Рішення № 92706213, 23.09.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2020 рокум. Ужгород№ 807/1168/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ващиліна Р.О., суддів Гебеша С.А., Іванчулинця Д.В.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача 1: представник - не з`явився,

відповідача 2: представник - не з`явився,

відповідача 3: представник - Яблонський О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ №888 о/с від 18.05.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління; 2) визнати протиправним та скасувати наказ управління МВС України в Закарпатській області №94 о/с від 26.05.2015 року про звільення з органів внутрішних справ ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління; 3) поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на посаді першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління, в частині поновлення ОСОБА_1 звернути до негайного виконання; 4) стягнути з управління МВС України в Закарпатській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.05.2015 року; 5) зобов`язати Міністерство внутрішніх справ (01011, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Управління МВС України в Закарпатській області №94 від 26.05.2015 р. з 27 травня 2015 року його було звільнено із займаної посади першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління на підставі Закону України «Про очищення влади». Вважає, що вказаний законодавчий акт не підлягав застосуванню в його випадку, оскільки він не обіймав жодної із посад, на які розповсюджувалися передбачені законом обмеження. Звертає увагу суду на те, що з 06 травня 2015 року він перебував у щорічній профспілковій відпустці; у період з 29.09.2014 р. по 17.12.2014 р. був залучений до участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської області та отримав статус учасника бойових дій, що додатково вказує на протиправність його звільнення. Вважає, що під час його звільнення не зазначено підстав для такого, не проведено жодної належної перевірки, не встановлено фактів, що під час перебування на займаній посаді він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював та сприяв здійсненню заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне обмеження прав і свобод людини.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року провадження у даній адміністративній справі було зупинено до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України, прийнятого за результатами вирішення конституційної справи за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України "Про очищення влади".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні 23 вересня 2020 року позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 3 в засіданні суду 23 вересня 2020 року проти задоволення позову заперечив з мотивів його безпідставності та просив суд у його задоволенні відмовити.

Представники відповідачів 1 та 2 в судове засідання 23 вересня 2020 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином проінформовані про дату, час та місце судового розгляду.

21 липня 2015 року відповідач 1 подав до суду заперечення у справі №12/9-4214 від 17.07.2015 р., відповідно до змісту яких проти позову заперечив. Зокрема, зазначив, що 15 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", відповідно до якого процедура люстрації застосовується до осіб начальницького складу, в тому числі, органів внутрішніх справ, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівників обласних управлінь МВС України або їх заступників. У період з грудня 2012 року по лютий 2014 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та перебував на посаді першого заступника начальника Управління МВС України у Закарпатській області - начальника слідчого управління, а тому на підставі п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного законодавчого акту позивач підлягав звільненню зі служби на підставі подання керівника Управління МВС України в Закарпатській області. Разом з тим, у встановлений законом період на ім`я Міністра внутрішніх справ подання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади не надходило, що було виявлено тільки в травні 2015 року під час опрацювання підсумків люстраційної перевірки. З огляду на що позивача звільнено з органів внутрішніх справ наказом від 18 травня 2015 року. Звертає увагу суду на те, що Закон України "Про очищення влади" неконституційним визнаний не був, а тому його норми підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

13 квітня 2020 року відповідач 1 надіслав до суду відзив на позовну заяву №12/6-586 від 06 квітня 2020 року, в якому проти задоволення позову заперечив. Зокрема, зазначив, що ОСОБА_1 є суб`єктом люстрації в розумінні норм ст. 3 Закону України "Про очищення влади", а тому підлягав звільненню протягом 10 днів з дня набрання цим законом чинності, що і було реалізовано наказом Міністра внутрішніх справ від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с. Вважає безпідставними посилання позивача на необхідність проведення перевірки достовірності відомостей щодо наявності майна, набутого за час перебування на посадах, оскільки в даному випадку така не є обов`язковою. Також не заслуговують на увагу посилання позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог на участь у період з 06.08.2014 р. по 06.09.2014 р. в АТО, оскільки на момент його звільнення статусу учасника бойових дій йому установлено не було. Окремо звертає увагу суду на припинення з 07 листопада 2015 року діяльності органів внутрішніх справ та їх подальшу ліквідацію із скороченням всіх посад працівників міліції, з огляду на що рішення про залишення працівника міліції на службі понад граничний вік не приймаються. Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку заявляє, що такий може бути стягнуто виключно з роботодавця - УМВС України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії Управління.

Відповідачі 2 та 3 своїм правом на подання відзиву на позовну заяви не скористалися.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 3, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з 1999 по 27 травня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ (арк. спр. 156, т. 1). Так, відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України №1154 о/с від 28 грудня 2012 року, підполковника міліції ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління (арк. спр. 153, т. 1).

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав на ім`я Міністра внутрішніх справ Україна Авакова А.Б. заяву, в якій надав згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього відповідно до Закону України «Про очищення влади». Окрім того, повідомив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про очищення влади» до нього не застосовуються заборони, визначені ч. 3 ст. 1 вказаного законодавчого акту, як до особи, яка обіймала посади, визначені п. 8 ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади». Також повідомив, що з 29 вересня до 15 листопада 2014 року перебував в зоні проведення АТО в Донецькій області (арк. спр. 28 - 32, т. 1).

