Рішення № 92715494, 27.10.2020, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/7660/19

Провадження № 2/211/733/20

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2020 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гіди О. С.,

при секретарі Гулько А.С.,

за участю: представника позивача Романовського Д.С. ,

представника відповідача Бондаренка Є.В.,

за відсутності: відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором № KRP0AN20150047 від 08.06.2007, що виникла станом на 06.11.2019 у сумі 354 230,03 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а саме: 64 115,82 грн. заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 283 574,34 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 6 539,87 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; та судові витрати.

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні 16.07.2020 представник позивача Романовський Д.С. на позовних вимогах наполягав повністю, просив задовольнити позовні вимоги. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08.06.2007 відповідач уклав кредитний договір з банком, предметом застави був автомобіль, термін кредитування з 2007 року по 2014 рік, виплата кредиту мала відбуватися за графіком, а саме сплата щомісячно однакових платежів у сумі 1 494,50 грн. Останній платіж повинен бути 07.06.2014. Але відповідач прострочив виплату, тому 30.01.2008 автомобіль було вилучено, реалізовано його у 2018 році шляхом продажу, виручена сума склала 23 893 грн. 10 років автомобіль простояв на стоянці, раніше не було реалізовано, так як політика банку постійно змінювалась. ОСОБА_2 припинив погашати кредит 30.09.2011, було проведено платіж у сумі 5 грн, це було погашення тіла кредиту, він сплатив їх особисто. Банк отримав страхове відшкодування у сумі 4 000,00 грн. 14 та 15 серпня 2019 року гроші заходили на рахунок відповідача, це було автоматичне зарахування та списання коштів, проведені державним виконавцем, це передбачено п. 5 кредитного договору. У 2017 році банк звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, саме за цим виконавчим провадженням було реалізовано автомобіль, але судом було скасовано виконавчий напис.

28.02.2020 представником позивача адвокатом Єрмоловим Є.М. подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Так як позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем, а саме надав кредит, а відповідач не виконав свої зобов`язання перед банком, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати. Враховуючи, що коштів від реалізації предмету застави виявилося недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Щодо застосування строку позовної давності зазначив, що, оскільки позичальник свої зобов`язання до договором не виконав, будь-яких доказів виконання не надав, такий договір не може вважатись виконаним, у зв`язку з цим вважає, що кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при звернення до суду.

16.03.2020 представником позивача адвокатом Єрмоловим Є.М. подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі з підстав, викладених у відповіді на відзив від 28.02.2020.

Представник відповідача адвокат Бондаренко Є.В. у судовому засіданні 16.07.2020 проти позовних вимог заперечував повністю, суду пояснив, що відповідач визнає, що між ним та банком було укладено кредитний договір, умови даного договору ним оспорюються. У 2007 році відповідач попав у дорожньо-транспортну пригоду, збився з графіку, тому заборгував за виплатою кредитних коштів. 30.01.2008 банк вилучив автомобіль, але ОСОБА_2 продовжив виплату коштів, хоча автомобіль йому не було повернуто. З 09.04.2008 він більше ніяких платежів не здійснював. Представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності, так як останній платіж, який мав би здійснити відповідач, повинен був зроблений 07.06.2014, тобто 07.06.2017 сплив строк позовної давності, яка відповідно до чинного законодавства складає три роки. Також представник відповідача зауважив, що 30.09.2011 відповідач не робив ніяких платежів щодо погашення кредиту. ОСОБА_2 не надавав згоди на зарахування грошей на рахунок після продажу автомобілю.

21.01.2020 відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, з якого вбачається, що відповідач просить суд відмовити позивачу в позові повністю, так як відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦПК України 07.06.2017 сплив строк позовної давності, а позовна заява подана до суду 06.12.2019.

04.03.2020 відповідачем подано до суду заперечення, згідно якого відповідач зазначив, що Позичальникові відповідно до п. 7.1.Кредитного договору Банк зобов`язався надати кредитні кошти на строк з 08.06.2007 по 07.06.2014 включно у розмірі 93 638,67 грн. на купівлю автомобілю і пов`язані з цим інші цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на залишок кредиту, який Позичальник повинен був погашати Банку грошовими коштами з 8 по 12 число кожного місяця (щомісячний платіж у розмірі 1 494,50 грн.). На отримані за Кредитним договором грошові кошти на підставі Договору купівлі-продажу № СФ-0009609 від 25.05.2007 у ТОВ «Автоприват» він придбав автомобіль Maple C81 вартістю 65 715,00 грн., зареєстрований за номером НОМЕР_1 , і на вимогу Банку передав його у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором застави рухомого майна № KRP0AN20150047 від 08.06.2007. 30.01.2008 Банк позбавив відповідача його власності, вилучивши цей автомобіль та реалізувавши його у 2018 році без його згоди. Посилаючись на п.п. 93-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444-9519/12-ц, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності, так як кінцевий строк повернення кредиту 07.06.2014, а позивач звернувся до суду лише 06.11.2019. Також відповідач зауважив, що з квітня 2008 року він кредит не погашав, ніяких коштів на рахунок не вносив, нікого не уповноважував це робити і нікому не надавав згоди на такі дії. Грошові кошти у сумі 23 893,00 грн., зараховані 28.08.2018 в рахунок погашення заборгованості, надійшли не від відповідача, а від Довгинцівського ВДВС за рахунок продажу з електронних торгів автомобіля у рамках виконавчого провадження. Тому просив відмовити позивачу в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності для звернення до суду.

У судове засідання 27.10.2020 сторони не з`явилися. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Представник позивача Кузьміч А.О. надала суду заяву про розгляд справи без участі представника АТ КБ «ПриватБанк» та просила винести рішення на підставі наявних доказів в матеріалах справи.

