Рішення № 92685709, 29.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

29 жовтня 2020 р. Справа № 520/10257/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Турко А.В.,

за участю:

представника позивача - Марцонь Д.Г.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Слобожанської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958, вул. Короленка, буд. 16-Б, м. Харків, 61003) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної митної служби України Слобожанської митниці № UA807000/2020/001343/2 від 21.07.2020 року про коригування митної вартості;

- скасувати рішення Слобожанської митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови № UA807310/2020/00058;

- стягнути з відповідача - Слобожанська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958) на користь - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), суму судового збору в розмірі 1681 грн. 60 коп., та суму 5550 гривень у вигляді відшкодування витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вчинив всі необхідні дії щодо митного оформлення товару та надав всі необхідні документи у відповідності до вимог чинного законодавства, однак відповідачем не прийнято їх до уваги при прийнятті спірного рішення, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовчому засіданні. Роз`яснено позивачу, що розгляд клопотання щодо виклику та допиту свідків відбудеться в підготовчому судовому засіданні. (а.с. 85-87).

До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 14.09.2020 за вх. №01-26/69344/20 відповідачем подано відзив на адміністративний позов, згідно зі змістом якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 90).

У підготовче засідання, призначене на 15.09.2020 о 12:20 позивач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Між тим, до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду позивач подав заяву від 15.09.2020 за вх. №01-25/69596/2020 про перенесення судового розгляду. (а.с. 112).

У підготовче засідання призначене на 15.09.2020 о 12:20 представник відповідача прибув, при вирішенні заяви позивача від 15.09.2020 за вх. №01-25/69596/2020 про перенесення судового розгляду поклався на розсуд суду.

Протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 05.10.2020 о 15:00 год..

У підготовче засідання, призначене на 05.10.2020 о 15:00 представник позивача прибув. Представником позивача було підтримано клопотання позивача, в якому ОСОБА_1 просив суд розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та вирішити питання щодо виклику та допиту свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також просив суд допитати в якості свідка позивача - ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 05.10.2020 клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови – задоволено частково. Викликано у судове засідання в якості свідків ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 . (а.с. 148).

Крім того, протокольною ухвалою від 05.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2020 о 14:30.

У судове засідання, призначене на 29.10.2020 о 14:30 представник позивача прибув, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 29.10.2020 о 14:30 представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Між тим, до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду представник відповідача подав клопотання від 29.10.2020 за вх. №01-26/83668/20 про відкладення розгляду справи.

Заслухавши заперечення представника позивача, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 29.10.2020 ухвалив відмовити в задоволенні зазначеного клопотання та слухати справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач придбав транспортний засіб марки «SKODA», модель «OCTAVIA», 2009 року виробництва, ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

На підтвердження здійснення вказаної операції, позивачем до матеріалів справи надано копію рахунку від 16.07.2020 №20/1392, згідної якої вартість придбаного автомобілю складає 1850,00 євро.

21.07.2020 Слобожанською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості №UА807000/2020/001343/2 відносно ввезеного транспортного засобу та визначено його вартість у розмірі 2743,42 євро та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807310/2020/00058.

Суд зауважує, що юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення відповідача є положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб`єкта владних повноважень про розбіжності у вартості товару, а саме відсутність у поданих до митного оформлення документах усіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 57-64 глави 9 розділу ІІІ Митного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).

Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч. 4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Як з`ясовано судом з матеріалів справи, однією із підстав застосування резервного методу визначення митної вартості товарів, послугували висновки митного органу про те, що вартість ТЗ позивача у розмірі 1850,00 Євро визначена на підставі рахунку-фактури від 16.07.2020 № 20/1392, проте разом з митною декларацією, всупереч вимогам ч. 1 та ч. 2 ст. 53 МКУ, не було подано до митниці жодного банківського платіжного документа, який стосується оплати вартості ТЗ позивача.

З цього приводу, суд зазначає, що з наданих показань позивача в судовому засіданні у якості свідка, судом з`ясовано, що оплата транспортного засобу здійснена ОСОБА_1 готівкою. На підтвердження вказаних обставин, позивачем було надано до матеріалів справи рахунок – фактури ПДВ №20/1392 від 16.07.2020, який складено між ним та продавцем транспортного засобу – компанією UAB «IVADRA IR CO», щодо відсутності будь-яких претензій з приводу договору купівлі-продажу автомобіля марки «SKODA», модель «OCTAVIA», 2009 року виробництва, ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

Отже, визначений заявником показник митної вартості узгоджується з відомостями рахунку – фактури ПДВ №20/1392 від 16.07.2020, який складено між позивачем та продавцем транспортного засобу – компанією UAB «IVADRA IR CO», копія якого долучена до матеріалів справи разом з перекладом на українську мову.

