Рішення № 92707645, 05.11.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2854/20

05 листопада 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тернопільського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільського обласного військового комісаріату, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану позивачем в 2017 - 2019 роках додаткову відпустку, що належить позивачу, як учаснику бойових дій;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану позивачем в 2017 - 2019 роках додаткову відпустку, що належить позивачу, як учаснику бойових дій, з розрахунку місячного грошового забезпечення, що виплачувалось позивачу на день звільнення зі Збройних Силах України 30.07.2019, з проведеною її компенсацією у зв`язку з порушенням термінів виплати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що він проходив військову службу у Збройних Силах України. Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2017 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 23.09.2020 позивач звернувся Тернопільського обласного військового комісаріату із заявою про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в 2017 - 2019 роках. Однак, листом від 23.09.2020 № 10/1/6154 позивачу було відмовлено у виплаті, посилаючись на те, що виплата грошової компенсації в разі невикористання даної відпустки здійснюється лише при звільненні військовослужбовця зі Збройних Сил України за його рапортом на підставі відповідного наказу.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У строк, встановлений судом, відповідачем подано відзив на позовну заяву від 23 жовтня 2020 року, в якому зазначено, що додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни не належить до виду щорічних відпусток, а тому, відповідно до статті 11 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» не може бути перенесена на інший період, крім того, така відпустка не визначена статтею 24 вказаного Закону, як додаткова. У відзиві на позов представник відповідача вказує, що виходячи з норм статті 12 Закону № 3551-ХІІ даний вид відпустки є пільгою, гарантованою державою. Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям припиняється надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а отже у позивача відсутнє право на отримання компенсації за всі дні невикористаної такої додаткової відпустки.

Згідно з частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення тридцяти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Козівському районному військовому комісаріаті Тернопільської області з 12.06.2017 по 30.07.2019.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 31.03.2016 Управлінням персоналу штабу Військової частини А796, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

30.07.2019 на підставі наказу військового комісара Тернопільського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 29.07.2019 №19 - рс солдата ОСОБА_1 , оператора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Козівського районного військового комісаріату Тернопільської області оперативного командування «Захід» відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу списків особового складу Козівського районного військового комісаріату та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки, виданої Тернопільським обласним військовим комісаріатом №10/1/6155 від 23.09.2020 за час проходження служби позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, не надавалась, компенсація не виплачувалася.

23.09.2020 позивач звернувся Тернопільського обласного військового комісаріату із заявою про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в 2017 - 2019 роках.

Відповідач за результатами розгляду такої заяви листом від 23.09.2020 № 10/1/6154 відмовив у виплаті, посилаючись на те, що виплата грошової компенсації в разі невикористання даної відпустки здійснюється лише при звільненні військовослужбовця зі Збройних Сил України за його рапортом на підставі відповідного наказу. Однак, при звільненні зі Збройних Сил України 30.07.2019 позивачем не подавався зазначений рапорт, а тому про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, не зазначено в наказі військового комісара Козівського районного військового комісаріату Тернопільської області від 30.07.2019 № 67, на підставі якого позивач виключений зі списків особового складу в зв`язку зі звільненням зі Збройних Сил України і відповідно не здійснена виплата.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017 - 2019 роки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон №3551-ХІІ, який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Згідно з статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, слід констатувати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), справа, що розглядається є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Суд встановив, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у період з 2017 по 2019 роки, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Відповідно до змісту наказу військового комісара Тернопільського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 29.07.2019 №19-рс, на час його прийняття, відповідач не провів нарахування та виплату грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті Закону № 3551-XII, за 2017-2019 роки. Такі обставини підтверджуються також довідкою №10/1/6155 від 23.09.2020 виданою Тернопільським обласним військовим комісаріатом.

Щодо тверджень відповідача про необхідність подачі військовослужбовцем на момент звільнення рапорта щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, то такі суд оцінює критично, оскільки жоден з наведених вище законодавчих актів не передбачає подання такого рапорта для нарахування і виплати компенсації як за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, так само і за невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання дій протиправними відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 30.07.2019 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача провести компенсацією у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану в 2017-2019 роках додаткову відпустку суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення (частина друга статті 2 Закону №2050-III)).

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.

Таким чином, враховуючи те, що виплати та нарахування грошової компенсації за невикористану в 2017-2019 роках додаткову відпустку не проведено, суд вважає, що вимога позивача щодо проведення компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану в 2017-2019 роках додаткову відпустку є передчасною, а тому підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674 -VІ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Тернопільського обласного військового комісаріату щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану в 2017 - 2019 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Тернопільський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 - 2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 30.07.2019.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: - Тернопільський обласний військовий комісаріат (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 2, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 07704709).

Головуючий суддя Мірінович У.А.