Рішення № 92733416, 09.11.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4069/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до Відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ, в особі Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", м. Одеса

Відповідача -2: Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019 недійсним та повернення приміщення

Представники:

Від військової прокуратури не з`явився

Від позивача не з`явився

Від відповідача-1 не з`явився

Від відповідача-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Військовий прокурор Криворізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс" в особі Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Відповідача -2: Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни, з позовом в якому просить:

- визнати недійсним договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військоргсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Копиловою Наталією Василівною;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Копилову Наталію Василівну повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 23,3 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з грубим порушенням вимог законодавства, а саме спірний договір є удаваним правочином, який укладений для приховування іншого правочину, а саме - договору оренди нерухомого майна.

Ухвалою від 13.09.2019 позовну заяву залишено без руху та зобов`язано Позивача протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати Акт огляду приміщення від 21.08.2019;

- надати оригінал платіжного доручення №888 від 02.09.2019 про сплату судового збору у розмірі 3 842,00 грн.

25.09.2019 прокурор надав до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 30.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 29.10.2019.

Ухвалою суду від 29.10.2019 відкладено розгляд справи на 12.11.2019.

29.10.2019 Відповідач-1 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши, що прокурором належаним чином не обґрунтовано та не доведено у чому саме полягає порушення прав та інтересів Міністерства оборони України в наслідок укладення договору від 01.01.2019.

Відповідач-1 заперечує щодо вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Копилової Наталії Василівни повернути приміщення за актом приймання-передачі Міністерству оборони України з урахуванням того, що приміщення пл. 23,3 кв.м. обліковане за Філією "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та перебуває в господарському віданні Концерну "Військторгсервіс".

Ухвалою від 12.11.2019 підготовче судове засідання відкладено до 26.11.2019.

Ухвалою від 26.11.2019 провадження у справі № 904/4069/19 зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 912/2385/18.

26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №912/2385/18, оприлюднену 20.07.2020, яка набрала законної сили і оскарженню не підлягає.

Ухвалою Господарського суду від 05.08.2020 судом продовжено строк підготовчого засідання на 30 календарних днів, поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 19.08.2020.

17.08.2020 року від Відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому він вказує, що 28.12.2019 року між Концерном "Війсьторгсервіс" в особі філії "Південна" та ФОП Копиловою Н.В. укладено додаткову угоду №ВКС-2807 до договору №ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019, якою розірвано вказаний договір.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № ВКС-2807 від 28.12.2019, сторони дійшли згоди розірвати з 31.12.2019 договір №ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 і повернути майно Поклажодавця зі зберігання на підставі складеного акту.

У зв`язку з розірванням договору, за актом приймання-передачі від 31.12.2019, Зберігач 31.12.2019 передав, а Поклажодавець прийняв з відповідального зберігання палето-місця у кількості - 23.

На даний час договір №ВКС-2319 від 01.01.2019 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг розірвано за взаємною згодою сторін, ФОП Копилова Н.В. забрала своє майно яке перебувало на зберіганні у приміщенні площею 23,3 кв.м., на даний час вказане приміщення вільне.

Згідно акту огляду від 11.08.2020, приміщення площею 23,3 кв.м. за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, буд. 62, яке до цього використовувалось ФОП Копиловою Н.В. (на підставі договору від 01.01.2019 №ВКС-2319) на день огляду вивільнене, знаходиться у користуванні філії "Південна" та не використовується жодними іншими особами, будь-яке стороннє майно у приміщенні відсутнє.

Ухвалою суду від 19.08.2020 підготовче засідання відкладено до 14.09.2020.

Ухвалою суду від 14.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.10.2020

Ухвалою суду від 06.10.2020 відкладено розгляд справи до 27.10.2020.

Ухвалою суду від 27.10.2020 відкладено розгляд справи до 09.11.2020.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с. 96-99, 106-110, 128-129, 134-139, 149,152-154, 158-160, 162-164, 192-196, 201-203, 209, 222, 229-234).

Відповідач-1 надав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 09.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з не правомірністю укладення Договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.09.2019, встановлення факту не правомірності передачі приміщення площею 23,3 кв.м, за адресою: Дніпропетровска область, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62 в користування ФОП Копилової Н.В.

