Рішення № 92707821, 06.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2020 р. № 520/11118/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Шляхової О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0135 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0135, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частині А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6), які полягають у нездійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року;

- зобов`язати військову частину А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03 і 68, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року в розмірі 476032,37 грн;

- зобов`язати військову частину А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" з 30.05.2020 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було протиправно не нараховано та не виплачено позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичної виплати заборгованості, а саме за період за період з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду.

По справі відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Відповідач згідно наданого до суду відзиву на позов адміністративний позов не визнав, зазначив, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України відсутні. Крім того, зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить ні до щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, ні до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а отже, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, яке визначено ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не належить до грошових доходів громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), передбачені ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а отже, вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 1991 року по 08.08.2018 року перебував на службі у Збройних ССила України. Позивач проходив публічну військову службу у Військовій частині А0135, з 16.07.2015 набув правового статусу учасника бойових дій.

Наказом начальника Головного управління персоналу - Заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України №218 від 30.07.2018 позивача звільнено у званні підполковник з військової служби з посади старшого офіцеру відділу планування забезпечення пально-мастильними матеріалами тилу центру логістики Об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини А0135 від 08.08.2018 №168 позивача виключено зі списків особового складу частини 08.08.2018 та знято з усіх видів забезпечення без проведення грошової компенсації за не використані протягом 2015-2018 р.р. дні відпусток за ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

16 липня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Проте, при звільненні з військової служби з позивачем не проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме: не проведено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.08.2018 року, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та не виплачено індексацію грошового забезпечення за 2016 - 2018 роки.

Не погодившись з такими діями, позивач 05.03.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 по справі №520/11118/2020 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частині А0135 (ідентифікаційний код - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 р.-2018р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 08.08.2018 р. Визнано протиправною бездіяльність Військової частині А0135 (ідентифікаційний код - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) з приводу невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016р. - 08.08.2018р. Зобов`язано Військову частину А0135 (ідентифікаційний код - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6)нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015р.-2018р., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 08.08.2018 р. Зобов`язано Військову частину А0135 (ідентифікаційний код - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 р. - 08.08.2018 р.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 по справі №520/3087/20 набрало законної сили 07.08.2020.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 по справі №520/3087/20 Військовою частиною А 0135 позивачу 29.05.2020 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у сумі 26997,97 грн., що підтверджується випискою про цільові надходження на рахунок позивача.

Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 по справі №520/3087/2020, просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року.

Судом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 по справі №520/3087/2020 Військовою частиною А 0135 позивачу 29.05.2020 було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у сумі 26997,97 грн.

Таким чином, Військова частина А 0135 провела фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП - 08.08.2018.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.

Щодо доводів відповідача, що доходи військовослужбовців не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу, а тому, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, суд зазначає наступне.

Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Тому, доводи відповідача про непоширення норм статті 117 КЗпП України на спірні відносини, є безпідставними.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з приписами пункту 2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 (далі по тексту - Інструкція №200) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З системного аналізу законодавчих норм вбачається, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця є така величина як календарний день місяця.

Суд не погоджується з твердженнями представника позивача, що двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2018, липень 2018 року, у зв`язку з наступним.

Позивач звільнений з військової служби 30.07.2018, а тому двома попередніми місяцями є травень 2018 року (31 календарний день, розмір грошового забезпечення 14876,90 грн) та червень 2018 року (30 календарних днів, розмір грошового забезпечення 15074,23 грн), що підтверджується довідкою Військової частини А 0135 наявною в матеріалах справи.

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача - складає 748,80 грн. (14876,90 грн+15074,23 грн.):40).

Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (08.08.2018 дата виключення зі списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів грошового забезпечення) по день проведення остаточного розрахунку (29.05.2020), яка складає 658 дні, враховуючи розмір середнього заробітку позивача (748,80 грн.), то у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 492710,40 грн (748,80 грн*658).

Проте, слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Судом встановлено, що таке право позивач реалізував лише 05.03.2020, подавши позов, тобто, через 1 рік 6 місяців 26 днів (08.08.2018-05.03.2020) після звільнення.

У ході судового розгляду справи судом не встановлено, що позивач не знав про це його право, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а тому факт порушення цього права був встановлений лише під час судового розгляду.

Беручи до уваги суму компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тривалість затримки розрахунку при звільненні (після спливу 1 року 6 місяців 26 днів) та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 7543,90 грн (26997,97 грн. (сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016, 2017 роки) * 15,5 % (середньозважена облікова ставка НБУ за 2018-2019) = 4184,70 грн. / 365 = 11,46 грн. * 658 (кількість днів затримки) = 7543,90 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо вимоги про зобов`язання військової частини А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" з 30.05.2020 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III, передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Суд зауважує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18), яка враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а відповідно до вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії, а також вказані доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата), у відповідача не виникло обов`язку здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", отже, позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини А0135 (пр-т Повітрофлотський, 6,м.Київ 168,03168, код ЄДРПОУ 14302466) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити чатсково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частині А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03168, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6), які полягають у нездійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року.

Зобов`язати військову частину А0135 (ЄДРПОУ - 14302466; місцезнаходження - 03 і 68, м. Київ, пр.Повітрофлотський, буд. 6) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2018 року по 29.05.2020 року в розмірі 7543,90 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 06 листопада 2020 року.

Суддя О.М. Шляхова