Рішення № 92731444, 05.11.2020, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 398/1451/20

Номер провадження 2/383/335/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Бондаренко В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Могиленко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав заяву б/н від 10.11.2017 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31.03.2020 року має заборгованість в сумі 12825,67 грн., яка складається з: 7805,49 грн. -заборгованість за тілом кредиту; 572,88 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 3360,36 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 586,94 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2102 грн.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.07.2020 року справу за вищевказаним позовом передано за підсудністю до Бобринецького районного суду Кіровоградської області (а.с.109).

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21.08.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.119-120).

Станом на 05.11.2020 року відзив на позовну заяву до Бобринецького районного суду Кіровоградської області не надійшов.

Згідно ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з позовною заявою подав до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника позивача. Не заперечив проти винесення судом заочного рішення суду (а.с.74).

Відповідач в судові засідання 21.09.2020 року, 08.10.2020 року та 05.11.2020 року повторно не з`явився, про час, місце та дати судових засідань повідомлений належним чином

шляхом направлення копії позовної заяви разом з копіями доданих до неї документів та судових повісток за адресою його місця реєстрації, а також шляхом розміщення виклику на веб-сторінці Бобринецького районного суду Кіровоградської області веб-сайту «Судова влада України» (а.с. 123, 129, 135). Про причини неявки в судові засідання суд не повідомив. Згідно із інформацією, зазначеною у повідомленнях про вручення поштового відправлення, копію позовної заяви разом з копіями доданих до неї документів та судові повістки відповідачу не вручено, а поштові відправлення повернуті до суду з відмітками «адресат не проживає» (а.с. 127, 131-132, 140-141).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.11.2017 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір без номеру з ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.13).

В анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 підписанням цієї анкети-заяви відповідно до ст.634 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування.

Згідно довідки АТ КБ «Приват Банк» за кредитним договором б/н, укладеним з ОСОБА_1 було надано кредитну картку 14.08.2017 року № НОМЕР_1 з терміном дії 08/21 (а.с.12).

Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , за кредитною карткою відповідачу був встановлений 29.01.2018 року кредитний ліміт в сумі 3500 грн., який надалі був змінений 22.07.2018 року до 3280 грн. (а.с.11).

Також на підтвердження факту отримання кредиту ОСОБА_1 позивачем надано виписку за договором б/н станом на 02.04.2020 року (а.с.10).

Надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними (а.с. 14, 15-61).

Згідно з наданим позивачем розрахунком у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2020 року утворилась заборгованість у розмірі 12825,67 грн., що

складається з: 7805,49 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 572,88 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 3360,36 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 586,94 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.7-9, 91-97).

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі).

Банк в позові просив стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 7805,49 грн., заборгованість за простроченими відсотками в сумі 572,88 грн., а також штрафи в сумі 1086,94 грн.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження№ 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно із пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, в частині стягнення неустойки.

Вищевикладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справа № 428/4028/15-ц провадження №61-20567св18, у яких зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності є неможливим покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих умовах зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки встановлення розміру процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності сторін за невиконання умов договору у вигляді неустойки є істотними умовами кредитного договору, який укладається між сторонами в письмовій формі, то суд, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог в частині стягнення прострочених відсотків та неустойки за правилами ст.89 ЦПК України приходить до висновку про відсутність передбачених законом та договором підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в сумі 572,88 грн., а також штрафів в сумі 1086,94 грн., оскільки відсутні належні та допустимі докази наявності підписаного відповідачем зобов`язання про сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та їх розмір.

З огляду на вищевикладене, суд знаходить позов обґрунтованим в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 10.11.2017 року в сумі 7805, 49 грн., що складає заборгованість за тілом кредиту.

За змістом ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, зокрема, в частині стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 86,4% річних нарахованими на прострочений кредит в сумі 3360,36 грн. крім самого розрахунку кредитної заборгованості, в позовній заяві посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в редакції, що почала діяти з 01.03.2019 року, а саме відповідно до п. 2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна».

Разом з тим наявність такої письмової домовленості між банком та відповідачем в матеріалах справи відсутня, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписаний позичальником, а тому не може вважатися складовою укладеного між сторонами кредитного договору, в зв`язку з чим наведений у розрахунку розмір відсотків нарахованих на прострочений кредит 86,4% річних є неправильним.

Суд звертає увагу на те, що коли в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК України.

З доводами позивача щодо необхідності стягнення відсотків від суми неповернутого в строк кредиту на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України, суд також погодитися не може з огляду на таке.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обовА`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають застосуванню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З вказаних підстав вимога банка по стягнення із відповідача заборгованості за відсотками згідно ст. 625 ЦК України є неправомірною, й задоволенню не підлягає.

Разом з тим, позовна заява не містить періоду нарахування заборгованості за відсотками за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст.625 ЦК України, із зазначенням моменту виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів.

Оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг відповідачем не підписані, а тому не може вважатися складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Отже позивачем достовірно не доведено момент виникнення обов`язку у відповідача зі сплати коштів, з яким пов`язується момент прострочення виконання грошового зобов`язання, а відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, настає саме за прострочення виконання зобов`язання щодо певної суми, тому суд дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит в сумі 3360,36 грн. також задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1282,22 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 3, 509, 549, 551, 610, 611, 625, 634, 638, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість станом на 31.03.2020 року за кредитним договором №б/н від 10.11.2017 року в сумі 7805 (сім тисяч вісімсот п`ять) грн. 49 коп., що складає заборгованість за тілом кредиту, атакож судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1282 (одна тисяча двісті вісімсот дві) грн. 22 коп.

У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення 572,88 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 3360,36 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 586,94 грн. - штраф (процентна складова) - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Бобринецький районний суд Кіровоградської області).

Найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, п.і. 01001.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 09 листопада 2020 року.

Суддя В.В. Бондаренко