Згідно наказу Генерального директора Концерну "Військторгсервіс" №20-АГ від 22.05.2017 "Про передачу основних засобів та інших необоротних активів" та наказу №21-АГ від 24.05.2017 "Про внесення змін до наказу" 01.06.2017 все майно ТЦ "Україна" м. Кривого Рогу Дніпропетровської області передане на баланс Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс".

Між Концерном "Віськторгсервіс" (далі - відповідач-1) в особі начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Копиловою Наталією Василівною (далі - відповідач-2) 01.01.2019 укладено договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС-2319 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом цього договору є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-транспортних цінностей, що належать поклажодавцю, за адресою: Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг, мкрн. Всебратське-2, 62, відповідно до додатку № 3 до цього договору (п.1.1. договору).

Згідно п. 2.1.6 Договору Зберігач зобов`язаний надавати послуги по зберіганню відповідно до заявлених Поклажодавцем і узгоджених із Зберігачем складських площ (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) із розрахунку максимального використання площі.

Цей договір набуває чинності з 01.01.2019 і діє до 31.12.2019 (п. 5.1. договору).

У протоколі узгодження договірних цін (Додаток № 1 до Договору № ВКС-2319) визначено, що послуги зберігання надаються Копиловій Н.В. в приміщенні № 3, яке розташоване в 4 секції першого поверху будівлі ТЦ «Україна».

Військовий прокурор Криворізького гарнізону звернувся до господарського суду з позовом з метою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України.

Військовий прокурор стверджує, що договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 № ВКС-2319, укладеними між Концерном "Віськторгсервіс" в особі начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Копиловою Наталією Василівною є удаваним правочином, який приховує договір оренди нерухомого державного майна, що суперечать вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 Господарського кодексу України та абз. 2 п. 4 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, оскільки процедура оренди здійснена без відповідного дозволу на передачу, без проведення конкурсу, оцінки об`єкта оренди, договір укладено не з належним орендодавцем та його зміст не відповідає законодавчим вимогам, що висуваються до договорів оренди державного майна, що є причиною виникнення спору.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку щодо наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на підставі наступного.

Згідно зі змістом ст.ст. 3, 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та п. 1 "Положення про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державний концерн "Військторгсервіс" та його філія "Одеське управління військової торгівлі" належать до сфери управління Міністерства оборони України. Засновником Концерну "Військторгсервіс" є Міністерство оборони України. Таким чином, як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК України).

За приписами ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Як вбачається з матеріалів справи, Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Копиловою Н.В. 01.01.2019 підписано додаток №1 до договору № ВКС-2319 в якому узгоджено вартість послуг за 1 палетомісце з ПДВ в розмірі 51,00 грн. (вартість 23 мість склала 1 173,00 грн.) (а.с. 56).

Також Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Копиловою Н.В. 01.01.2020 підписано Акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей (майна) до договору № ВКС-2319, відповідно до якого Концерном «Військторгсервіс» передано 23 палетомісця ФОП Копиловою Н.В. (а.с. 58).

Палетомісця - це розрахункова одиниця в складській логістикці. У логістичних комплексах, що надають послуги відповідального зберігання, оплата послуг здійснюється за палетомісце (тобто за зберігання однієї оформленої палети з товаром).

Відповідно до пояснень Копилової Н.В. та акту огляду приміщення (об`єкту нерухомості) від 21.08.2019 в приміщенні ТЦ "Україна", Копилова Н.В. займається господарською діяльністю. На момент складання акту огляду (об`єкту нерухомості), встановлено, що площа приміщення складає 23,3 кв.м та використовується воно під склад, в якому зберігаються штучні квіти та вінки (для ритуальних послуг).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких додаткових угод (актів приймання передачі, тощо) щодо передачі Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Копиловою Н.В. будь-якого майна на зберігання для виконання умов договору № ВКС-2319 між сторонами не укладалось.

Як вбачається з матеріалів справи, на зберігання не було передано ані певних визначених речей, ані речей визначених певними родовими ознаками. В акті приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 зазначено лише 23 палетомісць. Відповідачами до матеріалів справи не надано доказів що приміщення, яке у спірному договорі зазначено як місце зберігання, є складським або коморою.