25 березня 2015 року ОСОБА_1 подав на ім`я Міністра внутрішніх справ Україна Авакова А.Б. заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (арк. спр. 37 - 38, т. 1).

Наказом Міністра внутрішніх справ України №888 о/с від 18 травня 2015 року полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) згідно ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (арк. спр. 154, т. 1).

На підставі наказу Міністра внутрішніх справ України №888 о/с від 18 травня 2015 року наказом начальника Управління МВС України в Закарпатській області №94 о/с від 26.05.2015 р. згідно ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та відповідно до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) з 27 травня 2015 року (арк. спр. 26, т. 1).

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями та з метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи питання законності звільнення позивача із займаної посади, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління стали положення ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 р. (далі - Закон).

Так, з 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон, норми якого регулюють правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Очищення влади (люстрація) в розумінні норм Закону це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Так, положеннями ч. 3 ст. 1 Закону передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Нормами ст. 3 Закону встановлено критерії здійснення очищення влади (люстрації). Згідно п. 8 ч. 1 зазначеної статті заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Отже, проведений аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.

П. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 у період з грудня 2012 року по лютий 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді першого заступника начальника УМВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління до нього застосовано заборону, передбачену ч. 3 ст. 1 Закон, та звільнено із займаної посади.

Оцінюючи правомірність звільнення позивача з вищенаведених підстав, суд враховує наступне.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Верховний Суд у своїх рішення в аналогічних правовідносинах неодноразово наголошував на політичному характері запроваджених Законом люстраційних заходів. Так, зокрема, політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок у справах №800/186/17 та №817/3431/14 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас варто врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) також звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

З огляду на наведене, застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас із аналізу норм Закону випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах під час проведення передбачених ним люстраційних заходів пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року визначеного кола посад, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Питання правомірності звільнення особи із займаної посади на підставі застосування заборон, передбачених Законом, було також предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у своєму рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України.

Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами.

У підсумку Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Враховуючи вищезазначені висновки Європейського суду з прав людини у контексті спірних правовідносин, судом з`ясовано, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади також відбулося без дотримання принципів верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, як основних принципів очищення влади, декларованих ч. 2 ст. 1 Закону, без дослідження фактів його особистої протиправної поведінки та причетності до будь-яких порушень прав і свобод людини чи підтримання антидемократичних заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 . Таке рішення ґрунтувалося виключно на факті обіймання позивачем протягом більше 1 року посади, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону.

З огляду на вищенаведене, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , з точки зору легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві, а тому дійшов висновку, що оскаржені накази не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, винесені без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, та становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 р. у справі №817/3431/14 вирішив відійти від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №826/7019/16 щодо застосування норм ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України».

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Таким чином, дослідивши всі обставини даної справи, суд вважає, що накази про звільнення ОСОБА_1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно заявленої позовної вимоги про зобов`язання Міністерство внутрішніх справ проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону, суд зазначає наступне.

Нормами ч. 1 ст. 7 Закону визначено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення такого реєстру, а також надання відомостей з нього.

Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених ч. 2 ст. 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з п. 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача 1 - Міністерство внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04 червня 2020 року по справі №821/4571/14.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки Управління МВС України в Закарпатській області про заробітну плату за березень - квітень 2015 року (арк. спр. 4, т. 2), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила - 334,88 грн. (10213,84 + 10213,84 / 61), а середньомісячна заробітна плата - 10213,84 грн. (334,88 * ((31 + 30) / 2).

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 28.05.2015 року по 23.09.2020 року, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 651676,48 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов`язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Суд окремо звертає увагу на те, що позивач помилково просить стягнути з відповідача 3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року, оскільки ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 27 травня 2015 року, що підтверджується наказом Управління МВС України в Закарпатській області №94 о/с від 26.05.2015 р.

При цьому п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р., днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином до 27 травня 2015 року включно ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата при звільненні. Жодних аргументів щодо протилежного позивач не заявляє. Тому суд вважає, що саме з 28 травня 2015 року позивачу належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Окрім того, суд відхиляє доводи позивача про необхідність здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з суми грошового забезпечення начальника слідчого управління - заступника начальника ГУНП в Закарпатській області з огляду на те, що ОСОБА_1 до органів Національної поліції у встановленому законодавством порядку переведено не було, натомість звільнено саме з органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв`язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 10213,84 грн. підлягає до негайного виконання.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ - 00032684), Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича (місцезнаходження: вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01024), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 08592170) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ №888 о/с від 18.05.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Закарпатській області №94 о/с від 26.05.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , першого заступника начальника управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління.

4. Поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління з 28 травня 2015 року.

5. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 08592170) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 651676,48 грн. (Шістсот п`ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят шість гривень 48 коп.) з відрахуванням податків та зборів.

6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на займаній на час звільнення посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10213,84 (Десять тисяч двісті тринадцять гривень 84 коп.) підлягає до негайного виконання.

7. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ (місцезнаходження: вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ - 00032684) проінформувати Міністерство юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ - 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

8. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Іванучулинця Д.В. у період з 30 вересня по 06 листопада 2020 року повний текст рішення виготовлено 09 листопада 2020 року.

Головуючий суддяР.О. Ващилін

Судді С.А. Гебеш

Д.В. Іванчулинець