Вирок № 92725104, 09.11.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4977/19

Провадження № 1-кп/645/342/20

В И Р О К

Іменем України

09 листопада 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Сілантьєвої Е. Є.

за участю секретарів судових засідань - Ятлової Ю.В.,

прокурорів - Антоненко Д.С., Панова В.М

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника обвинуваченого - Едель В.Ю,

потерпілого - ОСОБА_2

представника потерпілого - Зіноватного В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Фрунзенського районного суду м. Харкова кримінальне провадження за №№12019220000000982 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бєлгород Російської Федерації, громадянина Росії, посвідка на постійне проживання НОМЕР_1 від 03.07.2013, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, працюючого водієм автотранспортних засобів ФОП ОСОБА_3 , с середньою освітою, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2019 року, близько 12:00 години, обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу будинку № 171 В по вул. Краснодарська в м. Харкові, знаходячись у своєму автомобілі «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював запуск двигуна автомобіля, однак двигун не заводився. В подальшому, намагаючись поставити автомобіль на стояночні гальма, виявив їх несправність та перевів ричаг перемикання на першу передачу, вийшов з салону та відкрив капот, щоб знайти причини несправності запуску двигуна. Перебуваючи біля капоту автомобіля, останній, здійснюючи запуск двигуна шляхом приєднання дротів до акумулятора, почув характерний звук робочого двигуна автомобіля «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який раптово почав самовільний рух по спуску вул. Краснодарська в бік будинку 171 Е, внаслідок чого був скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який знаходився біля задньої частини свого припаркованого автомобіля «Renault Clio», реєстраційний номер НОМЕР_3 , поблизу вищевказаного будинку. Тим самим обвинувачений ОСОБА_1 , діючи необережно, не вжив заходів для недопущення самовільного руху транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 15.12 Правил дорожнього руху України, згідно якого «Водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним», в результаті чого автомобіль здійснив самовільний рух та був скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_2 внаслідок вказаної ДТП були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я у вигляді закритої травми грудної клітини, у вигляді переломів 1,2,3,4,5,6,7 ребер справа та 2,3,4,5,6,7,8 ребер зліва із незначним зміщенням, закритого перелому середньої третини правої ключиці, вторинно відкритий субкапітальний перелом верхньої третини метадіафізу правої плечової кістки із значним зміщенням, закритий перелом нижньої третини променевої кістки правого передпліччя із зміщення.

Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 7/704СЕ-19 від 25.07.2019 у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 15.12 Правил дорожнього руху України. У вказаних дорожніх умовах водій автомобіля «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом виконання вимог п.15.12. Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п. 15.12 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою провину визнав та пояснив, що 01.07.2019 року у нього зламалася машина, він намагався її полагодити, піднявши капот свого автомобілю, намагався запустити двигун, який не заводився. Раптово машина почала самовільно рухатися, та він не зміг її зупинити, намагався кричати та попередити потерпілого, що на нього їде автомобіль, але потерпілий його криків не почув. Обвинувачений не пам`ятає, як його машина ударила потерпілого, тому що кришка капоту була відкрита. Відразу він викликав машину швидкої допомоги та поліцію. ОСОБА_1 зазначив, що після події він спілкувався з дружиною потерпілого, яка повідомила, що їм потрібна сума в розмірі сто двадцяти тисяч гривень, в свою чергу, ОСОБА_1 повідомив дружині потерпілого, що в нього немає такої суми зараз, але він готовий сплачувати щомісяця збитки, на що остання не погодилась, зазначивши, що потрібна вся сума. Також обвинувачений у судовому засідання покаявся та попросив вибачення в потерпілого, просив не лишати його водійських прав, так як він неофіційно працює таксистом, та з 02.11.2020 року влаштувався на офіційну роботу водієм в ФОП ОСОБА_3 , має доньку, якій допомагає та проживає з матір`ю пенсіонеркою, якій теж потрібна грошова допомога. А крім цього, йому потрібні права, щоб заробити грошей та віддати скоріше матеріальне відшкодування потерпілому.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти обставин скоєння наїзду на нього обвинуваченим. Також зазначив, що йому не пропонував обвинувачений грошове відшкодування. На час розгляду справи у суді він знаходиться вже більше пів року на лікарняному, переніс три операції, неодноразово був під наркозом. Потерпілий повідомив, що від страхової компанії грошей він не отримав, так як вони можуть дати відповідь про компенсацію тільки тоді, коли буде вирок суду. Зі слів потерпілого, обвинувачений сказав його дружині про те, що у ОСОБА_1 немає на цей час потрібної суми грошей, запевнивши, що через місяць буде певна сума грошей, але потерпілому потрібна була грошова сума в той момент повна. Просив задовольнити заявлений цивільний позов та застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.