Отже, між відповідачами існують відносини оренди, а не зберігання, як зазначено у договорі, що є предметом спору.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За викладених обставин, договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019 є удаваним, таким що приховує відносини оренди.

Таким чином, до спірних відносин слід застосовувати норми права, що регулюють відносини оренди державного майна.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із п. п. 1, 2 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

У відповідності до підпункту 1 частини першої статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Також статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено порядок укладання договору оренди, зокрема передбачено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у ст. 5 цього Закону.

Відповідно до ст. ст. 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладенню договору оренди передує оцінка об`єкта оренди.

Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду затвердженого Поставною Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778 дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. До того ж, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як роз`яснено у п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 2905.2013 №13, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Аналогічна правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №924/263/17.

За статтею 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Поряд з цим, відповідно до Класифікація видів економічної діяльності, галузі, якими займається Філія «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військоргсервіс», не передбачено надання послуг по зберіганню матеріальних цінностей.

Здійснивши аналіз наведених вище положень чинного законодавства, суд погоджується з доводами прокуратури про те, що договір ВКС-2319 від 01.01.2019 за своєю правовою природою не є договорами надання послуг зберігання, оскільки не містять його істотних умов (не містить доказів передачі майна на зберігання).

Як убачається, за змістом спірного договору між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди приміщення, оскільки відповідач-1 передав відповідачу-2 та на платній основі приміщення, що перебуває у нього в постійному користуванні. Тому положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди нерухомого державного майна.

Під час розгляду справи до суду відповідачем-1 надано додаткову угоду №ВКС-2807 від 28.12.2019 до договору № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 та Акт приймання-передачі від 31.12.2019 до договору № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 (а.с. 168, 169).

Пунктом 1 додаткової угоди №№ВКС-2807 від 28.12.2019 до договору № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 сторони вирішили розірвати з 31.12.2019 договір № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 і повернути майно Поклажодавця зі зберігання на підставі складеного акту.

В Акті приймання-передачі від 31.12.2019 до договору № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019 вказано, що за цим актом зберігач 31.12.2019 року передає, а поклажодавець приймає з відповідального зберігання: 23 палето-місця.

Суд враховує надані учасниками справи докази, однак вважає, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладена у постанові від 04.04.2018 у справі №904/5212/17.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України підлягають задоволенню в частині визнання недійсним договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військоргсервіс" та Фізичною особою-підприємцем Копиловою Наталією Василівною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 23,3 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62, суд закриває провадження на підставі наступного.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі складено Акт приймання-передачі від 31.12.2019 до договору № ВКС-2319 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2019, в якому зазначено, що за цим актом зберігач 31.12.2019 року передає, а поклажодавець приймає з відповідального зберігання: 23 палето-місця (а.с. 169).

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням того, що спірне приміщення повернуто відповідачем -2 після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині зобов`язання Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 23,3 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62, за відсутністю предмету спору.

Щодо підстав для представництва прокурором у даній справі інтересів держави в суді слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідачів по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 960,50 грн. зі стягненням на користь платника.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю

З огляду на викладене, прокурор може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення сплаченого судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Військового прокурора Криворізького гарнізону Південного регіону України, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс", в особі Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" та Відповідача -2: Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни про визнання договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019 недійсним та повернення приміщення - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг № ВКС-2319 від 01.01.2019, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" (03151, м. Київ,-151, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі начальника Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військоргсервіс" (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 10-А, код ЄДРПОУ 35123222) та Фізичною особою-підприємцем Копиловою Наталією Василівною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Закрити провадження у справі в частині зобов`язання Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України - займане за договором приміщення площею 23,3 кв.м, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрн. Всебратське-2, буд. 62.

Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (65063, м. Одеса, вул.. Армійська, 10-А, код ЄДРПОУ 35123222) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, ідентифікаційний код 38296363) 960,50 грн. судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Копилової Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, ідентифікаційний код 38296363) 960,50 грн. судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.11.2020

Суддя Н.Г. Назаренко