Рішення № 92720986, 01.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

01.10.20

Справа № 522/21133/19

Провадження № 2/522/2626/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі Шеян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в подальшому уточнивши її, до Державної казначейської служби України та Прокуратури Одеської області про стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, в якій просив: cтягнути з Державного бюджету України на його користь 264 528,94 грн. матеріальної шкоди у вигляді втраченого позивачем заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування; cтягнути з Державного бюджету України на його користь суму заподіяної моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн; cтягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду у вигляді суми, сплаченої позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у розмірі 195 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено, що стосовно нього та ОСОБА_2 24 вересня 2012 року старшим слідчим прокуратури міста Одеси Томашевським С.А. було порушено кримінальну справу, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. 28 вересня 2012 року вказана кримінальна справа була прийнята в провадження слідчим із ОВС відділу розслідування злочинів, пов`язаних з корупційними діяннями, Прокуратури Одеської області Климович Ф.С. 28 вересня 2012 року його. було затримано в порядку статті 115 КПК України (у редакції закону від 12.08.2012, №5064-VI), про що складений протокол затримання. 29 вересня 2012 року, після пред`явлення йому обвинувачення за ч.3 ст.368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання було продовжено до 7 діб 04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси року стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2012 року апеляційну скаргу задоволено постанову Приморського районного суду м. Одеси скасовано. Обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 50000,00 грн. 09 жовтня 2012 року

Також позивачем зазначено, що його 09 жовтня 2012 року було повторно затримано в порядку ст.ст.106,115 КПК України, про що складено відповідний протокол. 10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду у справі продовжено строк його затримання до 12 жовтня 2012 року. Постановою Приморського районного суду міста Одеси 12 жовтня 2012 року було змінено запобіжний захід, обраний до позивача із застави на тримання під вартою. 18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 12.10.2012 року без змін. 26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року із визначенням розміру застави - у 50 000,00 грн. 27 листопада 2012 року ОСОБА_3 було внесено заставу на рахунок Територіального управління ДСАУ у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси. 28 листопада 2012 року він був звільнений в Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області. 16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси його було виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. 07 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року залишено без змін. 29 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було частково задоволено вимоги касаційних скарг прокурора та захисника Неурова Є.В., скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року і призначено новий розгляд справ у суді апеляційної інстанції. 02 серпня 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про скасування вироку місцевого суду в частині визнання винуватим ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК скасував, а кримінальне провадження в цій частині закрив. 12 лютого 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02.08.2016 року залишено без змін. З урахуванням вищевикладеного позивач зазначає, про те вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року його виправдано у вчинені кримінального правопорушення на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, тому на його думку він незаконно перебував під слідством з 28 вересня 2012 року по 12 лютого 2019 року, тому отримав право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у зв`язку з нанесенням йому моральної шкоди, завданої в результаті пережитих фізичних та моральних страждань, порушення усталених соціальних зв`язків, а також матеріальної шкоди у вигляді втраченого доходу і понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги адвокатів, що здійснювали його захист від обвинувачення.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 29 січня 2020 року.

У підготовче засідання 29 січня 2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача. Інші учасники справи не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Підготовче засідання відкладено на 03 березня 2020 року.

05 лютого 2020 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області направило відзив на позовну заяву, у якому із позовними вимогами не погоджується та просить відмовити у їх задоволенні на підставі того, що позивачем не обґрунтовано суму відшкодування моральної шкоди, не вірно розраховано термін перебування позивача під слідством, не додано належних і допустимих доказів наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, крім того Державна казначейська служба України не погодилася із вимогою про відшкодування вартості наданої правової допомоги, оскільки позивач добровільно погоджувався на їх оплату адвокатам.

28 лютого 2020 року Прокуратурою Одеської області було направлено відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача, наявності самої моральної шкоди та причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, позивачем завищено суму моральної шкоди порівняно із мінімальним розміром у сумі 361782,00 грн., про відшкодування якої позивач вправі ставити питання.

