Ухвала суду № 92727120, 29.10.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/10127/14-ц

Провадження № 4-с/487/61/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2020 року Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді - Нікітіна Д.Г., при секретарі - Оцабера М.С., розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Колесніков В.В. звернувся із вищезазначеною скаргою, в якій просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовської О.О., пов`язані з відкриттям виконавчого провадження за заявою прокурора щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на користь не держави (державного органу), а територіальної громади (органу місцевого самоврядування). Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61798079 від 04.05.2020 року.

Представник ОСОБА_1 адвокат Колесніков В.В. підтримав скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.

Державний виконавець до судового засідання не з`явилась.

Прокурор заперечила проти задоволення скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Дослідивши скаргу, наявні матеріали, пояснення сторін суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

04.05.2020 головним державним виконавцем Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовською О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61798079 з примусового виконання: виконавчого листа № 487/10127/14-ц виданого 12.02.2020 Заводським районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136300:12:001:0009.

Виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого документа за заявою Миколаївської місцевої прокуратури № 1.

Основні конституційні принципи щодо обов`язковості судових рішень закріплено статтями 124,129,129-1 Конституції України, статтею 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів», статтями 2,18 ЦПК.

При цьому невиконання судових рішень в державі негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки не досягається кінцева мета правосуддя захист інтересів громадян, юридичних осіб, держави і реальне поновлення їхніх порушених прав. Саме це питання є предметом більшості скарг проти України, що надходять до Європейського суду з прав людини.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що спірне питання виникло на стадії виконання судового рішення, яке набуло законної сили, та регулюється, насамперед, нормами цивільно-процесуального та виконавчого законодавства.

Так, відповідно до статті 26 Закону «Про виконавче провадження» (далі Закон) в иконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, в тому числі за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді (частина 1).

Не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (пункт 5).

Закон також передбачає перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу, зупинення та закінчення виконавчого провадження (частина 4 статті 4, статті 37-39 Закону «Про виконавче провадження»), і такий перелік є вичерпним.

Такої підстави для повернення виконавчого документу прокурору, який діє в інтересах держави, як зазначення стягувачем органу місцевого самоврядування (а не державного органу), перелік цих обставин не містить.

За змістом частини 2 статті 15 Закону «Про виконавче провадження» стягувачем у виконавчому провадженні може бути особа (фізична або юридична), на користь якої видано виконавчий документ, або держава, у чиїх інтересах документ видано.

Прокурор, поряд з іншими особами, є учасником виконавчого провадження (стаття 14 Закону «Про виконавче провадження»).

Особливості участі прокурора у виконавчому провадженні зумовлені особливим процесуальним статусом прокурора у цивільних справах, порушених за його позовом та у межах його повноважень, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом (стаття 121 Конституції України).

Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 23 закону «Про прокуратуру»).

Відповідно до частини 5 статті 56 ЦПК (частина 2 статті 45 ЦПК в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо захисту ії інтересів у спірних правовідносин, або відсутності у цього органу повноважень щодо звернення до суду, прокурор набуває статусу позивача.

Повноваження прокурора брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій ним здійснювалося представництво, в тому числі, інтересів держави, передбачено частиною 6 статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Отже, сукупний аналіз вищеназваних норм дає підстави для висновку, що при виконанні рішень у справі, в якій прокурор ініціював розгляд спору щодо порушення інтересів держави, заява прокурора про примусове виконання цього рішення є законною підставою для відкриття виконавчого провадження за статтею 26 Закону «Про виконавче провадження».

При цьому суд не дає оцінку наявності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах на стадії примусового виконання судового рішення. Ці факти були предметом дослідження та оцінки судом апеляційної та касаційної інстанції при розгляді спору по суті.

Позбавлення прокурора, який був стороною у цивільній справі, права на звернення з заявою про примусове виконання рішення, ухваленого за наслідками розгляду його ж позовної заяви, суперечить не тільки меті надання прокурору повноважень на захист інтересів держави на будь-якій стадії процесу, а й процесуальним правам прокурора як позивача (стаття 57 ЦПК).

Такі обмеження процесуальних прав прокурора суттєво ускладнювали би реалізацію конституційного принципу обов`язковості судових тих рішень, які набули законної сили та які були спрямовані на захист публічних інтересів держави.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу на те, що надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм може вплинути на справедливість провадження та бути порушенням права на справедливий суд. Встановлені обмеження не повинні звужувати доступ до суду у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права (рішення Європейського Суду від 8 грудня 2016 року у справі «ТОВ «Фрида проти України», п. 32, 33).

Такі ж принципи стосуються і стадії виконання судового рішення, як завершальної стадії судового розгляду справи.

Отже, суд вважає, що державний виконавець, відкривши виконавче провадження №61798079 з примусового виконання: виконавчого листа № 487/10127/14-ц виданого 12.02.2020 Заводським районним судом м. Миколаєва про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136300:12:001:0009, діяв у відповідності з вимогами статті 26 Закону «Про виконавче провадження» та іншими нормами виконавчого законодавства.

Підстав для визнання неправомірним рішення державного виконавця судом не встановлено.

Питання проте, яка саме особа є дійсним стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Верховного суду від 04 грудня 2019 року, тобто або держава, інтереси якої захищав прокурор, або орган місцевого самоврядування (територіальна громада), якому повертається земельна ділянка, що вибула з його власності з порушенням закону, не є однозначним.

Проте вірне визначення та зазначення у виконавчому листі стягувача не може вплинути на можливість примусового виконання цього рішення, в тому числі і за заявою прокурора, який не тільки вже був допущений до участі у справі як представник інтересів держави, а й був ініціатором судового розгляду спору зі статусом позивача на попередніх стадіях цивільного процесу.

Необхідність у внесенні виправлень у виконавчий лист, якщо у ньому дійсно допущені помилки, може бути реалізована з застосуванням механізму, передбаченого статтею 432 ЦПК.

Крім того, Закон «Про виконавче провадження» не зобов`язує прокурора, який здійснював представницькі функції при розгляді справи, обгрунтовувати представництво інтересів держави на стадії виконання судового рішення та не обмежує його повноважень на примусове виконання рішення, ухваленого за його позовом на користь інших осіб.

Отже, хоча мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить недоліки, які зазначала апелянт, але основний висновок суду про відсутність порушень державним виконавцем вимог Закону «Про виконавче провадження» відповідає обставинам справи та вимогам процесуального і виконавчого законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов переконання, що заявник не довів у встановлено порядку обставин на які покликається у поданій скарзі, в діях виконавця відсутні обставини неправомірної бездіяльності, а тому вимоги скарги є необґрунтованими.

Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, враховуючи наведене вище та встановлені обставини, суд прийшов переконання що у задоволенні скарги необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.447-453 ЦПК України, ст.ст.11, 37 Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірними дії головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовської О.О., пов`язані з відкриттям виконавчого провадження за заявою прокурора щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на користь не держави (державного органу), а територіальної громади (органу місцевого самоврядування). Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61798079 від 04.05.2020 року - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення (ухвали).

Суддя Д.Г. Нікітін