На підставі ст. 349 ч. 3 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, так як проти цього не заперечували учасники судового провадження. При цьому судом з`ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції. Учасникам процесу роз`яснено, що у такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржувати дані обставини в апеляційному порядку.

Щодо цивільного позову, суд розглядає в повному порядку.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вину обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд вважає доведеною.

Згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання, суд вважає повне визнання вини та щире каяття.

Обставини, які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.

Вивченням в ході судового розгляду даних особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює водієм автотранспортних засобів ФОП ОСОБА_3 , має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку органів пробації про можливість виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк, який надійшов до суду 11.12.2019 року, зазначено, що беручи до уваги інформацію, що характеризує обвинуваченого та його спосіб життя, а саме те, що гр. ОСОБА_1 має низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення особи можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк. На думку органу пробації, виконання умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень: виконання всіх вимог індивідуального плану роботи (відвідування профілактичних заходів у відділі пробації) із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає за доцільне покладання на правопорушника обов`язку, передбаченого п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими її змінами суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Судом враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Із врахуванням всіх обставин справи, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне призначити покарання у межах санкцій ст. 286 ч. 1 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, однак, приймаючи до уваги тяжкість та обставини вчиненого злочину, а також особу обвинуваченого, який щиро розкаявся, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд приходить до висновку про можливість його виправлення без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з покладанням на нього обов`язків згідно зі ст. 76 КК України, що відповідатиме тяжкості злочину та особі обвинуваченого, буде необхідним для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів. Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.

Окрім того, у зв`язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням покласти на ОСОБА_1 , обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення нових злочинів. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Таке покарання за глибоким переконанням суду буде обґрунтованим і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним інших злочинів.

Згідно положень ст.124 КПК України на користь держави в особі Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з обвинуваченого ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати за проведення судової експертизи.

Потерпілим ОСОБА_2 заявлено цивільний позов, яким він просить стягнути з ТОВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» суму у розмірі 57018,09 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди та 2850,90 грн в якості відшкодування моральної шкоди, а з ОСОБА_1 стягнути суму у розмірі 500000 грн в якості відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив наступне: згідно зі змісту виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 15386 від 08.08.2019 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова», ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні з 01.07.2019 року по 08.08.2019 року з діагнозом: закрита травма грудної клітини у вигляді переломів 1,2,3,4,5,6,7 ребер з права, 2,3,4,5,6,7,8 ребер зліва із незначним зміщенням, закритий перелом середньої третини правої ключиці, вторинно відкритий субкапітальний перелом верхньої третини метадіафізу правої плечової кістки із значним зміщенням, закритий перелом нижньої третини променевої кістки правого передпліччя із зміщенням. Висновком судово-медичної експертизи позивачу внаслідок зазначеної ДТП були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я. За період з 01.07.2019 року по 08.08.2019 року позивачем на придбання ліків було витрачено грошові кошти у розмірі 57 018,09 грн., що підтверджується чеками (розрахунковими документами), а також довідкою, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова». Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду. У судовому засіданні позивач після ознайомлення з відзивом та поясненнями цивільного відповідача не заперечував щодо стягнення з ТОВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» суми у розмірі 46627 грн та моральної шкоди у розмірі 2331,35 грн, тат погодився с цією сумою.