У підготовче засідання 03 березня 2020 року з`явився позивач його представник та представник відповідача. Інші учасники справи не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Роз`яснені права та обов`язки. Оголошено перерву на 08 квітня 2020 року.

Підготовче засідання 08 квітня 2020 року відкладено на 04 червня 2020 року, з підстав неявки сторін по справі.

Ухвалою суду від 08 квітня 2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 червня 2020 року.

У судове засідання 04 червня 2020 року з`явились позивач та представник відповідача. Інші учасники справи не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Судове засідання відкладено на 20 липня 2020 року з підставі подачі заяви позивачем про відкладення судового засідання, у зв`язку з відсутністю його представника.

У судове засідання 20 липня 2020 року з`явились позивач, його представник та представник відповідача. Інші учасники справи не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Оголошено перерву для виклику свідків на 01 жовтня 2020 року.

У судове засідання 01 жовтня 2020 року з`явились позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог та вважає їх не обґрунтованими. Інші учасники справи не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши думки сторін суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24 вересня 2012 року старшим слідчим прокуратури міста Одеси Томашевським С.А. було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

28 вересня 2012 року вказана кримінальна справа була прийнята в провадження слідчим із ОВС відділу розслідування злочинів, пов`язаних з корупційними діяннями, Прокуратури Одеської області Климович Ф.С..

28 вересня 2012 року - ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України (у редакції закону від 12.08.2012, №5064-VI), про що складений протокол затримання.

29 вересня 2012 року, після пред`явлення позивачу обвинувачення за ч.3 ст.368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання позивача було продовжено до 7 діб.

04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси року у справі стосовно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

09 жовтня 2012 року Апеляційним судом Одеської області було прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу захисників ОСОБА_1 Звільнено позивача з-під варти; обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 50000,00 грн.

09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 було повторно затримано в порядку ст.ст.106,115 КПК України, про що складено відповідний протокол.

10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду у справі продовжено строк затримання ОСОБА_4 до 12 жовтня 2012 року.

12 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду міста Одеси було змінено запобіжний захід, обраний до позивача із застави на тримання під вартою. 18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 12.10.2012 року без змін.

26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року із визначенням розміру застави - у 50 000,00 грн.

27 листопада 2012 року ОСОБА_3 було внесено заставу на рахунок Територіального управління ДСАУ у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси.

28 листопада 2012 року Позивач був звільнений в Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області.

16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси позивача виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

07 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року залишено без змін.

29 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було частково задоволено вимоги касаційних скарг прокурора та захисника ОСОБА_2 , скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року і призначено новий розгляд справ у суді апеляційної інстанції.

02 серпня 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про скасування вироку місцевого суду в частині визнання винуватим ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК скасував, а кримінальне провадження в цій частині закрив.

12 лютого 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02.08.2016 року залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 43 та статті 42 КПК України виправданий має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися.

Статею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У силу ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

При цьому, згідно п.1) ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.

Як передбачає п.5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - є головним обов`язком держави.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Також статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.ч. 2,3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналогічні положення містить п.17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Рішенням Конституційного Суду України N 9-рп/99 від 27.10.99 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), справа № 1-15/99, визначено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

З огляду на вказаний висновок Конституційного Суду України початком перебігу строку перебування позивача під слідством є 28 вересня 2012 року, день затримання позивача для пред`явлення йому обвинувачення, - а кінцевою датою такого строку є 12 вересня 2019 року, день прийняття Верховним Судом остаточного судового рішення у кримінальній справі відносно позивача.

Отже, загальний строк перебування позивача під слідством і судом складає 77 місяців, тобто, з урахуванням вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», позивач має безумовне право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у розмірі 385 000 грн. (77 місяців під судом і слідством х 5000 грн. - мінімальна заробітна плата в Україні, встановлена ст.8 закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» починаючи з 1 вересня 2020 р.).