При цьому, у висновку постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №803/1112/173 зазначено, що з приводу посилання відповідача на ненадання банківських платіжних документів, суд касаційної інстанції з огляду на встановлені в судових рішеннях обставини зазначає, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об`єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

Вказано, що ненадання додаткових документів, у тому числі і висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, знову ж таки якщо подані декларантом документи, відповідно до частини другої статті 53 МК України, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості товару та не містять розбіжностей. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Також, як встановлено судом, джерелом інформації для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митні вартості товарів, послугувала використана наявна у митного органу цінова інформація на аналогічний товар за фактами митних оформлень ЄАІС, а саме, по МД №UA110280/2020/3882 від 09.04.2020.

З цього приводу суд зазначає, що за МД №UA110280/2020/3882 від 09.04.2020 здійснено оформлення подібного транспортного засобу, а саме автомобілю марки «SKODA», модель «OCTAVIA», 2009 року виробництва, показник спідометру, згідно акту митного огляду – 141974 км.. Тоді як позивачем було заявлено до розмитнення модель автомобілю марки «SKODA», модель «OCTAVIA», 2009 року виробництва, показник спідометру, згідно акту митного огляду – 347744 км., що значно впливає на ринкову вартість зазначеного транспортного засобу.

Отже, відомості вартості за фактами митних оформлень ЄАІС, а саме, по МД №UA110280/2020/3882 від 09.04.2020, не могли братись до уваги митним органом при визначення митної вартості товару, оскільки відомості вказаної митної декларації мають розбіжності, що значно впливають на ринкову вартість транспортного засобу.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст. 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64); митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч. 2 ст. 64).

При цьому, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Оцінивши аргументи учасників справи, суд зауважує, що подані заявником до митниці документи спростовують правильність визначення митної вартості автомобіля на рівні показника у 2743,42 Євро.

З урахуваннями викладеного, суд приходить до висновків, що позивачем подано до митниці пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України при самостійному визначенні митної вартості транспортного засобу за резервним методом.

Факт порушення суб`єктивного права заявника знайшов своє підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено клопотання про розподіл судових витрат, які складаються з витрат з оплати судового збору в розмірі 1681,60 грн. та витрат на правничу допомогу всього на суму 5550 грн. та додано докази на підтвердження понесення вказаних витрат.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем до закінчення судових дебатів були надані відповідні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу та заявлено клопотання щодо вирішення судом вказаного питання під час винесення рішення у справі.

Представник відповідачів як у відзиву на адміністративний позов, так і в судовому засіданні повністю заперечував про відшкодування витрат з підстав того, що надані документи на підтвердження надання правничої допомоги не містить інформації погодинної вартості послуг та не підтверджують фактичний обсяг послуг, відсутня одинця виміру наданих послуг, не надано рахунок на оплату наданих послуг.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат з правничої допомоги, суд зазначає наступне.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3, ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 ст.134 КАСУ).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 року по справі 826/1216/16 вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказані висновки також наведені у Постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року по справі 810/3806/18.

Також, у постанові Верховного суду від 01.10.2018 року по справі №569/17904/17 вказано, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги № 280720 від 28.07.2020, який було укладено між позивачем та Адвокатським Бюро «Марцонь Д.Г. «Марцоні», акт здавання приймання наданих послуг від 03.08.2020, рахунок від 29.07.2020.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт здавання приймання наданих послуг від 28.10.2020, позивачем були отриманні послуги зі: усної консультації 60 хвилин – 600 грн.; аналізу та вивчення документів – 1200 грн.; аналізу аналогічної судової практики 1250 грн.; складання позовної заяви 1500 грн., участь в першому судовому засіданні, а саме 05.10.2020 року.

У вказаному акті вказано, що загальна вартість виконаних та фактично сплачених грошових коштів за надані послуги складає 5550, оплата була проведена 29.08.2020. Жодна із сторін не має претензій по об`єму наданих послуг.

Дослідивши наданні представником позивача докази на підтвердження здійснення витрат, судом встановлено, що факт сплати підтверджений: рахунком № 0.0.1784781945.1 від 29.08.2020 та актами здавання приймання наданих послуг від 03.08.2020 та від 28.10.2020.

Отже, дослідивши подані адвокатом докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем, перевіривши на відповідність критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат на суму 5550 грн.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної митної служби України Слобожанської митниці № UA807000/2020/001343/2 від 21.07.2020 року про коригування митної вартості.

Скасувати рішення Слобожанської митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови № UA807310/2020/00058;

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривень 60 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958, вул. Короленка, буд. 16-Б, м. Харків, 61003).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958, вул. Короленка, буд. 16-Б, м. Харків, 61003) витрати на правничу допомогу у розмірі 5550 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2020.

Суддя Супрун Ю.О.