Представник відповідача адвокат Бондаренко Є.В. надав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його відсутності, просив врахувати доводи і заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, подані до суду відповідачем ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний Банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний Банк «ПриватБанк») та ОСОБА_2 був укладений договір № KRP0AN20150047 від 08.06.2007, відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти на строк з 08.06.2007 по 07.06.2014 включно у розмірі 93 638,67 грн. на купівлю автомобілю і пов`язані з цим інші цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на залишок кредиту, який Позичальник повинен був погашати Банку грошовими коштами з 8 по 12 число кожного місяця (щомісячний платіж у розмірі 1 494,50 грн.). На отримані за Кредитним договором грошові кошти у ТОВ «Автоприват» він придбав автомобіль Maple C81 вартістю 65 615,00 грн. (а.с. 36, 37 - копія договору).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов`язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

30.01.2008 у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач отримав від ОСОБА_2 предмет застави за договором застави KRP0AN20150047 від 08.06.2007 - автомобіль Maple C81, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 38 - копія акту прийому у заклад ПриватБанку автомобілю позичальника ОСОБА_2 ).

Звертаючись до суду із даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» вказує про те, що у встановлені договором строки відповідач зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 06.11.2019 виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 354 230,03 грн., а саме: 64 115,82 грн. заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 283 574,34 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 6 539,87 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом.

Відповідач позовних вимог не визнав, він та його представник заявили про застосування строку позовної давності.

Відповідно до діючих норм цивільного законодавства строк позовної давності застосовується відносно певного зобов`язання, в даному випадку відносно виниклої кредитної заборгованості. Оскільки строк позовної давності це строк в межах, якого банк може звернутися для захисту свого порушеного права у зв`язку з порушенням строків виконання зобов`язань по повернення кредитних коштів.

За вимогами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Матеріали справи не містять договору про збільшення строку позовної давності за кредитним договором, в той час як п. 7.1. визначено строк кредитування, а саме з 08.06.2007 по 07.06.2014.

Враховуючи дані обставини суд приходить до висновку, що в даних правовідносинах необхідно керуватись нормами закону, які визначають загальний строк позовної давності.

Так відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно (невизначених) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його участю чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь - які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 08.11.2017 року у справі № 6-2891цс16 від 09.11.2016 року у справі за № 6-1457 цс 16.

З наданих банком витягу з рахунку відповідача вбачається, що останній раз ОСОБА_2 погасив заборгованість 09.04.2008. Також позивачем 30.09.2011 було автоматично зараховано 5,00 грн., при цьому сума розбита двічі по 2,50 грн., та відображена в розрахунку заборгованості як сума погашення за наданим кредитом ОСОБА_2 2,50 грн, та погашення штрафу після звернення до суду 2,50 грн., та зазначено, що використана карта співробітника-касира. Однак, суд ставить під сумнів погашення зазначеної заборгованості 30.09.2011 відповідачем, оскільки, як зазначив відповідач, він не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором після 09.04.2008, а автоматичне списання суми з рахунку не є волевиявленням самої особи. Також суд бере до уваги той факт, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що саме відповідач особисто сплатив платіж у сумі 5 грн. (квитанція, платіжне доручення, тощо).

Також в межах виконання виконавчого провадження № 55711354, відкритого державним виконавцем Довгинцівського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області Казаковою М.Ю. щодо примусового виконання виконавчого напису № 13828, виданого 04.12.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 861 669,82 грн., державним виконавцем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRP0AN20150047 від 08.06.2007 зараховано 23 893,00 грн., які отримані від реалізації на електронних торгах автомобілю Maple C81, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Тобто дана сума також автоматично була списана з рахунку відповідача, що не свідчить про волевиявлення самого відповідача (а.с. 39-41 - копії протоколу № 353264 проведення електронних торгів, акту про проведені електронні торги від 07.09.2018, розпорядження № 55711354/6).

Також рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.04.2019 виконавчий напис № 13828, виданий 04.12.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 861 669,82 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню. Та як наслідок виконавче провадження № 55711354, відкрите державним виконавцем Довгинцівського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області Казаковою М.Ю., постановою від 23.05.2019 закінчено (а.с. 42-44 - копії рішення, постанови).

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом 06.12.2019 року із порушенням положень ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, а саме більш ніж через 5 років з дати внесення останнього платежу за кредитом (07.06.2014), визначеного кредитним договором, тобто після спливу позовної давності.

Суд вважає, що автоматичне списання банком коштів з рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості за кредитом не може свідчить про визнання ним свого боргу та слугувати підставою для переривання позовної давності, так як доказ того, що таке списання відбулося за згодою останнього позивачем суду не надано.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналогічні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 22.03.2017 № 6-2320цс16.

Заперечення представника позивача щодо застосування строку позовної давності суд вважає необґрунтованим, а саме його посилання на те, що, якщо позичальник свої зобов`язання за договором не виконав, будь-яких доказів виконання не надав, такий договір не може вважатись виконаним, у зв`язку з цим вважає, що кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при звернення до суду. Так як дана позиція суперечить чинному законодавству та правовим висновкам Верховного Суду.

Аналізуючи викладене, враховуючи вимогу відповідача, викладену у відзиві на позовну заяв та у запереченні, та його представника, заявлену у судовому засіданні, про застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку про доцільність застосування строку позовної давності до даних правовідносин та вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по справі слід покласти на останнього.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

у задоволені позовних вимог Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О. С. Гіда

Повний текст судового рішення складений 05.11.2020.