Представник ТОВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» надав відзив на позов, яким просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив наступне: правовідносини, які склались між сторонами, врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), згідно якого встановлено для страховика строк, який не перевищує 90 дні з моменту отримання заяви. Цей строк встановлено з метою надання страховику достатнього часу для проведення розслідування і страхового випадку та визначення розміру страхового відшкодування. Згідно ч. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарський або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли Страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Таким чином, цивільний відповідач зазначає, що до ухвалення вироку по справі виплати страхового відшкодування є неможливим, а крім цього, позивач самостійно з заявою про виплату страхового відшкодування не звертався. Також цивільний відповідач зазначив, що після аналізу документів, наданих позивачеві, та порівняння лікарських призначень з рахунками та чеками було встановлено, що позивач надає розрахункові документи на суму 57 018, 09 грн. Однак витрати на серветки, пакети медичні послуги у розмірі 320 грн. та 555 грн. без рахунку на оплату та лікарського призначення, добровільні внески у розмірі 150 грн в матеріалах справи належно не оформленні, відсутні лікарські призначення щодо забору та дослідження венозної крові на суму 555 грн. Таким чином, ТДВ СК «Альфа-Гарант» вказує, що підтвердженою сумою є 46627,06 грн., оскільки сума у розмірі 8312,97 грн не знаходить свого підтвердження в медичної документації позивача. Тому відповідно до вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моральна шкода мала б складати 2331,35 грн. Отже, ТДВ СК «Альфа-Гарант» ніяким чином не порушило права, свободи чи інтереси ОСОБА_2 та його позов в рамках кримінального процесу без подання відповідної заяви про страхове відшкодування до ТДВ СК «Альфа-Гарант» є передчасним.

Вивчивши позовні вимоги ОСОБА_2 та заперечення ТДВ СК «Альфа-Гарант», пояснення обвинуваченого, надані докази по справі, суд приходить до наступного.

Право на звернення до суду закріплено у ст. 124 Конституції України, якою передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний та трьох річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком, та відшкодування шкоди, яка заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, трьох річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV та не позбавлений можливості у разі відсутності заперечень проти позову його визнати та сплатити страхове відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Вищевказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційного кримінального суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18), висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) у постанові від 11.12.2019 року № 465/428/15 (14-406цс19).

Як свідчать матеріали справи, згідно полісу № АМ/9910092 від 13.03.2019 року, відповідальність водія автотранспортного засобу автомобіля «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант».

Згідно матеріалів позовної заяви, ОСОБА_2 звернувся з відповідним позовом 02.10.2019.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в розмірі 46627,06 грн., які не заперечуються цивільним відповідачем, та з якими погодився потерпілий. Також відповідно до вимог статті 26-1 Закону № 1961-IV суд стягує з ТДВ СК «Альфа-Гарант» суму у розмірі 2331,35 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Також потерпілим заявлений цивільний позов, відповідно до якого він просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду в розмірі 500000 грн., яку було завдано обвинуваченим в результаті вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, за яких обставин і якими діями вона завдана, яким є ступень вини заподіювача, в якій грошовій сумі потерпілий вказує на пов`язані з ним втрати та з чого при цьому виходить.

Крім того, статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зокрема, п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року регламентовано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За таких обставин суд, враховуючи наявність моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), та виходячи з положень ст. 128 КПК України, та норм ЦК України, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, стану його здоров`я, оскільки внаслідок ДТП він став інвалідом, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обстави. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне цивільний позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в результаті дорожньо-транспортної пригоди, підлягає задоволенню частково на суму 100 000 грн.

Згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2019 року на автомобіль «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_5 , що мешкає: АДРЕСА_2 , було накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження, користування та ремонтування, та визначено місце зберігання автомобіля - майданчик тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи зазначене, суд скасовує вищевказаний арешт автомобіля.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст. ст. 174, 349, 370, 371, 373, 374, 376,395 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбуття основного остаточного покарання, встановивши іспитовий строк 1(один) рік.

Згідно зі ст. 76 КК України протягом іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 46627 (сорок шість тисяч шістсот двадцять сім) грн 06 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди та 2331 (дві тисячі триста тридцять одну) грн 35 коп. в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 100000 (сто тисяч) грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення судових експертиз № 7/794СЕ-19 від 25.07.2019 року та № 7/658 СЕ від 22.07.2019 року у розмірі 3140 грн. 20 коп.

Речовий доказ по справі - автомобіль «Ford Scorpio», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні на майданчику тимчасового зберігання за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106, після набрання вироком законної сили повернути власнику ОСОБА_5 .

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 діб з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку після його оголошення вручається прокурору та обвинуваченому.

Суд роз`яснює обвинуваченому, потерпілому право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Головуючий суддя Е. Є. Сілантьєва