Не зважаючи на встановлений законом мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», - визначення її дійсного розміру залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відповідна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.09.2018 по справі №686/23731/15-ц.

З листопада місяця 1992 року позивач розпочав службу у якості державного службовця в органах митної служби України на посадах інспектора митного поста, старшого інспектора митного поста, заступника начальника митного поста, інспектора відділу, начальника сектора оперативного реагування митної варти Відділення по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, начальника відділу.

11 квітня 2011 року був призначений на посаду начальника митного поста «Одеса-вантажний» Південної митниці.

27 вересня 2012 року Державною митною службою України було винесено наказ за №1889-к, яким припинено з 01 жовтня 2012 року перебування ОСОБА_1 на державній службі в митних органах України на посаді начальника митного поста «Одеса-Вантажний» за порушення Присяги державних службовців відповідно до п.6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із порушенням 24.09.2012 року прокуратурою міста Одеси кримінальної справи №10521200047 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину у сфері службової діяльності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі №815/6039/13-а, визнано протиправним та скасовано наказ №1889-к, виданий Державною митною службою України від 27 вересня 2012 року в частині припинення з 01 жовтня 2012 року перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_1 , начальника митного поста «Одеса-вантажний» за порушення присяги державних службовців у відповідності до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Міністерства доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста «Одеса-вантажний» Південної митниці ДМС України.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено неправомірно без проведення службового розслідування, без належного встановлення обставин, тобто із порушенням порядку такого звільнення. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Одеський окружний адміністративний суд встановив, що єдиною підставою для звільнення ОСОБА_1 з органів митної служби є лист прокуратури м. Одеси від 27.09.2012 року про порушення стосовно нього кримінальної справи.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року апеляційну скаргу Південної митниці Міндоходів залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року - без змін. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою із проханням скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій до Вищого адміністративного суду України, ухвалою якого від 12.11.2015 року касаційну скаргу Південної митниці Міндоходів було залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі №815/6039/13-а - без змін.

Таким чином постанова Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі №815/6039/13-а набрала законної сили, та відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України встановлені в ній обставини не доказуються при розгляді цієї справи.

Трудовою книжкою Позивача підтверджується, що він був поновлений на роботі та приступив до виконання обов`язків за посадою начальника митного поста «Білгород-Дністровський» Південної митниці Міндоходів з 11 червня 2015 року.

З вказаного вбачається, що незаконне звільнення позивача, причиною якого став факт порушення стосовно нього кримінальної справи, призвело до втрати ОСОБА_1 сталих соціальних зв`язків на тривалий період понад більш як 32 місяці, чим були порушені нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, ведення звичної трудової діяльності, порушені стосунки з оточуючими людьми, втрачена ділова репутація позивача.

Обставини завдання позивачу моральної шкоди підтверджуютться письмовими характеристиками, наданими громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ..

Вказані обставини також були підтверджені показаннями свідків у судовому засіданні- ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 ..

Зокрема, свідок ОСОБА_13 пояснив, що до звільнення позивача у 2012 році був його колегою. Про факт порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи дізнався на роботі, де вказана тема широко обговорювалася колегами, значна частина з яких у зв`язку із таким фактом відвернулася від позивача, припинила спілкування з ним та висловлювала свій осуд у адресу останнього. Після того, як позивача звільнили з-під варти він змінився, «осунувся», став похмурим, у ньому важко було впізнати колишнього життєрадісного та оптимістичного ОСОБА_1 , іноді при зустрічі він не помічав знайомих, здавався заклопотаним та знаходився у своїх думках. Висловлював побоювання за рідних - батьків, дружину і сина, і за те, що у зв`язку із ситуацією, що склалася завдав їм хвилювань і страждань, створив невизначені умови та хвилювався, чи зможе забезпечити сім`ю, висловлював жаль, що така подія взагалі мала місце в його житті і змінила його безповоротно.

ОСОБА_8 як свідок дала суду пояснення про те, що знайома з позивачем тривалий час, є його сусідкою. Наприкінці 2012 року від дружини позивача їй стало відомо, що в той час була розпочата кримінальна справа стосовно Позивача та про те, що він перебував в слідчому ізоляторі. Коли ОСОБА_1 звільнили він став «іншою людиною»: похмурим, замкнутим, не помічав знайомих при зустрічі, іноді навіть не вітався, бо перебував у своїх роздумах. Коли свідок ОСОБА_8 вперше після звільнення зі слідчого ізолятора зустріла позивача, зовні його не впізнала, він помітно схуд, зовні постарів. Стан здоров`я позивача погіршився, до висновку про що свідок прийшла із того, що була очевидцем численних і частих госпіталізацій позивача каретами швидкої допомоги після його звільнення, в той час як до порушення кримінальної справи у 2012 році таких випадків за час знайомства із позивачем практично не було. У спілкуванні зі свідком позивач висловлював свідку ОСОБА_8 свої думки про те, що розчарований у правоохоронній системі, що «нікому не можна довіряти», та порівняно з його службою в Афганістані, де було очевидно, хто друг, а хто ворог, виявилося, що у звичайному житті ти безсилий розпізнати підступ, і життя несправедливе. Всі події, пов`язані із затриманням позивача і з постійними судовими засіданнями у кримінальній справі, його безповоротно змінили, оскільки позивач досі часто повертається у спогадах і розмовах до тієї ситуації, і стає при цьому похмурим і розчарованим.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що знайома з позивачем і його сім`єю та сином тривалий час, є його сусідкою з моменту вселення у будинок. Довідалася про існування кримінальної справи щодо ОСОБА_1 від його дружини наприкінці 2012 року та знає, що позивач близько двох місяців перебував у слідчому ізоляторі. Після звільнення зі слідчого ізолятора, коли у свідка з`явилася нагода поспілкуватися із позивачем, вона помітила значні зміни у його поведінці, настроях і роздумах. На відміну від рис, які були їй відомі і впізнавалися у позивачу - життєрадісність, завзятість, оптимізм, діяльність, - позивач став похмурим, був практично завжди пригніченим, позивач втратив інтерес до оточуючих людей і подій, був невпевненим у майбутньому. Висловлював побоювання, що якщо з ним раптом щось станеться, щоб свідок ОСОБА_7 та її сім`я і інші сусіди не залишали його дружину і сина без допомоги. Свідок вказала, що частим явищем стала госпіталізація позивача каретами швидкої допомоги, чого раніше практично не траплялося. ОСОБА_7 зазначила, що позивач досі не відновився до свого попереднього стану, у розмовах зі звинувачує себе у тому, що «зламав життя» своїм рідним, що через хвилювання за нього померли батьки, син не зміг належним чином закінчити навчання через постійні фінансові труднощі та побудувати професійну кар`єру.

Свідок ОСОБА_12 є дружиною позивача. Даючи пояснення як свідок, зазначила, що травматичними для позивача стали перш за все обставини його затримання. Так її чоловік щорічно проходив лікування для підтримання стану здоров`я, шкода якому була завдана травмами, отриманими позивачем під час служби в армії. День затримання позивача був четвертим днем його перебування на стаціонарному лікуванні, та його затримання відбулося безпосередньо у лікарняній палаті. Про те, що у палаті позивача знаходяться слідчі свідок дізналася від своєї матері, яка провідувала позивача. Прибувши до палати позивача, ОСОБА_12 безпосередньо спостерігала момент затримання позивача, якого слідчі, піднявши із лікарняного ліжка, не дослухаючись до скарг на самопочуття позивача та до рекомендації лікарів, не дозволивши взяти з собою призначені ліки, одягли йому наручники та провели у такому вигляді до виходу із лікарні. Свідок зазначила, що весь час перебування позивача у слідчому ізоляторі їй не дозволяли бачитися із ним, все спілкування здійснювалося тільки через адвоката. Зустрічала свідок позивача лише на судових засіданнях. Свідок повідомила також, що мав місце випадок морального тиску на неї з метою впливу на чоловіка, який виявився у тому, що на вулиці до неї підійшла незнайома людина чоловічої статі, яка просила її передати чоловіку інформацію про необхідність дати показання проти себе, якщо останній не хоче проблем для себе і своєї сім`ї, - про таку подію свідок за рекомендацією адвоката подала заяву до прокуратури. Після внесення сестрою позивача суми застави та звільнення його зі слідчого ізолятора, ОСОБА_1 перебував у жахливому фізичному стані, стан його здоров`я погіршився, що призвело до необхідності постійного стаціонарного лікування, викликів швидкої допомоги. У позивача погіршився сон (траплялися приступи паніки та рвоти під час сну), він постійно перебував в стані тривоги і здригався від кожного незнайомого звуку. Після відновлення на роботі позивач, який до того звично із радістю виходив працювати, важко налаштовувався на новий робочий день, висловлював побоювання про вчинення щодо нього провокацій на роботі. Позивач не був схожий на себе в побуті, не підтримував спілкування на вільні теми із близькими, став замкнутий, не виявляв бажання та не погоджувався на пропозиції дружини відволіктися від думок переглядом фільмів чи прочитанням книг, перестав відвідувати друзів. ОСОБА_12 вказала, що позивач і досі періодично перебуває в стані пригнічення, згадуючи всі описані події.

З урахуванням наведеного, у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об`єктивно підтверджуються, узгоджуються та не суперечать іншим зібраним доказам у справі.

У матеріалах справи наявний висновок експерта №9455 за результатами проведення психологічної експертизи, складений 28 січня 2020 року ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», експертом Алікіною Н.В..

У змісті вказаного висновку, експертом встановлено, що обставини, з приводу яких позивач піднімає питання про заподіяння йому моральної шкоди уявляють собою неправомірний утиск фундаментальної потреби особистості у безпеці та захисті, внаслідок чого життя позивача поза його волевиявленням (тобто всупереч його діям, які не порушують нормативних вимог) набуло психологічно та соціально руйнівного для нього характеру, тобто: був раптово перерваний звичайний плин та ритм життєдіяльності, втратився соціальний статус, виникли умови, здатні порушити позитивне прийняття його іншими людьми через безпідставне знищення об`єктивної оцінки його особистості; виник фізичний та психологічний дискомфорт внаслідок впливу певних обмежень (зокрема, утримання в умовах СІЗО 61 день), що, як потужний стресогенний чинник, закономірно здатне викликати стійке внутрішнє напруження та переживання, включаючи негативну динаміку стану здоров`я; настали негативні зміни матеріального рівня життя та емоційних зв`язків з оточуючим через тривалий (6 років і 5 місяців) період невизначеності соціально-правового статусу;виникли інтенсивні негативні переживання з приводу безпідставного знищення об`єктивної оцінки його дій та особистості, було принижено почуття власного достоїнства (гідності), що стало стимулювати переживання несправедливості, викликало відчуженість, відсторонення, хронічне напруження, переживання невпевненості у майбутньому, неможливості самоврядування власним життям, тощо, що є соціально та психологічно руйнівним для особи, перешкоджає активному соціально-психологічному функціонуванню як особистості; з`явилися перешкоди у вигляді штучно заподіяної (нав`язаної) потреби соціально-правового і психологічного самозахисту своєї особистості, яка виникла через обставини безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, є перепоною у відновленні адаптивних стереотипів життєдіяльності, суттєво обмежує продуктивність життєвого (особистісного та професійного) часу, тобто має негативний вплив на розвиток наявних та потенційних можливостей особистості. Психологічне навантаження згаданих обставин як потужний стресовий чинник зумовили фізичні страждання та викликали інтенсивні психологічно руйнівні переживання, які досягли рівня душевного болю (страждання) з проявом комплексу соціально-психологічної особистісної неповноцінності та психологічної (моральної) «капітуляції» перед життєвими обставинами (відчай безпомічної залежності та безсилля, сумніви у цінності власної особистості та життя, внутрішня розбалансованість з відчуттям втрати життєвих опор та перспектив, тощо), що, загалом, призвело до стресогенних змін емоційно-поведінкових й особистісних виявів (пригнічення життєвих функцій з апатією, емоційно-поведінкова нестійкість, мимовільна актуалізація реакцій емоційної слабкості у вигляді сліз, розчарування, зневіра, негативна динаміка сприйняття оточуючого сьогодення та майбутнього, дистанціювання, невпевненість, коливання умонастрою у бік песимістичної настроєності, самопідтримка іронією як психологічний захист від відчуття соціального та особистісного приниження, тощо). Зазначене обумовило та підтримує у позивача прояви психологічно складних інтенсивних переживань морально-етичного змісту та психологічно руйнівного (такого, що спричиняє страждання) характеру. Це уражає його особистість, тобто спричиняє позивачу моральну шкоду. Також у висновку експерта встановлено:

незаконне перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під слідством та судом протягом періоду часу з 28.09.2012 року по 12.02.2019 року (6 років, 4 місяці і 15 днів) є психотравмуючими обставинами життя для нього ( ОСОБА_1 ).

2. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконним перебуванням під слідством та судом протягом періоду часу з 28.09.2012 року по 12.02.2019 року (6 років, 4 місяці і 15 днів) завдані страждання (моральна шкода).

3. Орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждання (заподіяну моральну шкоду) становить 720 мінімальних заробітних плат, з врахуванням положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ст.8 закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п.9 і п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», станом на 01 жовтня 2020 року - дату прийняття рішення у справі - складає 3 600 000,00 грн. (720 х 5 000,00 грн.).

Враховуючи зазначені вище докази, що підтверджують тяжкість вимушених змін житті позивача, завданих фізичних і моральних страждань, змін у життєвих і робочих стосунках позивача, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також з врахуванням ч.1 ст. 13 ЦПК України та обсягу заявлених позивачем вимог, суд приходить до висновку про доцільність задоволення позовних вимог у повному обсязі - у розмірі 3 000 000,00 грн.що буде справедливим та достатнім.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), окрім моральної шкоди, також заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Відповідно до п.8 та п.9 Положення розмір сум у вигляді втраченого заробітку та інших грошових доходів, які особа втратила внаслідок незаконних дій, і які підлягають відшкодуванню, обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95р. N100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 05.05.95р. N348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. N100" (далі - Постанова №100).

Відповідно до абз.3 п.2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п.3 Постанови №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період, - вказаний алгоритм розрахунку передбачений абзацом першим пункту 8 Постанови №100.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці.

Так, наказом Державної митної служби України 27 вересня 2012 року №1889-к (що в подальшому був скасований постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі №815/6039/13-а) було припинено перебування ОСОБА_1 на державній службі з 01 жовтня 2012 року.

Як вбачається із довідки про доходи позивача за 2012 рік за вересень та жовтень 2012 року (за 2 останні місяці до звільнення) ОСОБА_1 отримував заробітну плату у розмірі 8 554,15 грн. та 5 798,68 грн. відповідно.

Таким чином, розрахована середня заробітна плата за формулою ЗПсер = ЗПф : Рф,

де ЗПсер - середньоденна заробітна плата; ЗПф - сума заробітної плати за фактично відпрацьовані працівником робочі дні (години) протягом розрахункового періоду та інших виплат, що включаються до розрахунку середнього заробітку і нараховані у розрахунковому періоді; Рф - кількість робочих днів фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді (з- розрахунку 5-денного робочого тижня)

складає (8 554,15 грн. +5789,68 грн.) : (20 + 23) = 333,58 грн. - середньоденна заробітна плата.

Відповідно до записів, що містяться у трудовій книжці позивача, його було поновлено на роботі та позивач приступив до виконання обов`язків за посадою начальника митного поста «Білгород-Дністровський» Південної митниці Міндоходів з 11 червня 2015 року.

З врахуванням дати звільнення позивача та часу поновлення його на роботі, з якого обраховується період неодержання Позивачем доходу та його втрата у зв`язку із наявністю факту кримінальної справи щодо нього, - строк незаконного звільнення складає 31 місяць, та зокрема 793 робочих дні.

Таким чином сума втраченого заробітку за такий період дорівнює 793 х 333,58 грн. = 264 528,94 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять вісім гривень 94 копійки), які підлягають стягненню з державного бюджету на користь Позивача.

Щодо стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача матеріальну шкоду у сумі 195000,00 грн пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу та витрат по сплаті судового збору у розмірі 9605 грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, повязані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позовної заяви представниками позивача подано письмові докази на підтвердження понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», зокрема наступні договори про надання правової допомоги, укладені Позивачем чи дружиною позивача в його інтересах, предметом яких є здійснення захисту позивача в рамках кримінальної справи (кримінального провадження):

із Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Злагода» (контракт №34 від 24.09.2012 року, контракту №3 від 31.01.2013 року) та докази сплати вартості наданих послуг такому об`єднанню у вигляді квитанцій до прибуткового касового ордеру №30 від 24.09.2012, №35 від 25.10.2012 та №40 від 17.11.2012р., №43 від 31.01.2013, №50 від 23.02.2013, №54 від 15.03.2013 та №58 від 20.04.2013р.. та актів прийому-передачі виконаних робіт від 29.01.2013р. і від 23.04.2015р.;

а також із адвокатами ОСОБА_6 (контракт №23 від 25.06.2015 року, контракт №29 від 29.01.2016 року, контракту №43 від 07.09.2016 року, контракт №35 від 07.04.2016р; квитанції до прибуткового касового ордеру №13 від 25.06.2015, №20 від 14.07.2015р., №21 від 10.08.2015р. та №2 від 07.09.2015, №3 від 29.01.2016, №4 від 06.02.2016 та №7 від 07.03.2016, №15 від 07.09.2016, №17 від 17.10.2016., №19 від 07.11.2016. та №21 від 09.12.2016, №9 від 07.04.2016, №9 від 07.05.2016., №11 від 07.06.2016. та №13 від 07.07.2016а також акти прийому-передачі виконаних робіт від 07.09.2015 року, від 07.04.2016р., від 12.02.2019 року додається);

та ОСОБА_14 (копією договору №14 від 19 жовтня 2012 року, договору №5 від 22 січня 2013 року, договору №18 від 13 червня 2016 року, договору №35 від 15 грудня 2016 року, квитанціями до прибуткового касового ордеру №14 від 19.10.2012р., №5 від 22.01.2013р., №18 від 13.06.2016р., №25 від 25.12.2016р. та актами щодо виконання робіт по договору про надання правової допомоги від 18.01.2013 року, від 06.06.2016 року, від 20.12.2016 року та від 15.02.2019 року).

Загальна сума витрат на правову допомогу, пов`язану із захистом позивача у рамках кримінального провадження (кримінальної справи) склала 195 000,00 грн. (сто дев`яносто п`ять тисяч гривень), та вказана сума підлягає стягненню з державного бюджету на його користь у повному обсязі.

Керуючись ст.55,56 Конституції України, ст..15-16,22,1176 ЦК України, ст..ст.1,2,3,11,12, Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ст.ст.1,2,3,13,19,42,43,48,49,59,76-81,82,89,95,141,209,247,258-259,263-265,268,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, - задовольнити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 264528 ( двісті шістдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять вісім) грн. 94 коп. матеріальної шкоди у вигляді втраченого позивачем заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 3000000,00 ( три мільйона ) грн, що була завдана внаслідок незаконних дій органів дізнання та досудового слідства.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у сумі 195 000,00 ( сто дев`яносто п`ять тисяч) грн пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь держави судовий збір у розмірі 9605 ( дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 11 жовтня 2020 року.

Суддя Ю.Б. Свячена