (норми, що визначали право на призначення пенсії втратили чинність з 15.07.2015), є безпідставними, оскільки це суперечить статті 58 Конституції України.

Від учасників справи інших заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 01.04.1996 по 28.06.1999 навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка, з 30.11.1999 по даний час працює в органах прокуратури України, що підтверджується копією трудової книжки позивача, копією диплома серії НОМЕР_1 та додатком до нього.

15.05.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Листом від 27.05.2020 відповідач повідомив позивача про те, що з 15.07.2015 Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 втратив чинність, крім, зокрема, частин 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1. Пунктом 8 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.16.2017 №2148- VIII, який набрав чинності 11.10.2017, передбачено, що норми статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697) щодо пенсійного забезпечення діють до внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Враховуючи зазначене, з 11.10.2017 пенсії працівникам прокуратури призначаються відповідно до норм статті 86 Закону №1697. Статтею 86 Закону №1697 визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше - з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно з наданими документами за вислугу років, що дає право на пенсію за вказаним Законом, стаж роботи на посадах прокурорів становить 09 років 02 місяці 23 дні, вислуга років - 22 роки 15 днів, страховий стаж складає 26 років 04 місяці 28 днів. До вислуги років враховано половину строку навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка з 01.04.1996 по 25.06.1999 - 1 рік 07 місяців 13 днів. У зв`язку з відсутністю на день звернення вислуги років не менше 24 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців, рішенням №032350002947 від 20.05.2020 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.

Не погодившись із діями відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).

Статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001) було визначено, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

01.10.2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI, згідно з яким ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ замінено двома частинами такого змісту: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

В подальшому, 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), яким у п.5 розділу ІІІ «Прикінцевих положень» визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».

Вказаний у п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону № 1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII суд дійшов висновку, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону №1789-ХІІ.

Разом з тим, 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), відповідно до пп.1 п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема, ч.3, 4, 6 та 11 ст.50-1.

Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VІІІ, пп.8 «Прикінцевих та перехідних положень» якого установлено, що норми ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19.12.2017 №2249-VІІ, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774- VІІ.

Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону №1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 та є діючим.

А тому, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (15.05.2020), до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1697-VІІ, а не ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, як вважає позивач.

Відповідно до ст.86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

У ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 мав вислугу років 22 роки 15 днів, стаж на посадах прокурорів - 09 років 02 місяці 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VII.

Також необхідно зазначити, що виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії (травень 2020 року).

З позовної заяви слідує, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла на початку його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.

Суд звертає увагу на те, що редакція статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 10.01.2002), яку позивач просить застосувати для призначення йому пенсії, була чинною до 01.10.2011.

Отже, з аналізу вище наведеного слід дійти висновку, що у прокурорів та слідчих, які в період часу з 10.01.2002 до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, з положень статей 22, 58 Конституції України, вбачається, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право виникло раніше).

За встановлених у даній справі обставин позивач у період часу з 10.01.2002 по 01.10.2011 не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, так як положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі №211/5697/16-а, 10.05.2018 року у справі №358/1830/16-а, 10.10.2019 року у справі №265/3516/17 та 04.12.2019 року у справі №747/559/17, 18.03.2020 року у справі №310/7064/16-а.

Відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому відповідачем обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії позивачу.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код 13358826).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич